23. Загальні вимоги до посудин, що працюють під тиском.

До посудин, що працюють під тиском, належать:

— герметично закриті ємності, які призначені для здійснення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стиснених, зріджених і розчинених газів і рідин:

— посудини, яга працюють під тиском води з температурою вище 115 'С або їншсіїрідини з температурою, що перевищує температуру кипіння при тиску 0,007 МПа (0,7 кгс/см2), без врахування гідростатичного тиску;

— посудини, що працюють під тиском пари або газу, вищим 0,07" МПа (0,7 кгс/см2);

— балони, призначені для транспортування і зберігання зріджених, стиснених і розчинених газів під тиском, вищим 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);

— цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск пари котрих при температурі до 50 °С перевищує тиск понад, 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);

— цистерни і посудини для транспортування і збереження зріджених, стиснутих газів,' рідин і сипких тіл, в яких тиск вище 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) утворюється періодично для їх випорожнення; барокамери.

24. Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини.

Ступінь біологічного впливу іонізуючого випромінювання залежить від поглинання живою тканиною енергії та іонізації молекул, що виникає при цьому.

Під час іонізації в організмі виникає збудження молекул клітин. Це зумовлює розрив молекулярних зв'язків та утворення нових хімічних зв'язків, невластивих здоровій тканині. Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба.

Одноразове опромінення дозою 25—50 бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80—120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270—300 бер.

Опромінення може бути внутрішнім, при проникненні радіоактивного ізотопа всередину організму, та зовнішнім; загальним (опромінення всього організму) та місцевим; хронічним ( при дії протягом трипалого часу) та гострим (одноразовий, короткочасний вплив).

25. Види електричних травм.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводить до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:

-місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодження організму;

-загальні електротравми, коли уражається життєві органи внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Місцева електротравма – яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому чисі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги.

Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супроводжується виникненням місцевих електротравм.

За видами травм ці випадки поділяються наступним чином, %:

-електричні опіки – 40;

-електричні знаки – 7;

- металізація шкіри – 3;

-механічні пошкодження – 0,5;

-електроофтальмія – 1,5;

-змішані травми – 23;

-всього – 75.

Електричні опіки-це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини.

Електричні знаки – це чітко окреслена пляма діаметром 1 – 5мм сірого або біло – жовтого кольору, що з’являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму.

Електрометалізація – проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму.

Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різних судомних скорочень м’язів під впливом струму, котрий проходить через тіло людини.

Електрофтальмія – це запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів.

Електричний удар – збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів.

В залежності від наслідку ураження електричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:

І – судомні ледь відчутні скорочення м’язів;

ІІ – судомні скорочення м’язів, що супроводжуються сильним болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;

ІІІ – судомне скорочення м’язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання і роботи серця;

ІV – втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання(або одного і другого разом);

V – клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.

26. Класифікація приміщень за ступенем ураження електричним струмом.

За характером середовища розрізняють наступні виробничі (приміщення:

— нормальні — сухі приміщення, в котрих відсутні ознаки жарких іта запилених приміщень та приміщень з хімічно активним ' середовищем;

— сухі — відносна вологість повітря не вище 60%;

— вологі — відносна вологість повітря 60—75%;

— сирі — відносна вологість повітря протягом тривалого часу перевищує 75%, але не досягає 100%;

— особливо сирі — відносна вологість близько 100%, стіни, стеля, предмети вкриті вологою;

—- жаркі — температура повітря протягом тривалого ^часу перевищує +30 °С;

—запилені — наявний в приміщенні пил, котрий виділяється, осідає на дротах та проникає всередину машин, апаратів; приміщення можуть бути з струмопровідним або з неструмопровідним пилом;

— з хімічно активним середовищем — в приміщенні постійно або протягом тривалого часу міститься пара або відкладаються відкладення, котрі руйнівно діють на ізоляцію та струмопровідні частини обладнання.

27. Групи горючості речовин.

Основними параметрами горючих властивостей рідин є температури спалаху, займання і самозаймання, а також концентраційні та температурні межі суміші парів рідин з повітрям.

У залежності від температури спалаху парів рідини поділяються на 2 класи:

I— легкозаймисті речовини (ЛЗР) з температурою спалаху не вище 61° С (у закритому тиглі) або 66° С (у відкритому тиглі). До таких рідин належать бензин, ацетон тощо.

II— горючі рідини (ГР) з температурою спалаху вище 61° С або 66° С (відповідно, у закритому та відкритому тиглі).

Горючі гази

Основними параметрами вибухонебезпечності горючих газів (ГТ) є нижня і верхня концентраційна межа займання. Проміжок між нижньою і верхньою концентраційними межами називають областю займання. Наприклад, нижня і верхня межі займання у суміші з повітрям складають (%): для аміаку — 15-18, для водню — 4-75, для метану — 5-15. При концентраціях менше нижньої межі у суміші мало пального і тепла, що виділяється під час спалаху, недостатньо для займання інших частокГорючий пил

Вибухонебезпечність пилу характеризується нижньою концентраційною межею займання (вибуховості), яка визначається в грамах на кубічний метр (г/м8) і температурою самозаймання.

Пил в залежності від значення нижньої межі займання поділяється на вибухо- і пожежонебезпечний. До вибухонебезпечного належать пил з нижньою межею займання до 65 г/м8 (наприклад, алюмінієвий пил — 40 г/м3), до пожежонебезпечного — вище 65 г/м8 (наприклад, деревний пил).

28. Методи гасіння пожеж

Існують такі методи гасіння пожеж:

-охолодження вогнища горіння нижче визначених температур (температури займання горючих речовин);

-розведення — зниження вмісту кисню у повітрі до концентрацій, що припиняють процес горіння;

-ізолювання — припинення надходження кисню повітря до горючої речовини;

-хімічного гальмування реакції горіння (інгібірування) — припинення екзотермічної реакції (виділення тепла) за допомогою спеціальних речовин (галогеновані вуглеводні).

29. Категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Згідно з Правилами влаштування електроустановок споживачів виробничі приміщення поділяються на пожежонебезпечні і вибухонебезпечні .

Пожежонебезпечні— П-І, ПІІ, П-Ііа, П-ІІІ.

П-І — приміщення, де обертаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61° С.

П-П — приміщення, де виділяються горючі пил чи волокна, нижня межа займання яких більше 65 г/см3 від об'єму повітря.

П-ІІа — приміщення, де тримаються і обертаються тверді горючі матеріали.

П-ІІІ — зовнішні установки, які розташовані поза приміщенням, де обертаються горючі рідини з температурою спалаху парів вшце 61" С або тверді горючі матеріали.

Вибухонебезпечні — В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-ІІа.

В-І — приміщення, в яких за нормальних нетривалих режимах роботи виділяються горючі гази чи пари, що здатні створювати з повітрям або іншим окислювачем вибухонебезпечні суміші.

В-Іа — приміщення, в яких при нормальній експлуатації вибухонебезпечні суміші горючих газів чи парів з повітрям не утворюються, а можливі тільки внаслідок аварії чи несправності.

В-Іб — приміщення, що й класу В-Іа, але горючі гази, які в них утворюються, мають нижню межу вибуховості 15% і більше та різкий запах; або ці гази створюють тільки місцеву вибухонебезпечну концентрацію (наприклад, у верхній частині приміщення); або ці гази маються у невеликих кількостях і робота проводиться без відкритого полум'я.

В-Іг — зовнішні установки, де утворення вибухонебезпечних сумішей можливо тільки при аваріях чи несправностях.

В-ІІ — приміщення, в яких за нормальних нетривалих режимах роботи виділяються горючі пил чи волокна, що здатні створювати з повітрям і іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші.

В-ІІа — приміщення, що й класу В-ІІ, але утворення вибухоне безпечних сумішей можливо тільки внаслідок аварії чи несправ ності.