ХРОНІЧНИЙ СЕРЕДНІЙ ГНІЙНИЙ ОТИТ, лабіринтит, сануючі операції на вусі, тимпанопластика
(Підрозділ № 7)
ХРОНІЧНИЙ СЕРЕДНІЙ ГНІЙНИЙ ОТИТ – хронічне запалення порожнин середнього вуха, що характеризується двома кардинальними признаками:
1. постійною перфорацією барабанної перетинки;
2. постійними чи періодичними виділеннями з вуха.
Причини
1. Хвороби носа та носоглотки, що порушують функцію слухової труби.
2. Низька опірність організму, наприклад, при хронічних інфекціях або хворобах обміну речовин (діабет); недостатня біологічна опірність слизової оболонки вуха, зумовлена конституційною схильністю або перенесеним у дитячому віці середнім отитом.
3. Надзвичайно висока хвороботворна здатність збудника (отит при інфекційних захворюваннях, некротичний характер запалення при гострому отиті).
Розрізняють дві форми хвороби: мезотимпаніт – більш сприятлива форма та епітимпаніт - отит з руйнуванням скроневої кістки.
Мезотимпаніт
1. обідкова перфорація барабанної перетинки;
2. постійні чи періодичні виділення з вуха без неприємного запаху.
Мезотимпаніт – хронічний запальний процес у середньому вусі, який займає переважно середній і нижній поверхи барабанної порожнини (мезо- та гіпотимпанум) й обмежується слизовою оболонкою середнього вуха (переважно без ураження кісткової тканини). Мезотимпаніт протікає переважно хвилеподібно, коли періоди загострень чергуються з ремісіями. У періоді ремісії слизова оболонка середнього вуха майже нормальна, на її поверхні зберігається миготливий епітелій, який забезпечує дренажну функцію в напрямку слухової труби та носоглотки.
Загострення процесу у вусі спричиняють переважно потрапляння води у вухо, гострий нежить та ГРВІ. При загостреннях слизова оболонка середнього вуха гіперемується та набрякає, поверхня її стає горбкуватою, можливий розвиток грануляцій, з яких потім часто формуються поліпи. При гістологічному дослідженні - це різко змінена оболонка, насичена клітинами фібробластичного ряду та лейкоцитами, на значних ділянках якого миготливий епітелій відсутній. Такі патологічні тканини блокують вузькі місця середнього вуха (тимпанальний перешийок, адитус та вічко слухової труби), чим розділяють між собою порожнини, порушують аерацію та відтік ексудату в напрямку носоглотки.
Клініка
1. Постійні або періодичні слизово-гнійні виділення з вуха, майже завжди без запаху (його поява можлива лише у випадках недостатнього гігієнічного догляду за вухом, коли виділення довго затримуються у зовнішньому слуховому проході, спричиняючи запалення епідермісу).
2. Зниження слуху різного ступеня (через перфорацію барабанної перетинки, утворення рубців і руйнування ланцюжка слухових кісточок).
3. Біль і гнійні виділення з вуха спостерігаються при загостренні процесу, що буває у випадку потрапляння води у вухо, реінфекції або зміни збудника запалення.
Отоскопія
1.
Центральна
(обідкова) перфорація барабанної
перетинки, що розміщується в її натягнутій
частині та не доходить до місця переходу
перетинки у зовнішній слуховий прохід.
2. Можливі грануляції чи поліпи на краях перфорації та на медіальній стінці барабанної порожнини.
Дослід Вебера – латералізація звуку у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму).
Аудіограма – наявність повітряно-кісткового інтервалу, іноді підвищення кісткового порогу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).
Проби Вальсальви та Політцера при загостренні переважно негативні, що вимагає катетеризації слухової труби; при ремісії - можуть бути позитивними.
Додаткові методи обстеження
Загальний аналіз крові: зміни у стадії ремісії зміни відсутні, при загостренні - незначний лейкоцитоз та прискорена ШОЕ;
Бактеріологічне дослідження гною на чутливість до антибіотиків (з метою вибору адекватної антибіотикотерапії - краще місцево).
Рентгенографія соскоподібних паростків – склероз соскоподібного відростка.
Комп’ютерна томографія та магніто-ядерно резонансне дослідження - виявлення склерозу скроневої кістки та невеликих порожнин, заповнених ексудатом; руйнування слухових кісточок; наявність грануляцій та поліпів у порожнинах середнього вуха тощо.
Ускладнення
Дифузний зовнішній отит - через подразнення шкіри зовнішнього слухового проходу виділеннями з середнього вуха.
Епітимпаніт - при проникнені епідермісу з барабанної перетинки у барабанну порожнину.
Можливі внутрішньочерепні ускладнення.
Прогноз
При цьому захворюванні прогноз сприятливий, оскільки ускладнення при мезотимпаніті виникають рідко. Хворим не слід допускати потрапляння води у вухо (при вмиванні, купанні тощо), через що їм протипоказані заняття плаванням.
Лікування
Стійку хронічну перфорацію, яка буває у хворих на мезотимпаніт, можна закрити лише оперативно. Втручання – тимпанопластику – краще виконувати при відсутності виділень з вуха протягом 3 місяців перед операцією, хоча виділення з вуха не є протипоказанням до хірургічного лікування.
За наявності рясної гноєтечі з вуха показане регулярне (декілька разів на день) очищення вуха зондом з ватою чи промивання вуха антисептичними водними розчинами за допомогою гумового балончика. Після цього у вухо закапують антисептичні краплі, які вибирають з урахуванням чутливості мікрофлори. Хороший ефект дають глюкокортикоїди, які вводять у вухо у вигляді крапель чи мазей. Можна застосовувати краплі до вуха, які містять антибіотик та глюкокортикоїд (отофа, гаразон тощо).
Продування
слухових труб за Вальсальвою і Політцером
є діагностичним і лікувальним заходом.
При негативних наслідках цих дослідів
проводять катетеризацію слухових труб,
при якій через слухову трубу у барабанну
порожнину вводять антибіотики,
глюкокортикоїди та ферменти.
Поліпи, що утворюються у вусі, видаляють вушними мікрощипцями чи петлею, грануляції – припікають 10-20 % р-ном нітрату срібла.
Відсутність ефекту лікування або поява кров’янистих виділень дають підставу запідозрити туберкульоз або пухлину вуха.
Профілактика
При відсутності виділень хворі повинні обережно сякати (очищати) ніс при нежитях, щоб запобігти закиданню інфікованого вмісту з носа та носоглотки через слухову трубу в барабанну порожнину та реінфікуванню вуха. “Вологе” вухо краще не закривати ватою, оскільки це сприяє затримці ексудату, розвитку мікроорганізмів і подразненню шкіри зовнішнього слухового проходу.
За наявності патології носа і носоглотки (викривлення перегородки носа, аденоїдних вегетацій, гіпертрофії носових раковин) їх треба усунути для відновлення прохідності слухової труби, але операцію проводять лише після досягнення стійкої ремісії.