Posibnyk ekonomika

б) зростуть; в) залишаться незмінними;

г) незначно зростуть і стабілізуються; д) жодної правильної відповіді.

42.Якщо підприємство прагне підписати контракт, воно повинно встановити ціну на свій товар:

а) вищу ніж у конкурентів; б) нижчу ніж у конкурентів; в) на рівні конкурентів; г) узгоджену з конкурентами;

д) немає правильної відповіді.

43.За якою ціною державні підприємства здійснюють закупівлю товарів і

послуг:

а) за ринковою; б) за договірною;

в) визначеною за результатами тендеру на закупівлю товарів і послуг; г) за найбільш низькою; д) за найбільш високою.

6.11 Контрольні питання

1.У чому полягає економічна сутність собівартості продукції?

2.Які основні принципи класифікації витрат виробництва?

3.Що таке кошторис і як він складається?

4.Які витрати включаються до виробничої собівартості?

5.Які існують методи розрахунку собівартості?

6.Що являє собою калькуляція?

7.Як визначаються критичні обсяги виробництва?

8.Які є види цін?

9.Які є способи державного регулювання цін?

10.Як регулюються ціни на продукцію підприємств монополістів?

11.Чи є державне регулювання цін на продукцію підприємств нафтової і газової промисловості?

12.Які основні методи ціноутворення в ринкових умовах?

139

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);

-права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

-інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Під інвестиційною діяльністю згідно з Законом України “Про інвестиційну діяльність” розуміють сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

-інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

-державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АР, місцевих рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

-іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

-спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Інноваційна діяльність включає:

-випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

-прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

-реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

-фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.

Об’єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

До суб’єктів інвестиційної діяльності Закон України “Про інвестиційну діяльність” відносить інвесторів і учасників, якими можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Таким чином, інвестори – це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

141

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни та юридичні особи України,

інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвесторам в умовах ринку надаються широкі права і повноваження у відповідності до їх економічної самостійності. Це стосується визначення цілей, напрямків, видів і обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності. Не допускається будь-яке втручання поза рамками чинного законодавства державних органів і посадових осіб в реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності.

7.2. Класифікація інвестицій

Різноманіття форм і видів інвестицій, що здійснюються суб’єктами інвестиційної діяльності, вимагають відповідної їх класифікації.

В процесі обліку, аналізу, планування та управління інвестиції класифікують таким чином (рис.7.1)

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙ

Рисунок 7. 1 - Класифікація інвестицій

1. За об’єктами вкладень виділяють реальні та фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції - вкладення коштів у виробничі фонди (основні та оборотні), а також в різноманітні нематеріальні активи. В складі реальних інвестицій виділяють матеріальні та нематеріальні. Матеріальні інвестиції – це переважно вкладення в матеріальні активи - будівлі, обладнання, споруди, додаткові запаси сировини, матеріалів, інших матеріальних цінностей.

Нематеріальні інвестиції - вкладення капіталу в різноманітні нематеріальні активи (патенти, ліцензії, технічну, науково-практичну, технологічну та іншу документацію), а також в придбання прав користування природними ресурсами, об’єктами промислової і інтелектуальної власності тощо. До нематеріальних інвестицій

142

включають також і вкладення капіталу у виконання наукових досліджень і розробок, підвищення кваліфікації персоналу, інші види інтелектуальних інвестицій.

Фінансові (портфельні) інвестиції - вкладення капіталу в акції, облігації, інші цінні папери, в статутні фонди інших організацій;

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції - безпосереднє вкладення коштів інвестором в об’єкти

інвестування. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об’єкт інвестування і добре знають механізм інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). В цьому випадку інвестори, що не мають достатньої кваліфікації для вибору об’єктів інвестування, купляють цінні папери, які випускають інвестиційні або інші фінансові посередники. Зібрані таким чином інвестиційні кошти посередники розміщують на свій розсуд, вибираючи найбільш ефективні об’єкти інвестування, приймають участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють в подальшому серед своїх клієнтів.

3.За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткотермінові депозитні вкладення).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року. На практиці довгострокові інвестиції деталізують таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; в) більше 5 років.

Враховуючи несприятливі умови інвестиційного клімату в Україні, нестабільність законодавства та політичної ситуації, високі темпи інфляції, інвестори шукають, в основному, об’єкти короткострокових вкладень.

4.За формами власності розрізняють приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні інвестиції.

Під приватними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, в першу чергу - колективної.

Державні інвестиції - вкладення, що здійснюються центральними та місцевими органами влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів та позикових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних та позикових коштів.

Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюють суб’єкти даної країни та іноземних держав.

5.За регіональною ознакою виділяють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об’єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під зовнішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об’єкти інвестування, розміщені за межами даної країни (до цих інвестицій відносяться також інвестиції у придбання акцій закордонних компаній, облігацій інших держав і т.д.).

Наведена класифікація відображає найбільш суттєві ознаки інвестиційних ресурсів.

Тепер розглянемо більш детально особливості формування джерел інвестицій.

143

7.3 Джерела фінансування інвестицій

Інвестування в Україні здійснюється за рахунок досить широкого кола джерел - внутрішніх (власних) і зовнішніх (позикових і залучених), рис.7.2.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

Рисунок 7.2 - Джерела інвестиційних ресурсів

До складу внутрішніх (власних) джерел належать:

-частина чистого прибутку, спрямована на виробничий розвиток;

-амортизаційні відрахування;

-страхова сума відшкодування збитків, викликаних втратою майна;

-раніше здійснювані довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких минає в поточному році;

-реінвестована шляхом продажу частина основних фондів;

-іммобілізована в інвестиції частина надмірних оборотних активів.

Традиційно в Україні фінансування інвестицій здійснювалось в основному за рахунок внутрішніх джерел. Незважаючи на активне залучення іноземного капіталу, основним джерелом інвестиційних ресурсів і надалі залишається прибуток та амортизаційні відрахування.

Разом з тим, загальний спад виробництва, а також інфляційні процеси, приводять до того, що прибуток не може повною мірою забезпечити необхідні обсяги інвестування. Одним із рішень даної проблеми може бути надання підприємству інвестиційного податкового кредиту.

144

Іншою складовою власних джерел фінансування на підприємствах є амортизаційні відрахування. Однак інфляційні процеси приводять до знецінення власних коштів підприємств, накопичених за рахунок амортизаційних відрахувань. Для активізації внутрішньої інвестиційної активності та прискорення структурної перебудови економіки необхідно здійснювати інфляційних захист амортизаційного фонду шляхом регулярної індексації основних засобів.

Внутрішні (власні) джерела фінансування характеризуються такими позитивними особливостями:

-простотою та швидкістю залучення;

-високою віддачею за критерієм норми прибутковості інвестованого капіталу;

-істотним зниженням ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

-повним збереженням управління в руках первісних засновників компанії

(фірми).

Разом з тим є і певні недоліки:

-обмежений обсяг залучення;

-обмеженість контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів.

Важливим джерелом формування позичкових інвестиційних ресурсів є

насамперед довгострокові кредити банків, але знову ж таки, в умовах кризового стану економіки їх можна використовувати лише в дуже обмежених масштабах.

Емісія облігацій як джерело формування інвестиційних ресурсів є способом, доступним лише для фірм з великим розміром статутного фонду. Враховуючи це дане джерело інвестиційних ресурсів не набуло наразі значного порширення.

Серед перспективних форм залучення позичкових ресурсів можна назвати інвестиційний лізинг. Це свого роду різновидність довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі, тобто як довгострокова оренда різноманітного обладнання, транспортних засобів, будівель тощо.

До порівняно нових форм залучення інвестиційних ресурсів відноситься інвестиційний селенг, який полягає у передачі власником права користування і розпорядження своїм майном за певну плату. Таким майном можуть бути будівлі, споруди, сировина і матеріали, цінні папери, продукти інтелектуальної праці.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій насамперед слід назвати емісію акцій та інвестиційних сертифікатів, яку можуть здійснювати виробничі фірми та інвестиційні фонди чи компанії. Для підприємств інших організаційно-правових форм (крім акціонерних товариств) основною формою додаткового залучення капіталу може бути збільшення статутного фонду за рахунок нових внесків (паїв) вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

В діловій практиці економічно розвинутих країн значну роль відіграють саме зовнішні (позикові та залучені) інвестиційні ресурси, які характеризуються такими позитивними якостями:

-більшим обсягом можливого їх залучення;

-більш дієвим контролем за ефективністю інвестиційної діяльності та реалізацією внутрішніх резервів.

Одночасно слід відзначити і негативні особливості зовнішніх джерел інвестування:

-складність залучення та оформлення;

-більш тривалий період залучення;

-необхідність надання відповідних гарантій чи застави майна;

145

-підвищення ризику банкрутства у зв’язку з несвоєчасним погашенням отриманих позик;

-втрата частини прибутку від підприємницької діяльності у зв’язку із необхідністю сплати позикового відсотка.

Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування. Для більшості підприємств виробничої сфери таке інвестування є єдиною формою їх інвестиційної діяльності. Тому зупинимося більш детально на методологічних питаннях підготовки інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію саме реальних інвестицій.

Реальні інвестиції здійснюються підприємствами в різноманітних формах, основні з яких відображені на рис.7.3.

Рисунок 7. 3 – Основні форми реального інвестування

Всі наведені форми реального інвестування можуть бути згрупованими за такими трьома основними напрямками: капітальне інвестування або капітальні вкладення (перші п’ять форм), інноваційне інвестування (шоста форма) і інвестування приросту оборотних активів (сьома форма).

Вибір конкретних форм реального інвестування підприємства визначається завданнями галузевої, товарної і регіональної диверсифікації його діяльності, спрямованими на збільшення обсягу операційного доходу; можливостями впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, спрямованих на зниження операційних витрат; потенціалом формування інвестиційних ресурсів ( грошових та інших активів, що залучаються для здійснення вкладень в об’єкти реального інвестування).

Специфіка та різноманіття форм реального інвестування визначають особливості його реалізації на підприємстві. За умов високої інвестиційної активності

146

підприємства доцільно формувати спеціальну політику управління реальними інвестиціями, що дозволяє підвищити ефективність інвестиційної діяльності.

Політика управління реальними інвестиціями – це складова загальної інвестиційної політики підприємства, яка спрямована на забезпечення підготовки, оцінки і реалізації найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів. Процес формування політики управління реальними інвестиціями підприємства доцільно здійснювати за такими етапами.

Сформована і дієздатна політика управління реальними інвестиціями в рамках підприємства в сукупності з відпрацьованими процедурами відбору і обгрунтування конкретних інвестиційних проектів суттєво полегшує процес управління інвестиційною діяльністю.

Чи не найважливішим етапом інвестиційної діяльності є підготовка інвестиційного проекту.

Інвестиційний проект - це план (програма) господарського заходу чи підприємницького проекту, реалізація якого вимагає залучення інвестицій. Це по суті основний документ, яким визначається необхідність та доцільність здійснення реального інвестування, а також в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються основні характеристики проекту і фінансові показники, пов’язані з його реалізацією.

Для невеликих інвестиційних проектів, які фінансуються підприємством з внутрішніх джерел, обгрунтування здійснюється в скороченому обсязі за значно вужчим колом показників і критеріїв. Таке обгрунтування може включати лише мету здійснення інвестиційного проекту, його основні параметри, обсяг необхідних фінансових коштів, показники ефективності інвестицій, а також схему (календарний план) реалізації інвестиційного проекту.

Для середніх і великих інвестиційних проектів, до фінансування яких передбачається залучення зовнішніх джерел, необхідно здійснювати повномасштабне обгрунтування за існуючими національними і міжнародними стандартами. Таке обгрунтування підпорядковане певній логічній структурі, яка носить уніфікований характер в більшості економічно розвинутих країн (відхилення від такой загальноприйнятої структури можуть спричинятися лише галузевими особливостями і формами здійснення реальних інвестицій).

Важливою особливістю будь-якого інвестиційного проекту виступає його протяжність в часі. Дійсно, економічна суть інвестування полягає в тому, що власник капіталу, інвестуючи його, тим самим відмовляється від поточного споживання капіталу, від отримання поточних вигод заради отримання більших вигод в майбутньому. Проміжок часу від моменту початку вкладення капіталу в об’єкт інвестування до моменту припинення отримання доходів та інших результатів від вкладеного капіталу називають інвестиційним періодом.

7.4 Оцінка ефективності інвестицій

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким

Р- витрати (ресурси).

Усвітовий практиці застосовуються різноманітні методи оцінки ефективності інвестицій, які останні роки набули поширення в Україні.

Ці методи можна розподілити на дві основні групи групи:

147

1) традиційні (прості, статичні) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень з витратами;

2) методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії вартості грошей у часі (динамічні, методи дисконтування).

Прості методи визначення ефективності інвестицій

Ці методи ґрунтуються на визначенні абсолютної та порівняльної ефективності інвестицій (капітальних вкладень). Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі; порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну ефективність визначають за допомогою двох взаємозв'язаних показників: коефіцієнта економічної ефективності капітальних витрат Ер та іншого (оберненого йому) терміну окупності капітальних вкладень Тр

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер):.

де ∆П –приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн.; КВ — загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.

2. Строк окупності капіталовкладень (Тр), який є оберненим показником до Е:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен. Якщо Ер>Ен, то вкладення капіталу вважають доцільними.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум зведених

(приведених) витрат (Взвед):

де Сі — поточні витрати (собівартість) (за вирахуванням суми амортизації) річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.; Кі — капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

Взвед можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Якщо перед підприємством стоїть проблема вибору між будівництвом нового об'єкту і реконструкцією діючого, то її можна вирішити також за допомогою розрахункового коефіцієнта економічної ефективності капіталовкладень (Ер):

Ер = ( Ср – ( Сд + Сн)) / ( Кн – Кр) (7.5)

де Сд,Ср,Сн — відповідно собівартість річного обсягу продукції до реконструкції, після реконструкції діючого підприємства і на новому підприємстві, грн.; Кн,Кр — капітальні вкладення відповідно у нове будівництво і реконструкцію, грн.

148