Posibnyk ekonomika

28. Виробнича програма підприємства визначає:

а) максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі, за певний час, при повному завантаженні обладнання та виробничих площ;

б) необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає за номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу;

в) кількість товарів, яку споживачі готові і в змозі придбати за діючими ринковими цінами протягом встановленого періоду;

г) кількість товару , яку покупці хочуть придбати, а виробники запропонувати при відповідній ринковій ціні, яка діє в даний час;

д) всі відповіді правильні.

29. Чиста продукція –це:

а) частина загального обсягу виробництва підприємства, яка обертається між його цехами і підрозділами;

б) різниця між товарною продукцією та матеріальними і прирівняними до них витратами;

в) незакінчена обробкою продукція на складі; г) обсяг виробництва продукції, виконання робіт та надання ринкових послуг,

запланованих цехам і службам підприємства у вартісному вимірі; д) всі відповіді правильні.

30. Обгрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить наступні два етапи:

1)визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю;

2)визначення проектної потужності підприємства;

3)обчислення необхідної кількості введення в дію нових потужностей;

4)складання балансу виробничої потужності;

5)визначення коефіцієнту змінності роботи обладнання.

а) 1, 2; б) 2, 3; в) 1, 4; г) 1, 3; д) 3, 5.

5.9 Контрольні питання

1.Назвіть основні принципи планування діяльності підприємства.

2.Які є основні види планування?

3.Сутність найбільш використовуваних методів планування

4.Обгрунтуйте необхідність стратегічного плану і назвіть його основні етапи.

5.У чому полягає відмінність між стратегічним і оперативним плануванням.

6.У чому сутність бізнес-планування?.

7.Фінансовий план підприємства і специфіка його формування.

8.У чому сутність виробничої програми підприємства?

9.Вкажіть основні показники виробничої програми.

10.Які чинники впливають на величину виробничої потужності?

11.Які взаємозв’язки виробничої програми і виробничої потужності?

12.Які показники використання виробничої потужності?

109

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим ефективніше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”: Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) згідно з П(С)БО16 включаються:

-прямі матеріальні витрати;

-прямі витрати на оплату праці;

-інші прямі витрати;

-змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Проте на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на

виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва.

Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога повніше відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

6.2. Класифікація витрат

Як уже відмічено, витрати поділяють на інвестиційні та поточні (операційні).

111

Інвестиційні витрати, пов’язані з вирішенням стратегічних задач (будівництво, реконструкція будівель і споруд, придбання нових технологій, машин, обладнання, устаткування; придбання нематеріальних активів, тощо). Детальніше інвестиційну діяльність буде розглянуто в наступній темі.

Поточні витрати – сукупність затрат живої та уречевленої праці, що виражені у грошовій формі, на здійснення поточної господарської діяльності підприємства (виробничої, реалізаційної, фінансової, іншої)

Розрізняють також витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їхня

сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Усі витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікують за певними принципами (ознаками) . Основні з них:

1.Економічний (за еономічними елементами);

2.Виробничий (за калькуляційними статтями);

3.Відповідно до способів віднесення на собівартість;

4.В залежності витрат від обсягів виробництва.

1. За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

матеріальні витрати, витрати на оплату праці,

відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.

Групування витрат згідно з економічними елементами — це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншго виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається і детальніше їх зміст розглянуто в п. 6.3.

2. За виробничим принципом витрати групуються у статті собівартості залежно від виробничого призначення. У кожній галузі економіки їх структура специфічна, але загалом можна виокремити та елементи витрат:

1)сировина і матеріали;

2)енергія технологічна;

3)основна та додаткова зарплата виробничих робітників;

4)утримання і експлуатація машин і механізмів;

5)загальновиробничі (накладні) витрати;

6)підготовка і освоєння виробництва;

7)позавиробничі витрати.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні (прості) й комплексні.

Прості (елементні) витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними

Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації

112

внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загально-виробничі, загальногосподарські витрати, утрати від браку та ін.

3.За способом віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі й

непрямі.

Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі.

Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

4.На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та

змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібне міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно, їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні (рис. 6.1)

В

г

б

в

а

Рисунок 6.1 – Зв’язок витрат (В) з обсягами виробництва (N): N

а– постійні витрати; б – змінні пропорційніі витрати;

в– змінні дегресуючі витрати; г – змінні прогресуючі витрати

113

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва, для них відношення В/N = const. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва, В/N ↑ - зростає. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва, В/N ↓ - спадає. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

Поділ витрат на постійні і змінні дає змогу визначати залежність фінансового результату (прибутків чи збитків від величини обсягів виробництва (рис. 6.2)

2

TFC

Рисунок - 6.2 Зв’язок витрат (С) і доходу (R) від обсягів виробництва (N): N – обсяг виробництва в натуральних одиницях;

Nкр – критичний обсяг випуску продукції;

В точці А перетину прямих валового доходу і сумарних витрат на випуск продукції, тобто існує критична точка при якій обсяги доходів дорівнють сумарним витратам, яку називають точка беззбитковості (breakeven points).

Відповідно, TR = TC.

114

Оскільки, валовий доход можна визначити як

Критичний обсяг випуску продукції у натуральному виразі Nкр виражає той обсяг при якому виробництво беззбиткове, при перевищенні цього обсягу ( рис. 6.2 лівіше точки А – зона 1) забезпечується прибуток від випуску продукції (площа зони 1 умовно відображає величину прибутку), при недосягненні критичних обсягів виробництва (зона 2) випуск продукції буде збитковим.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

де Сгр - граничні витрати; С - приріст загальних витрат;

ΔN - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: операційні витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції та ін..

Для цілей оподаткування перелік витрат, що враховуються при визначенні оподаткованого прибутку, визначаються Податковим Кодексом України від 2 грудня

2010 року.

6.3 Кошторис виробництва

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва - це витрати підприємства, які пов'язані з основною (операційною) його діяльністю за певний період. Зведений кошторис підприємства складають, як правило, за економічними елементами. Зарзок кошторису приведений в табл. 6.1. Зміст основних елементів витрат:

1. Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

-сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції; вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

-покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

-виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

115

-допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);

-паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

-пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Від вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

116

2.Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

3.Відрахування на соціальні заходи містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші фонди. Величина відрахування обчислюється

вустановлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування згідно Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування “ від 8 липня 2010 р. № 2462IV.

4.Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими Податковим Кодексом методами і нормами. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за прямолінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах передбачених Податкових Кодексом України/

5.До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до вище перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

6.4. Собівартість продукції

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний (кошторисний), ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

117

-з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

-віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх

періодів;

-додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції - підсумовування попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

і 1

де Ст.р. — собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);

m — кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді; ΔC—зміна собівартості в плановому (прогнозному) періоді під впливом j-го фактора.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів СОТ обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

де С1, С2 - витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

N2 — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Ср=Смп+(Сс.п.-Сс.к.), (6.6) де Ср — собівартість реалізованої продукції; Сс.п., Сс.к. — собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і

кінець розрахункового періоду.

118