Сибірська платформа

Сибірська платформа — одна з великих, відносно стійких ділянок континентальної земної кори, що відносяться до числа древніх (дорифейских) платформ. Вона займає середню частину Північної Азії. Сибірська платформа обмежена зонами глибинних розломів — крайовими швами, добре вираженими гравітаційними ступінями, і має полігональні обриси. Сучасні межі платформи оформилися в мезозої і кайнозої і добре виражені в рельєфі. Західна границя платформи збігається з долиною р. Єнісей, північна — з південною окраїною гір Бирранга, східна — з низов’ями р. Лена (Приверхоянський крайовий прогин), південно-східна — з південним краєм хребта Джугджур. На півдні границя проходить уздовж розломів по південній окраїні Станового і Яблоневого хребтів, потім, огинаючи з півночі по складній системі розломів Забайкалля і Прибайкалля, спускається до південного краю оз. Байкал. Південно-західна границя платформи простягається уздовж Головного Східносаянського розлому.

Рисунок 3.3 – Схема структурних елементів Сибірської платформи

1 – пізньоюрсько-ранньокрейдовий прогин мезозоїд, 2 – юрсько-крейдові синеклізи і накладені западини, 3 – ділянки з траповим вулканізмом, 4 – середньо-пізньопалеозойські прогини, 5 – виступи кристалічного фундаменту, 6 – умовні контури піднять і прогинів, 7 – грабени і горсти, 8 – астроблеми, 9 – складчасте обрамлення платформи, 10 – розломи.

Структурні елементи: 1 – Анабарський щит, 2 – Алданський щит, 3 – Тунгуська синекліза, 4 – Вілюйська синекліза, 5 – Ангаро-Ленський прогин, 6 – Іркутський прогин, 7 – Канська западина, 8 – Хатанзький прогин

Геологічна будова.

На платформі виділяється ранньодокембрійський, в основному архейський, фундамент і платформний чохол (рифей-антропоген). Серед основних структурних елементів платформи виділяються: Алданський щит і Лено-Єнісейська плита, у межах якої фундамент виходить на поверхню на Анабарському масиві, Оленекському і Шарижал-Гайському підняттях. Західну частину плити займає Тунгуська, а східну— Вілюйська синеклізи. На півдні знаходиться Ангаро-Ленський прогин, відділений від Нюйської западини Пеледуйським підняттям (рис. 3.3).

Фундамент платформи різко розчленований і складений сильно метаморфізованими архейськими породами, які у західній частині мають широтне, а в східній — північно-північно-західне простягання. Слабше метаморфізовані товщі нижнього протерозою (удоканська серія) збереглися в окремих западинах та грабенах. Вони залягають полого і є утвореннями протоплатформового чохла.

Осадовий чохол платформи починає формуватися з рифейского часу й у його складі виділяється 7 комплексів.

Рифейський комплекс представлений карбонатно-теригенними, червоно-строкатоколірними породами товщиною 4000—5000 м, що виповнюють авлакогени і пологі западини.

Вендсько-кембрійський комплекс складний мілководними теригенними і теригенно-карбонатними відкладами, а в Ангаро-Ленському прогині — і соленосними (нижній — середній кембрій) товщами, 3000 м.

Ордовицько-силурійський комплекс представлений строкатоколірними теригенними породами, а також вапняками і доломітами, 1000—1500 м.

Девонсько-нижньокам’яновугільний комплекс розповсюджений обмежено. На півдні девон представлений континентальними червоноколірними товщами з трапами, на півночі — строкатоколірними карбонатно-теригенними відкладами; у Вілюйській синеклізі — потужною траповою товщею і соленосними відкладами, 5000—6000 м.

Середньокам’яновугільний — середньотріасовий комплекс розвинутий у Тунгуській синеклізі і представлений вугленосною товщею середнього карбону — пермі товщиною до 1000 м і тріасовою вулканогенною товщею (3000—4000 м), що підрозділяється на нижню — туфову і верхню — лавову частини (недиференційовані толеїтові базальти); усі відклади прорвані дайками, штоками і сілами базальтів; у девоні, тріасі і крейді на північному сході платформи утворюються кімберлітові трубки вибуху.

Верхньотріасово — крейдовий комплекс складний континентальними і рідше морськими піщано-глинистими вугленосними відкладами, 4500 м, розповсюдженими лише на окраїнах платформи.

Кайнозойський комплекс розвинутий локально і представлений континентальними відкладами, корами вивітрювання і льодовиковими утвореннями. На Анабарському масиві відома палеогенова Попігайська астроблема.

Історія геологічного розвитку.

Геосинклінальний етап розвитку платформи розпочався у верхньому археї. Він ознаменувався закриттям океанічних структур. В кінці архею тут активно проявилась біломорська складчастість, яка привела до утворення перших стійких епіархейських ядер в тілі геосинкліналі. Починаючи з пізнього протерозою повсюдно на платформі формувались осади чохла, заповнюючи авлакогени. Платформа вступила в авлакогенну (доплитну) стадію розвитку.

У венді на платформі під рифейськими авлакогенами закладаються синеклізи (стадія синекліз), а в палеозої розпочинається плитна стадія, яка розпалась на ряд етапів із своїми особливостями тектонічних рухів - ранньо- і пізньопалеозойський, мезозойський і кайнозойський.

Ранньопалеозойський (каледонський) етап відзначився інтенсивним опусканням фундаменту і трансгресією моря. В ордовику море поступово стало відступати на північний захід, а в кінці силуру більша частина території зазнала впливу вертикальних рухів каледонського етапу тектогенезу.

В пізньому палеозої (герцинський етап) платформа зазнала прогинання, особливо на північній окраїні. В цей період особливо інтенсивно формувалась Тунгуська синекліза.

На початку мезозою (тріас) на платформі по глибинних розломах проходив вплив трапів в ефузивній та інтрузивній формах. Трапи надали ще більшої стійкості платформі.

В кайнозої на платформі переважають висхідні форми вертикальних рухів. В палеогені вся платформа перетворилась на сушу і тільки на півночі встановлено морські відклади. В неогені в районі Байкалу відновилось активне опускання, що привело до утворення величезних грабеноподібних западин.

В четвертинний період більша частина території платформи піддалась зледенінню. Зараз платформа є стійким блоком земної кори за винятком Байкальської складчастої області, де проходить сучасне рифтоутворення.

Сибірська платформа характеризується інтенсивним магматизмом, що проявлявся у ранньому протерозої, рифеї — ранньому кембрії, середньому палеозої, верхньому палеозої — тріасі й у пізньому мезозої. Траповий магматизм абсолютно переважає по об’єму (більше 1 млн. км³).

Корисні копалини.

Сибірська платформа багата корисними копалинами. Великі родовища залізних руд знаходяться на Алданському щиті, в Ангаро-Илімському залізорудному басейні. Мідно-нікелеві сульфідні родовища пов'язані з трапами в Норильському рудному районі, а мідисті пісковики розвинуті в удоканській серії на Алданському щиті. Алмази приурочені до кімберлітових трубок. Нафта і газ відкриті в межах Вілюйської синеклізи, Ангаро-Ленського прогину і Непсько-Ботуобської антеклізи. На Сибірській платформі відомі великі поклади вугілля (Ленський вугільний басейн, Тунгуський вугільний басейн, Іркутський вугільний басейн, Кансько-Ачинський вугільний басейн, Південноякутський вугільний басейн), родовища кам'яної і калійної солей, гіпсу, фосфоритів. Руди марганцю і золота (Алданський і Анабарський масиви), графіту, слюди (флогопіту), флюориту й інших корисних копалин.