VI. Релігія та церква у сучасній Україні

26 квітня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про свободу совісті та релігійні переконання”, за яким релігійні організації отримали статус юридичної особи, було врегульовано терміни реєст­рації релігійних громад, їх право на власність. Конституція України передбачає право на свободу світогляду і віросповідання.

Ще у січні 1990 р. за ухвалою архієрейського собору Російської православної церкви (РПЦ) Український екзархат Московського патріарха був перейменований в Українську православну церкву (УПЦ) на чолі якої стає Київський митрополит Філарет (в миру — Денисенко). 9 серпня 1989 р. настоятель храму Петра і Павла у Львові В.Ярема оголосив про свій розрив з РПЦ і перехід до Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Провід УАПЦ очолив колишній єпископ Житомирський і Овруцький РПЦ І.Бондарчук. У червні 1990 р. у Києві відбувся собор відновленої УАПЦ, який проголосив Патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава (у миру — Скрипник), який в Україну повернувся із США.

У лютому 1991 р. Папа Римський Іоанн-Павло II на 7-му екстериторіальному синоді ухвалив рішення про повернення до Львова на первопрестольну кафедру св. Юра глави Української греко-католицької церкви (УГКЦ), верховного архієпископа і митрополита Мирослава Івана кардинала Любачівського. 30 березня 1991 р. собор св. Юра був повернений греко-католикам. УГКЦ вийшла з підпілля. Таким чином УГКЦ і УАПЦ отримали офіційний статус.

У листопаді 1991 р. Філарет звернувся до Московського патріарха Алексія II з проханням надати автономію УПЦ. У березні 1992 р. архієрейський собор Російської православної церкви в Москві влаштував над Філаретом суд і змусив його дати згоду покинути Київську кафедру. Повернувшись до Києва, Філарет публічно відмо­вився від цієї обіцянки. У відповідь Москва позбавила Філарета сану і замість нього митрополитом було обрано митрополита Ростовського Володимира (Сабодана). Прихильники Філарета об'єдналися з УАПЦ і утворили Українську православну церкву Київського патріар­хату (УПК-КП). Мстислава обрано патріархом, а Філарета — заступником. Після смерті Мстислава у 1993 р. патріархом обрано Володимира Ярему — УАПЦ, а УПЦ-КП — Василя Романюка. Сьогодні офіційним керівником УПЦ-КП є Філарет.

VII. Україна і світ

З прийняттям Декларації про державний суверенітет України і проголошенням Акта про незалежність відкрилися нові обрії для участі республіки у розвитку світової цивілізації. Відома у світі, як одна із фундаторів 00Н, Україна представлена у її 15 організаціях. Важливе значення в сучасних міжнародних відносинах має приско­рення західноєвропейської інтеграції. Процес, розпочатий ще у 1957 р. створенням Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), триває й досі. У лютому 1992 р. в голландському місті Маастрихт 12 країн-учасниць ЄЕС підписали Договір про створення Європейсь­кого Союзу, який передбачає постійне поглиблення європейської інтеграції: створення єдиної валюти — “євро”, розвиток трансєвропейської інфраструктури в галузі транспорту, телекомунікацій та енергетики. Маастрихтські домовленості передбачають і воєнну інтеграцію.

9 листопада 1995 р. Україна вступила до Ради Європи, підписавши Статут Ради Європи і Європейську конвенцію з прав людини. Всту­пивши до РЄ, Україна зобов'язалась реформувати правову систему, систему місцевої влади, і, нарешті, відмінити смертну кару.

Європа сьогодні — це безперервний і дедалі зростаючий потік політичних подій. Україна має всі можливості відігравати роль регіонального центру тяжіння, перетворившись на стрижень інтеграції в Європі, перш за все завдяки своєму геополітичному розташуванню. Проте головною перешкодою для цього є наші економічні проблеми, які підривають довіру до Києва та роблять його залежним як від зовнішньої допомоги, так і від внутрішніх інтересів. Здійснення радикальної економічної реформи в Україні, її інтеграція у світове господарство на ґрунті міжнародного поділу праці вимагає налагод­ження взаємовигідного співробітництва із світовими торговельно-економічними й фінансовими структурами, зокрема з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку тощо. Україна визнана невід'ємною частиною Європи. Проте, те що за рівнем індексу людського розвитку Україна за останні роки перемістилася на декілька десятків пунктів униз, “відштовхує” країну до групи тих країн, що розвиваються. Тобто, при всьому тяжінні до європейської цивілізації, ми мусимо проходити деякі етапи того шляху, який пройшли або проходять Індія, Алжир, країни африканського континенту. Залишається сподіватись, що Україна обере правильний шлях і стане “жителем” Європейського дому у XXI столітті.