- •Ввідна лекція.
- •І. Історія як наука.
- •І.І. Предмет і завдання курсу
- •І. Іі. Методологія вивчення історії
- •І. Ііі. Періодизація історії України
- •І.IV. Джерела вивчення історії, їх класифікація та коротка характеристика
- •II.I. Першоначала людського життя на території сучасної України. Давнє населення: трипільці, кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни.
- •Іі.Ііі. Формування території. Назви та самоназви української території
- •Лекція 2.
- •І. Формування давньоруської Київської держави
- •Іі. Політичний устрій Київської Русі.
- •Ііі. Галицько-Волинське князівство та його роль в історії українського народу.
- •Литовсько-польська доба української історії. Початки козаччини. Запорозька січ.
- •Тема 2. Політичне становище та соціально – економічний розвиток
- •Література
- •І. Перехід українських земель під владу Литви та їхнє політичне становище в 14 — першій половині 16 ст.
- •Іі. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 14-16 ст.
- •Ііі. Українські землі під владою Речі Посполитої.
- •IV. Ідеологічна боротьба з полонізацією. Братства. Берестейська унія.
- •V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу
- •V.I. Генеза українського козацтва.
- •V.II. Боротьба козаків з турками і татарами.
- •Лекція 4.
- •І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна?
- •Іі. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави.
- •Ііі. Українська державність у 1648—1654 роках.
- •IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті.
- •VI. Руїна (1658-1686).
- •Лекція 4
- •Іі. Політичні концепції мазепинців.
- •Ііі. Остаточна ліквідація української державності (1708—1783).
- •Лекція 5.
- •I. Територіально-адміністративний устрій та населення
- •Іі. Криза феодальних відносин. Буржуазні реформи
- •60—70-Х років XIX ст.
- •Ііі. Соціально-економічний і політичний розвиток на початку XX століття.
- •IV. Революція 1905 – 1907 рр. На Україні.
- •V. Столипінська аграрна реформа на Україні.
- •VI. Українська політична думка у XIX - на початку XX ст.
- •VI. I Відродження національної свідомості.
- •VI. II. Масонство в Україні
- •VI. III. Декабристи.
- •VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство
- •VI. Іv. Народництво.
- •VI.V. Ліберально-демократичний напрям у суспільно-політичному русі
- •VI.VI. Соціал-демократичні ідеї в Україні
- •VI. VII. Український консерватизм.
- •VI. VIII. Націократія
- •VI.IX. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях.
- •VI.X. Формування політичних партій
- •VII. Трагедія Першої світової війни: причини, характер, головні воєнні дії на території України
- •Лекція 8-9.
- •Створення Центральної Ради.
- •Універсали Центральної Ради
- •Війна Радянської Росії проти унр (кінець 1917— початок 1918 рр.)
- •Брестський мирний договір
- •Історичні уроки Центральної Ради
- •Лекція 9.
- •Іі. Доба Директорії
- •Ііі. Західно-українська народна республіка (зунр)
- •IV. Громадянська війна в Україні
- •Лекція 10-11.
- •II. Національно-державне будівництво
- •III. Соціально-економічне та політичне становище
- •IV. Політика українізації: суть та наслідки
- •V. Голодомор 1932—1933 рр.
- •VI. Сталінські репресії в Україні.
- •VII. Західна Україна у міжвоєнну добу
- •Лекція 12, 13, 14.
- •I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація.
- •II. Західно-українські землі у контексті радянсько-німецьких договорів 1939 року
- •III. Окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників.
- •IV. Рух опору
- •V. Звільнення України від окупантів
- •VI. Підсумки та уроки Другої світової війни. Ціна перемоги для України
- •Лекція 15.
- •II. Загострення політичної боротьби у західних областях
- •III. Десталінізація
- •IV. Нові методи управління народним господарством
- •V. Шестидесятники
- •Література.
- •II. Дисидентський рух в Україні
- •III. Криза у соціально-економічній сфері.
- •IV. Україна на шляху до державного суверенітету і незалежності
- •Лекція 18 .
- •II. Акт проголошення незалежності України
- •III. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності
- •IV. Прийняття Конституції України 1996 року
- •V. Формування багатопартійної системи в Україні
- •VI. Релігія та церква у сучасній Україні
- •VII. Україна і світ
- •Література
- •Список рекомендованої літератури
V. Голодомор 1932—1933 рр.
Становище у сільськогосподарському виробництві погіршувалося. У 1931 р. майже третина врожаю була втрачена під час жнив, площа посівів зменшилася на 1/5 ч., а Південь України охопила посуха. Сталінська політика хлібозаготівель, незважаючи на скрутне становище, нав'язувала селянам нереальні плани.
Над українським селом нависла смертельна небезпека. З України були вивезені майже всі хлібні запаси. Делегати Третьої конференції КП(б)У, яка відбулася в Харкові в липні 1932 р. у присутності сталінських емісарів Л.Кагановича і В.Молотова, з тривогою говорили про катастрофічне становище у сільському господарстві. Однак продрозверстка не була скасована. У 1930-1931 рр. держава витиснула з селянського сектора України майже по 400 млн. пудів хліба. З червня по жовтень 1932 р. цей сектор дав тільки 132 млн. пудів. Проте хліб не залишився у колгоспних коморах. Сотні мільйонів пудів зерна були втрачені під час жнив і перевезень внаслідок незацікавленого ставлення колгоспників до праці у колективному господарстві. Найбільшого розмаху голод сягнув після роботи хлібозаготівельної комісії, весною — літом 1933 р., коли виснажений організм голодуючих не міг протистояти різноманітним хворобам, спричиненим трупними інфекціями. Почалися епідемії. Люди вмирали цілими селами. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше діти, і останніми — жінки. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях були зафіксовані випадки канібалізму. Найстрашнішим боком голодомору була смерть мільйонів дітей. Селяни пробували рятуватися втечею до міста, але й там їх наздоганяла смерть. На кордонах з Росією стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.
Лише у квітні 1933 р., коли голод лютував на повну силу, надійшло розпорядження про передачу селянам певної кількості стратегічних запасів хліба.
Радянський режим заперечував факт існування голоду. Тому кількість жертв обчислити дуже тяжко: ніхто не вів обліку загиблих. У 1937 р. у Радянському Союзі був проведений черговий перепис населення. Він виявив величезні демографічні втрати, тому було дано розпорядження засекретити матеріали перепису. Серед вчених, які намагалися встановити число померлих на підставі опосередкованих джерел, існують дуже суттєві розходження в цифрах. Найбільшу кількість жертв голоду подає Роберт Конквест: у 1932-1933 рр. загинуло 7 млн людей, з них — 5 млн. в Україні. Українські історики оцінюють прямі втрати від голоду у 3-4 млн. чоловік.
Голод 1932-1933 рр. став національною трагедією, окрім очевидних людських втрат та величезного морального удару, він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з'явилося колгоспне село, яке вже не виступало проти радянської влади, бо колективізація придушила почуття індивідуалізму, яке було основним для українського селянина. Як підкреслює Я.Грицак, на декілька поколінь вперед Голодомор 1932-1933 рр. імплантував у свідомість селянства соціальний страх, політичну апатію і пасивність.