Іі. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави.

Десять років гетьманував Богдан Хмельницький на українських землях. Організатор і керівник національно-визвольної революції, державний діяч, полководець та дипломат, засновник Української козацької держави, він є однією із найцікавіших постатей в історії України.

Отримавши освіту в єзуїтській колегії у Львові, він повернувся до служби у кінній сотні свого батька, чигиринського сотника. Богдан брав участь у козацьких походах на татар і турок, у селянсько-козаць­ких повстаннях 1630-х років, навіть обіймав посаду писаря реєстрового війська.

З середини 1640-х років він почав підготовку повстання українського народу проти польсько-шляхетського панування. У 1647 році на таєм­ній раді було висунуто і обговорено план повстання, за яким пе­редбачалося звернутися за допомогою до Росії. Тоді ж Б.Хмельниць­кий був заарештований, проте, оскільки він належав до козацької старшини, необхідно було виконати певні формальності, щоб засудити його. Справа затяглася, Богдана Хмельницького кинули у тюрму, що була під наглядом чигиринського полковника Кречовського. Останній Богдана відпустив. Хмельницький тікає на Запорожжя, де 18 квітня 1648 року козацька рада обрала його гетьманом за­порозьких козаків.

22 квітня 1648 року козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким виступило в Україну, розпочавши цим воєнні дії проти військ шляхетської Польщі; у їх ході розкрився величезний талант гетьмана як полководця, його здібності дипломата і державного діяча.

Повстанські війська під командуванням Б..Хмельницького здобули перемогу над польсько-шляхетськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями (1648 р.), у Зборівській битві (1649 р.), під Батогом (1652 р.) і Жванцем (1653 р.) Незважаючи на програну через зраду хана битву під Берестечком (1651 р.), Хмельницький виявився справжнім знавцем військової справи, новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором він по­казав себе в організації козацького війська, у державній діяльності.

Засновник Української козацької держави, він став і першим організатором її адміністративного управління. Як визначний політик зумів, як ніхто до нього раніше, налагодити зовнішньополітичні зносини України з Туреччиною, Трансільванією, Росією, Польщею, Венецією, Швецією, Кримом та іншими країнами, майстерно використовуючи суперечності між ними.

Ііі. Українська державність у 1648—1654 роках.

Боротьба українського народу за звільнення з-під влади Речі Посполитої мала одним із головних своїх наслідків формування в ході бойових дій початків власної державності. Для виконання державних функцій була пристосована наявна військово-адміністративна організація українського козацтва. Зборівська (серпень 1949 р.) і Білоцерківська (вересень 1951 р.) угоди України з Річчю Посполитою засвідчили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади. Полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які здійснювали цю владу. Вищий ешелон влади складали: загальна рада всього козацького війська, яка ще мала назви “військова”, “генеральна”, або “чорна”, старшинська рада та генеральний уряд на чолі з гетьманом. Загальна рада всього козацького війська являла собою представницький орган, який обирав вищих посадових осіб і вирішував найважливіші питання козацького життя. До старшинської ради, яка виконувала функцію дорадчого органу при гетьмані, входили лише представники козацької еліти. Виконавчим органом з певними судовими повноваженнями був генеральний уряд. До його складу входили генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний бунчужний, генеральний писар, генеральний суддя та інші представники генеральної старшини.

Територія, підвладна гетьманові, поділялася на полки і сотні, якими управляли полковники й сотники разом із відповідною старши­ною. Гетьманом видавалися загальнообов'язкові акти — універсали, що оперативно регламентували нові відносини, які складалися під час визвольних змагань.

Таким чином, можна зазначити, що в 1640—50-х роках склалося політичне утворення, яке мало ознаки державності: територію, військо, свої органи влади і управління, правові норми, певне міжна­родне визнання і зачатки власних податкової і грошової систем.