Життя і діяльність

Іван Гурович Ткаченко народився в селянській родині 6 лютого 1919 року в селі Цибулевому. З дитинства допомагав батькові орати поле і сіяти хліб, пас худобу. Іван навчався в рідному селі і в 1933 році на «відмінно» закінчив Цибулівську семирічну школу. Під впливом свого класного керівника Андрія Степановича Конюха він обирає професію педагога і в 1934 році навчається на робітфаці педагогічного інституту в Зінов’євську (нині Кіровограді). Того ж року Ткаченко вступив на перший курс фізико-математичного факультету педагогічного інституту.

З 1935 року І.Г.Ткаченко розпочав свою педагогічну діяльність. За рекомендацією кафедри фізики поєднував навчання з викладацькою роботою на підготовчих курсах і на четвертому курсі вечірнього робітфаку. Ще навчаючись у педагогічному інституті, І.Г.Ткаченко викладав методику математики на молодших курсах.

14 червня 1939 року І.Г.Ткаченку було видане свідоцтво Кіровоградського педагогічного інституту Народного Комісаріату освіти УРСР про те, що він з 1934 по 1937 рік навчався на фізико-математичному факультеті і йому надається кваліфікація викладача фізики та математики в 5-7 класах неповної середньої школи. Йому також надавалося право скласти іспити з дисциплін IV курсу відповідного факультету і отримати диплом. Після закінчення навчання І.Г.Ткаченко був направлений Знам’янським районним відділом освіти на посаду директора Богданівської вечірньої школи, яку ще необхідно було організувати. Молодому педагогу доводилося викладати російську та німецьку мови. Через деякий час І.Г.Ткаченко з вечірньої школи переходить викладати математику в денній школі.

В 1939 році він одружується з вчителькою географії Тетяною Омелянівною, з якою пройшов разом усе життя. У зв’язку з хворобою легенів він не служив у армії, в жовтні 1939 року був знятий з військового обліку. На початку Великої Вітчизняної війни І.Г.Ткаченко вступив до місцевого винищувального батальйону, який вів боротьбу з ворогами, з порушниками військового порядку. Йому доручили евакуацію майна, худоби, устаткування, машин на схід. Під час одного з рейсів він потрапив під бомбардування, був контужений. В німецькій окупації, налагодивши зв’язок з партизанським підпіллям, І.Г.Ткаченко виконував чимало важливих доручень.

З вересня 1941 року до 9 грудня 1943 року він був членом підпільно-диверсійної групи ім. Б.Хмельницького, що діяла в с. Богданівці. 8 березня 1943 року І.Г.Ткаченко був заарештований місцевою поліцією і відправлений до тюрми СД (служби безпеки) в Кіровограді, де перебував протягом місяця, до 6 квітня, а потім був відправлений до концтабору в селі Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області. В липні 1943 року його повернули у в’язницю для відправки до Німеччини, але медична комісія визнала його дистрофіком і в серпні 1943 року І.Г.Ткаченка звільнили. Після повернення в Богданівку він знову включився до підпільної роботи, виконував відповідальні завдання штабу групи. Після визволення села від німецьких загарбників І.Г.Ткаченко повернувся на шкільну роботу. Його призначили директором Богданівської середньої школи, якою він керував наступні 35 років. У 1945 році І.Г.Ткаченко став науковим кореспондентом науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, а в 1947 заочно з відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту. І.Г.Ткаченко був одним із перших ініціаторів організації учнівських виробничих бригад і комсомольсько-молодіжних таборів праці і відпочинку. Перша учнівська бригада Богданівської школи була створена в 1957 році на основі колгоспу «Батьківщина».

З середини 50-х років у республіканській та всесоюзній пресі з’являються перші публікації І.Г.Ткаченка з досвіду роботи педагогічного колективу Богданівської школи. Підсумком діяльності учнівських виробничих бригад стала книга «Навчально-виробнича і виховна робота в учнівській бригаді» (1964 р.) В ці роки І.Г.Ткаченко напружено працював над дисертацією «Шляхи і методи вдосконалення політехнічного навчання і трудового виховання старшокласників сільської школи». Значну роль для професійного спілкування відіграло знайомство з В.О.Сухомлинським. І.Г.Ткаченко публікує рецензії на праці В.О.Сухомлинського в обласній та республіканській періодиці. Він написав понад 30 наукових праць, присвячених впровадженню різних аспектів педагогічної спадщини відомого земляка і колеги. І.Г.Ткаченко неодноразово звертався до В.О.Сухомлинського з проханням стати науковим керівником його дисертаційного дослідження, радився з ним щодо змісту, обсягу тощо. В 1973 році І.Г.Ткаченко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук в Українському науково-дослідному інституті педагогіки.

У 1963 році у видавництві «Радянська школа» в серії «Маяки педагогічної праці» з’явилася брошура кіровоградського журналіста О.Д.Моторного «Щедре серце» про досвід роботи директора та педагогічного колективу Богданівської школи зі створення навчально-матеріальної бази, аналізувалися методи і прийоми морального виховання учнів. З 1970 року І.Г.Ткаченко керував роботою школи передового досвіду директорів шкіл області. У 1971 році видана його монографія «Трудове виховання старшокласників», яка була відзначена республіканською премією Педагогічного товариства УРСР на честь 50-річчя СРСР. Всього з-під його пера вийшло 8 книг та понад 200 статей.

Разом з педагогічною діяльністю І.Г.Ткаченко проводив значну державницьку та громадсько-політичну роботу. Він був членом обкому КПУ, членом Знам’янського міськкому КП України, депутатом районної ради депутатів, обирався делегатом Верховної Ради УРСР, членом Президії Верховної Ради УРСР (1975), був делегатом з’їзду вчителів УРСР та Всесоюзного з’їзду вчителів.

У 1979 році, коли І.Г.Ткаченку виповнилося 60 років, його змусили вийти на пенсію. Він важко переживав цю подію і врешті перейшов на роботу в Кіровоградський педагогічний інститут доцентом кафедри педагогіки. З липня 1979 до липня 1982 року І.Г.Ткаченко працював старшим науковим співробітником, завідуючим лабораторією з проблем трудового виховання і профорієнтації учнів сільських шкіл НДІ педагогіки УРСР (на експериментальній базі Богданівської СШ № 1), а після її ліквідації - 18 серпня 1982 року – учителем історії та суспільствознавства цієї школи.

Помер І.Г.Ткаченко 26 липня 1994 року. Похований на цвинтарі села Богданівка.

  Якби не було вчителя,    То не було, напевне,    Ні поета, ні мислителя,    Ні Шекспира, ні Коперника,    І понині, напевне,     Якби б не було учителя,    Невідкритими залишилися б    Береги Америки. 

Учителем не кожен може бути, Не кожне серце вміє говорить… Учитель лише той, хто вміє чути, Окрилити, навчити і любить. Тендітну душу ласкою зігріти І добротою ниву засівать, Безмежно, щиро цілий світ любити І дітям усього себе віддать.

Таким був для богданівців І.Г. Ткаченко.

Як умру, то поховайте подалі від школи, На педраді не згадуйте більше вже ніколи, На вінок мені не тратьте ні грошей, ні часу, Бо я знаю, що вчительство не має запасу. На могилі залишіте які-небудь квіти, А в головах покладіте план самоосвіти, Зошит, ручку і щоденник всуньте мені в руки І згадайте, друзі милі, муки мої муки. Прощавайте назавжди конспекти й шпаргалки, І ви, колеги-вчителі, і вчителяльки! Не прожив я так, як люди, недосипав ночі, Все над тими зошитами вилазили очі, З’їла школа моє серце і ще пів-печінки, Бо за нею я не бачив ні дітей, ні жінки. Місцевкому передайте моє шанування, Так путівки й не діждався я на лікування, Ну а завучу скажіте, хай розклад міняє, Бо мене вже на цім світі живого немає… Прощавайте назавжди, двійки і одиниці, І ви, колеги-вчителі і вчителиці. Директору передайте мою шану й дяку, Хай він тепер поцілує мене в саму… руку. Треба вам запам'ятати, вчителі майбутні: В школі добре працювати, як нема в ній учнів. Прощавайте назавжди, педради й уроки, І ви, колеги-вчителі і вчительохи... А як трапиться колись, що буде зарплата, То випийте ви за мене по сто грам на брата. Ось і все. Тепер – прощайте! Бо я точно знаю: Хто учитель на цім світі – той іде до раю!

Посередній  учитель розповідає,

Хороший учитель пояснює,

Кращий учитель демонструє,

Великий учитель надихає