17. Структура біоценозу
Біоцено́з (від біо- та грец. koinós — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища (див. Біотоп).
Термін «біоценоз» був запропонований німецьким біологом К. Мебіусом (1877). Біоценоз — комплекс організмів біогеоценоза, що формується в результаті боротьби за існування, природного відбору та інших факторів еволюції.
Просторову структуру біоценозу може характеризувати вертикальна ярусність. Вертикальна ярусність у рослин визначається тим, як високо над землею та чи інша рослина виносить свої фотосинтезуючі частини (тіньолюбна рослина чи світлолюбна):
Деревний ярус
Чагарниковий ярус
Чагарниково-трав'яний ярус
Мохово-лишайниковий ярус
Вертикальну ярусність у тварин можна розглянути на прикладі комах (можлива так само ярусність птахів, наприклад, один і той же вид птахів може проживати на різних ярусах однієї рослини):
Геобії (мешканці грунтів)
Герпетобіі (мешканці поверхневого шару)
Бріобіі (мешканці мохів)
Філлобіі (мешканці травостою)
Аеробії (мешканці вищих ярусів)
Горизонтальна структурованість спільноти (мозаїчність, неоднорідність) може визначатися низкою декількох факторів:
Абіогенна мозаїчність (визначається факторами неживої природи: органічні речовини, неорганічні речовини, кліматичні фактори)
Фітогенні фактори (рослинними організмами, зокрема — едіфікаторамии — лишайники)
Еолові-фітогенні чинники (мозаїчність викликана як абіотичними факторами так і фітогенними)
Біогенні чинники (мозаїчність викликана в першу чергу риючими тваринами)
Екологічна структура. Характеризується співвідношенням видів, які мають різні адаптації до факторів середовища, типи живлення, розміри, зовнішній вигляд. Екологічна структура — це співвідношення видів, що займають певні екологічні ніші.
20. Епіт́елій
Епіт́елій, епітеліальна тканина (лат. epithelium, від грецького епі- + thele — молочна залоза, синонім — епітеліальна тканина) — шар клітин, що вистилає поверхню (епідерміс) і порожнини тіла, а також слизисті оболонки внутрішніх органів, харчового тракту, дихальної системи, сечостатеві шляхи. Крім того, утворює більшість залоз організму. Складається з клітин, які щільно розташовані одна біля одної, міжклітинної речовини мало.
Види епітелію:
покривний
залозистий
Функції:захисна (епітелії шкіри),секреція (епітелій, що входить до складу залоз),всмоктування (епітелій шлунково-кишкового тракту),виділення (епітелій органів виділення),газообмін (епітелій легеневих пухирців)
Головні особливості епітеліальних тканин — швидка регенерація і відсутність кровоносних судин.
Поділяється на одношаровий, багатошаровий, залозошаровий, війчастий і залозистий епітелій, а також розрізняють види за формою клітин тканини: кубічний, плоский, циліндричний. Одношаровий епітелій вкриває стінки судин і внутрішніх органів, бере участь в обміні речовин та частково виконує захисну функцію. Багатошаровий — це зовнішній покрив людини, тобто шкіра. Відмежовує зовнішнє середовище від внутрішнього, захищає від механічних пошкоджень та проникнення мікроорганізмів. Багатошаровий епітелій найшвидше відновлюється, вистилає порожнину рота. Війчаста епітеліальна тканина вистилає носову порожнину, затримує пил та різні частинки, вистилає й тонкий кишечник, де виконує всмоктувальну функцію. Залозистий входить до складу залоз і забезпечує виділення гормонів і секретів.
Функції епітелію
Одношаровий епітелій]
Вистилає кровоносні судини, кишечник, легеневі альвеоли, капсули нирок. Клітини, з яких він складається, можуть мати різну форму, залежно від яких виділяють одношаровий кубічний, одношаровий стовпчастий епітелії тощо. Складається з плоских або війчастих клітин
Багатошаровий епітелій[ред.]
Утворює поверхню шкіри, ротову порожнину, стравохід. Клітини багатошарового епітелію розташовуються в декілька шарів (у шкірі до п'яти). Внутрішні клітини інтенсивно діляться, завдяки чому відбувається швидке оновлення епітелію і відновлення пошкоджених ділянок.
Війчастий епітелій[ред.]
Складає основу залоз і виробляє особливі речовини. Розрізняють ендокринні (внутрішньої серекції) й екзокринні (зовнішньої сереції) залози. Ендокринні залози (надниркові залози, щитоподібна залоза та ін.) не мають власних вивідних проток і виділяють речовини, які вони продукують, — секрети — безпосередньо в кров. Екзокринні залози (слинні, потові, слізні) виділяють речовини через спеціальні протоки в порожнини тіла або на його поверхню.
Класифікація покривного епітелію:
- одношаровийи - плоский,кубічний,призматичний (циліндричний),циліндричний багаторядний війчастий (респіраторний);
- багатошаровий - плоский незроговілий,плоский зроговілий,перехідний.
Класифікація залозистого епітелію:
- за місцем розташування клітин: ендотелій,екзотелій;
- за структурою:одноклітинний,багатоклітинний;
- за знаходженням відносно епітелію:ендоепітеліальні,екзоепітеліальні.
Особливості будови клітин епітелію.
Епітеліальні клітини щільно сполучені одна з одною, що зумовлює міцність епітеліального пласта. Сполучення відбувається за допомогою аморфної (безструктурної) речовини, яка лежить між ними. Міцність забезпечуєт і зв’язок клітин одна з одною за принципом “шип - гніздо” (видимі лише під електронним мікроскопом), тобто вирости однієї клітини впинаються у заглиблення іншої, сусідньої.
Спеціалізовані структури епітеліальних клітин виникають у зв’язку з особливостями їх функцій. Клітини можуть мати мікроворсинки, війки, джгутики, тонофібрили, вп’ячування мембрани у базальній частині клітини.
Мікроворсинки - дрібнесенькі вирости цитоплазми на вільній, не зв’язаній з базаьною мембраною поверхні клітини. У складі однієї клітини їх налічуть до 3000. Така велика кількість мікроворсинок збільшує робочу поверхню клітин. Мікроворсинки мають епітелії кишечника, канальців нирки, тобто клітини, які здійснюють всмоктування.
Війки - тонкі рухливі вирости поверхні клітин миготливого епітелію і епітелію статевих шляхів. Це вирости цитоплазми, у яких розташовані нитки, які сполучені з видозміненими центріолями. Війки постійно і швидко скорочуються, завдяки чому створюється рух рідини (слизу). Так переміщується пил у дихальних шляхах, гамети у статевих шляхах.
Джгутики - є апаратом руху чоловічих статевих клітин, за будовою нагадують війки.
Тонофібрили - нитчасті структури, які лежать у цитоплазмі клітин. Вони складаються із ланцюгів білковіх молекул. Забезпечують міцність епітеліальних клітин.
Вп’ячування мембрани у базальній частині властиві клітинам канальців нирки, слинних залоз тощо, яким необхідний великий контакт з базальною пластинкою.
21Сполучна́ ткани́на — тканина живого організму, яка виконує опорну, захисну і трофічну функції. Складається з декількох видів клітин; переважно з фібробластів, волокон і основної тканинної речовини. Міжклітинна речовина добре виражена.
Функції
Сполучна тканина виконує опорну, захисну і трофічну функції.
Трофічна — бере участь в обміні речовин (кров, лімфа, жирова), тому в таких видах сполучної тканини багато міжклітинної речовини.
Захисна — клітини здатні до фагоцитозу і беруть участь в процесах імунітету та зсідання крові
Опорна — утворює зв'язки, сухожилля, хрящі, [кістки] (в таких видах сполучної тканини мало міжклітинної речовини, або вона щільна, наприклад кісткова, за рахунок наявності в ній солей, також в ній є волокна)
Бере участь у загоюванні ран, бо має найвищу здатність до регенерації.
Види
Кількість і вигляд клітин та волокон, а також кількість і склад основної речовини у різних видів сполучної тканини відрізняються залежно від їхніх функції. Розрізняють декілька видів сполучної тканини: кісткову, хрящову, жирову та інші. До сполучної тканини відносяться також кров та лімфа. Сполучна тканина утворює строму практично всіх органів.
Власне сполучна тканина складається з клітин (фібробластів) і міжклітинної речовини (волокна з білків колагену й еластину); її поділяють на пухку та щільну. Пухка сполучна тканина з'єднує шкіру зі структурами, які лежать під нею, вкриває кровоносні судини та нерви. Щільна сполучна тканина утворює дерму, сухожилки, зв'язки.
Сполучна тканина зі спеціальними функціями представлена жировою тканиною і пігментними клітинами. Жирова тканина складається з клітин (ліпоцитів) і утворює жирові депо організму — підшкірну жирову клітковину, сальники. Пігментні клітини розсіяні в шкірі; вони містять пігмент меланін, який захищає організм від ультрафіолетового випромінювання.
Тверда сполучна тканина представлена кістковою і хрящовою тканинами, а рідка — кров'ю та лімфою.