За своєю природою люди поділяються на рабів і володарів

Тепер треба розглянути: від природи може чи не може існувати така людина, тобто раб? Служити комусь рабом — чи пристойно й чи справедливо? Чи, навпаки, всяке рабство — явище протиприродне? Не важко відповісти на ці питання і шляхом теоретичних міркувань, і на підставі фактичних даних. Панування і підлеглість — не тільки речі необхідні, але й корисні. Вже безпосередньо з моменту самого народження деякі істоти відрізняються тим, що одні з них немов призначені для підлеглості, інші — до панування. Багато різновидів буває і в становищах панування й підлеглості; однак, чим вище стоять підлеглі, тим досконаліша сама влада над ними; так, наприклад, влада над людиною досконаліша, ніж влада над твариною. Адже чим вище стоїть майстер, тим досконаліша й виконувана ним робота; де одна сторона панує, а друга кориться, там тільки й може бути мова про яку-небудь роботу. Елемент панування й елемент підлеглості позначається в усьому, що, складаючись із кількох частин, безперервно зв'язаних одна з одною або роз'єднаних, становить одне ціле.

Це — загальний закон природи, і, як такому, йому й підлягають живі істоти.

Тож очевидно, що в хатньому господарстві слід дбати більше про людей, ніж про придбання бездушної власності, піклуватися більше про доброчесність перших, ніж про достаток останньої, іншими словами — багатство, дбати більше про людей вільних, ніж про рабів.

Щодо рабів, то, може, виникне запитання: та чи можливі в раба взагалі які-небудь чесноти, крім його призначення бути знаряддям для роботи та служби? Чи має раб інші, вищі чесноти, як, наприклад, скромність, хоробрість, справедливість та інші властивості? То раб ніяких інших якостей, крім фізичних, не має? І так, і ні — було б сказати важко.

Рабові не властива здатність міркувати

Вільна людина виявляє свою владу над рабом інакше, ніж чоловік над жінкою і дорослий муж над дитиною. Всі ці істоти мають (розумні й нерозумні) психічні елементи; тільки виявляються вони по-різному. Так, рабові взагалі не властива здатність міркувати, жінці вона властива, але не має застосування, дитині також властива, але перебуває в нерозвиненому стані.

Ми встановили, що раб буває корисний для повсякденних потреб. Звідси зрозуміло, що він повинен мати і чесноти в малій мірі, а саме у такій, щоб його свавільність чи млявість не завдавали шкоди виконуваним ним роботам.

Виховання юнацтва — головний засіб збереження державного ладу

Але найважливіший з усіх, сприяючих збереженню державного ладу, засобів, який нині занедбаний всіма, — це виховання юнацтва у дусі відповідного державного ладу. Ніякої користі не дадуть найкорисніші закони, одноголосно, всіма особами, до держави причетними, схвалені, якщо громадяни не будуть привчені до державного ладу, якщо вони не будуть у дусі його виховані, тобто, якщо основні закони держави демократичні — у дусі демократії, олігархічні — в дусі олігархії: адже якщо недисциплінований один, не дисциплінована і вся держава. Завдання ж такого державного виховання полягає не в тому, щоб догоджати олігархам або прихильникам демократії, а щоб дати змогу першим підтримувати олігархічний лад, другим — демократичний. Тим часом тепер в олігархіях сини осіб, які належать до правлячого класу, — розбещені, а сини неімущих загартовуються до виснаження гімнастичними вправами, і тому ці останні і воліють замишляти всілякі новини в державному житті і спроможні здійснити свої задуми. А в демократичних державах, принаймні тих, що такими переважно визнаються, справу виховання організовано зовсім не в інтересах держави, і причина цьому та, що там погано розуміють, що таке воля.