Розділ II

Діяльність класного керівника з вивчення

Учнів і дитячого колективу

Психолого-педагогічні якості та професійні вміння педагога

У відповідності з Положенням про класного керівника навчального закладу визначено його функціональні обов’язки. Зокрема в загальному плані основні функції класного керівника такі:

1. Забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців.

2. У співпраці з батьками, вчителями, які працюють з учнями певного класу, дитячими громадськими організаціями проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами.

3. Систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу; давати рекомендації вчителям-вихователям, які працюють з учнями цього класу, батькам та іншим педагогам щодо необхідності врахування індивідуальних і вікових особливостей розвитку кожного вихованця у процесі індивідуальної, групової та колективної роботи.

4. Здійснювати організацію і виховання первинного учнівського колективу; всебічно вивчати динаміку розвитку колективу; розвивати спілкування в колективі на рівні вимог принципу демократичного співробітництва; координувати діяльність з колективом учителів, які працюють у цьому класі.

5. Проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню і збереженню здоров’я учнів.

6. Здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, вчителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності і дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їхніх розумових можливостей.

7. Організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до участі в діяльності позашкільних дитячих виховних закладів; цікавитися участю школярів у діяльності дитячих громадських організацій.

8. Проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками; забезпечувати системність у формуванні психолого-педагогічної культури батьків.

9. Домагатися єдності вимог до вихованців з боку школи й сім’ї; підтримувати зв’язки з вихователями груп продовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями.

10. Вести нормативну документацію класу, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стежити за станом ведення учнями щоденників.

Класний керівник має акумулювати в собі кращі загальнолюдські і професійні морально-духовні якості. Російський педагог К. Д. Ушинський (1824 − 1891) наголошував: „У вихованні все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання” (Ушинський К. Д. Твори: В 6 т. − Т. 1. − К.: Рад. шк., 1952. − С. 123).

В. О. Сухомлинський також відводив професійним вихователям провідну роль у духовному становленні юної особистості. „Вихователь − писав педагог, − це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства − душі, розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого − багатство народу, його майбутнє, його надія − молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства − людину” (Сухомлинський В. О. Вибр. тв.: В 5 т. − Т. 1. − К.: Рад. шк., 1976. − С. І29 − 430).

Отже, класний керівник у загальноосвітній школі має займати провідне місце серед інших педагогічних працівників. В умовах науково-технічної революції, множинності інформаційних технологій проблема виховання особистості виступає на перший план. Нині кожна дитина може опанувати значним обсягом знань за допомогою доступних засобів інформації (радіо, телебачення, Інтернет та ін.) поза діяльністю вчителя. Але формування в особистості дитини морально-духовних, естетичних, трудових цінностей без цілеспрямованої діяльності вихователя-професіонала майже неможливе. В сучасних умовах на перший план в діяльності освітньо-виховних закладів має виступати виховання. Тому постає питання значного підвищення ролі класних керівників у школах, які повинні мати ґрунтовну психолого-педагогічну підготовку і займатися вихованням дітей певного дитячого колективу на рівні основної діяльності, а не як додаток до функції вчителя навчальної дисципліни.

Для ефективної діяльності класного керівника і вчителя взагалі педагог повинен добре знати той матеріал, з яким йому доводиться працювати. У процесі підготовки інженерів вони мають ґрунтовно опанувати таку дисципліну як опір матеріалу. У процесі підготовки вчителів-вихователів, на жаль, надто мало приділяється уваги вивченню закономірностей та особливостей розвитку людини.

К. Д. Ушинський надавав великого значення питанням знання педагогом людини в системі підготовки вчителів-вихователів. Він писав: „ Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна попереду пізнати її також в усіх відношеннях” (Ушинський К. Д. Вибр. пед. тв.: У 2 т. − Т. 1. − К.: Рад. шк., 1983. − С. 1990). І далі: „Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма її слабостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. Вихователь повинен знати людину в сім’ї, в суспільстві, серед народу, серед людства й на самоті із своєю совістю; у будь-якому віці, в усіх класах, в усіх становищах, у радощах і горі, у величі й приниженні, в розквіті сил і в недузі, серед необмежених надій і на смертному одрі, коли слово людської втіхи вже безсиле. Він повинен знати спонукальні причини найбрудніших і найвищих вчинків, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті й будь-якого характеру. Тільки тоді буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, а засоби ці величезні!” (Там само. − С. 207).

Талановитий педагог В. О. Сухомлинський, розмірковуючи про джерела успіху педагогічної праці, зокрема про формування дружного шкільного колективу, в якому „десятки і сотні дітей стають дружною сім’єю” радив педагогам: „потрібно знати дитину, знати її силу і слабості, розуміти її думки, переживання, бережно доторкатися до її серця. Знати дитину − це та найголовніша точка, де стикаються теорія і практика педагогіки, де сходяться всі нитки педагогічного керівництва шкільним колективом. Єдність педагогічного колективу в керівництві навчально-виховним процесом, педагогічні переконання, які об’єднують учителів у єдине ціле, − усе це стає досяжним, коли зусилля всіх, хто виховує, спрямовані на те, щоб знати дитину” (Сухомлинський В. О. Вибр. пед. тв.: В 5 т. − Т. 4. − К.: Рад. шк., 1977. − С. 441).

Ці настанови талановитих педагогів повинні бути визначальним кредо кожного, хто працює з дітьми. І найбільшою мірою це стосується класного керівника.

Ефективність професійного становлення і діяльності вчителя-вихователя багато в чому зумовлено наявністю в нього психолого-педагогічних якостей і сформованістю педагогічних умінь. Вони і визначають професіограму педагога.

Професіограма вчителя − це перелік вимог щодо рівня його психолого-педагогічних якостей і вмінь.