Розділ іі Славетні постаті нашого краю

Л.С. Явтушенко,

заступник директора

з виховної роботи

Павлиської ЗШ I-III ступенів № 1

імені В.О. Сухомлинського

Онуфріївської районної ради

Вічний слід учителя на землі (лінійка пам’яті, присвячена в.О. Сухомлинському)

Кіровоградщина відома самобутніми, талановитими особистостями, які творили її історію, розбудовують і збагачують економічний і духовний потенціал, визначають особливості спільноти регіону, яка консолідується під егідою спільної державно-національної ідеї.

Серед них – Василь Олександрович Сухомлинський – педагог, вчений, філософ зі світовим іменем, мудрий учитель, Громадянин.

Він не лише навчав дітей, а й виховував у кожному з них найкращі якості: доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.

Мета: ознайомити учнів з життям, діяльністю та творчою спадщиною відомого земляка В.О. Сухомлинського; формувати патріотичні почуття та морально-духовні якості; популяризувати педагогічну та творчу спадщину видатного педагога.

Обладнання: портрет В.О. Сухомлинського; плакат, на якому написані його слова: «Людина народжується для того, щоб залишити після себе слід вічний».

Хід заходу

(Учні шикуються на шкільному майданчику, запрошені гості займають свої місця на трибуні).

1 ведучий. «Ходімо, діти, до школи, – сказав загадковим голосом учитель і помандрував у сад вузькою стежкою.

– Наша школа буде тут, під голубим небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею. Скиньмо ось тут черевички і підемо босі, як звикли ви бігати ціле літо...»

2 ведучий. Незвичайна школа. Незвичайний учитель.

Школа під голубим небом. Школа радості. А створив її В.О. Сухомлинський, людина великої душі, людина, наділена талантом Вчителя і безмежною любов’ю до дітей.

Читець.

Не зігне, не зіб’є, не змете нас лихий буревій.

На героїв багатий народ український:

Є у нас Корольов, той звіздар Мудроокий Сергій,

Серцезнавець є, вчитель Василь Сухомлинський.

1 ведучий. Він з нами завжди. Усім своїм талантом, усім своїм мудрим розумом, роботящими руками, всім гарячим серцем своїм, до останку відданим дітям, всією правдою і совістю вчителя.

2 ведучий. Диву даєшся, скільки встигла зробити за своє не таке вже й довге життя ця зранена, хвороблива людина з тихим, лагідним голосом, з добрими, розумними, трохи сумними очима – директор школи, талановитий учений і, може, перш за все, просто вчитель. До останніх днів своїх – учитель.

Читець.

Він жив лише дітьми – своїми й чужими.

Та, власне, усі вони стали, як рідні,

Бо долі були їх для нього земними,

Їх радощі, болі, тривоги й надії.

Він серце по крихті умів роздавати,

Засівав з нього зерна в дитячі душі.

Умів краще батька з дітьми розмовляти,

Любив сині ранки і зоряні ночі.

Не прагнув до слави і шаноби,

Був просто він людяним, добрим учителем.

Плекать людські душі Вітчизна довірила,

І був до останнього їх покровителем.

(Виступи гостей).

1 ведучий. Звідки черпав великий Учитель оту безмежну любов, оту справжню, а не показну доброту, що переливав із свого великого серця в маленькі довірливі дитячі сердечка?

2 ведучий. І любов, і доброту, і щирість передали синові його батьки – Олександр Омелянович та Оксана Овдіївна.

1 ведучий. Були вони хліборобами з діда-прадіда. Все життя трудилися на землі, ростили хліб. А ще виховували чотирьох дітей – Василя, Івана, Сергія, Меланію.

Батько кохався у музиці, у вільний від роботи час майстрував музичні інструменти. Мати любила співати, особливо народних пісень.

2 ведучий. Це була дружна, весела сім’я, батьки ніколи не сварилися, дотримувалися традицій народної педагогіки.

1 ведучий. Уявімо на хвилину таку картину: проста селянська хата, прибрана вишиваними рушниками, засушеними квітами. Пахне свіжоспеченим хлібом. Ледь блимає каганець. Молода мати гойдає дитячу колиску і щось стиха шепоче немовляті...

Читець.

Десь за полями широкими, Десь за морями глибокими Вже спочиває сонечко, Не загляда у віконечко.

Слухай мою порадоньку, Рідний синок чубатенький, Цвіте мій, любий Василечку, Спи, засинай, мій синочку.

1 ведучий. І тихий, лагідний материнський голос переходить у ніжну колискову.

(Звучить «Колискова»).

2 ведучий. В душі його часто звучав голос матері, яка читала вірш незабутнього Тараса Шевченка:

...Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

як у Дніпра веселочка

воду позичає.

Як широка сокорина

віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась.

1 ведучий. І пригадувалась передвечірня година. На квітці рожі, що полум’яніла під вікном, трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі, а в блакитному небі пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди... І вчувалася в душі материна пісня...

(Звучить українська народна пісня).

2 ведучий. І така прекрасна була та пісня, що, здавалось, і листочки на тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Ту хвилину він запам’ятав на все життя.

1 ведучий. Дуже близькими для Василя Олександровича були в дитинстві його дідусь і бабуся. В книзі «Як виховати справжню людину» він згадує...

Читець. «Найближчою людиною була для мене бабуся Марія – чудова людина, якій я зобов’язаний усім, що ввійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона померла, коли їй було 107 років. Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси... Усе найскладніше вона вміла пояснювати казкою».

2 ведучий. Бабуся так цікаво, вдумливо і захоплююче розповідала казку, що Василькові здавалося, ніби вона її бачить, і він просив показати йому ту казку. І не дивно, що словами прощання бабусі Марії зі своїм дорослим онуком, уже вчителем, були саме слова з казки: «Людина вмирає, а роки її доброї праці залишаються, якщо тільки вона справжня людина».

1 ведучий. Дуже любив і поважав Василь Олександрович свого діда Овдія, який, переказуючи цікаві оповідання на історичні теми, розкрив йому красу людської праці, прищепив любов до рідної природи, Батьківщини. Дідові очі завжди світилися добротою.

Пізніше він згадуватиме дідові слова: «Хто дітей любить, той добрий чоловік».

Читець.

Сказав мудрець:

– Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Хай оживає істина стара –

Людина починається з добра.

2 ведучий. Ось так звичайна селянська сім’я стала життєдайним джерелом натхнення і самовідданої праці на благо іншим людям для Василя Олександровича та його братів і сестри, бо всі вони обрали професію вчителя.

1 ведучий. «На важкий шлях ступаєш, Васильку. Щастя ж тобі на ньому. Вчитель – то людська надія і правда», – такими словами благословила мати сина, проводжаючи його на перший урок.

2 ведучий. І пішов син тим важким шляхом, і світилися теплом і любов’ю до дітей його добрі, ласкаві очі, і на кожен урок ішов з тими же трепетом і хвилюванням, як і на перший.

1 ведучий. Ставши учителем, Василь Олександрович вибрав нелегку дорогу до дитячих сердець.

Своє відкрите, щире серце,

Усе, що мав, любив і знав,

Натхнення, працю і турботу

Учитель дітям віддавав.

2 ведучий. Сімнадцятирічним юнаком Сухомлинський переступив поріг, школи як учитель, а потім – директор. І залишився в ній до кінця життя. Тільки війна відірвала на деякий час від улюблене справи.

1 ведучий. Вона підірвала його здоров’я. Тяжким було поранення у праву руку. Хірурги хотіли її ампутувати. Про це сказали Василю Олександровичу. «Ой, ні! Будь-що, а руку треба залишити». «Навіщо тобі рука, ти що – артист?» – запитав його старенький хірург. «Ні, я – вчитель». І це були не просто слова.

2 ведучий. Це – подвижництво. Це труд і піт, і вічний бій, бо така вже вона – вчительська доля.

Вчительська доля Мудрістю вкрита. Дзвенить вона сміхом Дитячих сердець.

Вчительська доля Дощем раннім вмита. Вона для людей Буде вічний взірець.

(Звучить пісня «Вчительська доля»).

1 ведучий. Повчальне саме життя Сухомлинського, яке не стелилося килимом під ноги, а бралося боєм. Сільський хлопчина виріс у видатного вченого завдяки щоденній невтомній праці, постійному пошуку.