Рухи земної кори, палеогеографія, корисні копалини
Палеозойський суперматерик Лавразія упродовж всього тріасу залишався високим і мав складний рельєф. Тут формувалися западини, прогини і синеклізи. На більшій його частині існував континентальний режим, і лише схід материка покривали моря, в яких нагромаджувалися потужні товщі осадків.
В цей же час, в результаті посилення тектонічних рухів на материках, проявився сильний вулканізм на території сучасного Піренейського півострова і в Північній Америці. Місцями вулканізм був дуже сильний, як наприклад, на території США в районі Колумбійського плато, де вулканічні породи досягли 4000 м потужності. Величезні лавові покриви утворились поверх пермських і на території Сибірської платформи.
В тріасі почався розкол Гондвани і активне розходження літосферних плит, що привело до зародження Атлантичного та Індійського океанів. На юрський період припадає активний прояв горизонтальних і вертикальних рухів земної кори. В цей час появились Атлантичний та Індійський океани. Але Північна Атлантика утворилась в кінці ери. По глибинних розломах опустилася територія, яку сьогодні займає Західно-Сибірська низовина. Сюди прийшло море, в осадках якого утворились гігантські поклади нафти і газу. З цією низовиною співпадають межі нафтогазоносної провінції з відомими родовищами: Самотлорським, Нижньовартовським, Сургутським, Уренгойським, Ведмежим та ін. В середньоюрській епосі трансгресія посилилася і моря затопили значні території Північної Америки, Європи та Азії.
В Європейсько-Азійському, Західно- і Східно-тихоокеанських поясах відбувалися інтенсивні процеси гороутворення та вулканічної діяльності.
В нижньокрейдяний час моря відступили і на їх місці залишилися невеликі затоки на Східно-Європейській та Сибірській платформах.
На межі ранньо- і пізньокрейдяної епох активізується кімерійське гороутворення, особливо на території від Верхоянсько-Чукотської області до Індокитаю, а також в Кордільєрах і Андах, з сильною вулканічною діяльністю. З цього часу існує величезне Тихоокеанське вулканічне кільце. З магматизмом пов’язано формування родовищ золота, олова, миш’яку і сурми у Верхоянсько-Калимському рудному поясі та в Забайкаллі. В Північній Америці в цей час від Аляски до Каліфорнії утворився гігантський батоліт довжиною 3000 км, в якому нагромадились родовища золота, срібла, міді, свинцю, кіноварі та інших металів.
Але у верхньокрейдяній епосі відбулася найбільша за всю історію Землі трансгресія морів, внаслідок низхідних рухів великих територій Лавразії й Гондвани. Під рівнем моря опинилися величезні простори Східно-Європейської, Північно-Американської, Африканської і Австралійської платформ. В морях відклалися переважно карбонатні породи, включаючи і крейду. Тоді ж утворилися родовища нафти Західної України, Канади, узбережжя Мексиканської затоки і Аргентини. Тільки Сибірська і Бразильська платформи не були покриті морями.
Отже, нижньокрейдяний час характеризується перевагою суші в межах сучасних материків і тому називається геократичним. Лавразію і Гондвану розділяв океан Тетіс. Під час верхньокрейдяної епохи на материках переважали мор і тому її називають таласократичною.
Упродовж усієї мезозойської ери на земній кулі існували кліматичні пояси і природні зони. Однак, ступінь їх виразності по окремих періодах була різною. Якщо в тріасовому і юрському періоді пояси були чітко виражені, то в крейдяному менш помітно. У теплих і вологих поясах існували сприятливі умови для розвитку рослинності і вугленагромадження на території Грузії, Туркменії, Узбекистану, Казахстану, у Вілюйському басейні Росії тощо. В цих же зонах формувалися багаті на корисні копалини кори вивітрювання, а в лагунах засушливих зон нагромадились товщі солей і гіпсів. Похолодання на Землі настало тільки в кінці крейдяного періоду.