КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ

4) За складом юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) прості; б) складні. Простий юридичний факт складається з однієї життєвої обставини, наявності якої достатньо для виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Наприклад, подружжя уклало договір, відповідно до якого чоловік зобов’язується надавати дружині певне утримання протягом одного року. Укладення такого договору спричиняє виникнення відповідного майнового правовідношення подружжя. До простих належать також такі юридичні факти, як реєстрація шлюбу, смерті, народження тощо. Складний юридичний факт передбачає наявність такої юридичної дії або події, яка має низку ознак. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК суд може постановити рішення про відібрання дитини, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими дитина проживала на підставі закону або рішення суду, змінить місце її проживання, у тому числі способом її викрадення. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я. В даному разі мова йде про неправомірну юридичну дію — відібрання дитини у батьків. Цей юридичний факт слугує підставою для виникнення правовідношення щодо захисту порушеного сімейного права — права на виховання дитини. Разом із тим, цей факт має складну структуру, бо містить не одну, а декілька ознака місце дитини неправомірно змінено, в тому числі шляхом її викрадення; б) на цю зміну не було отримано згоди того з батьків, з ким дитина проживала, або іншої особи, яка виховувала дитину на підставі закону або рішення суду; в) за попереднім місцем проживання для дитини не створювалася реальна небезпека для її життя та здоров’я. Суд при розгляді справи має враховувати усі вказані ознаки цього юридичного факту. 2.4 Захист - це реальне відновлення порушеного права або інтересу. У багатьох випадках достатньо набрання законної сили рішення суду про задоволення позову для того, щоби вважати право чи інтерес захищеними: визнання шлюбу недійсним, розірвання шлюбу, припинення права на аліменти, позбавлення та поновлення батьківських прав та ін. В окремих ситуаціях захист права пов'язується з виконанням цього рішення: стягненням аліментів, відібранням дитини, відшкодуванням моральної шкоди та ін.

Відмова позивачеві у задоволенні позову є актом захисту права або інтересу відповідача. Чи може суд відмовити у захисті сімейного права? захисті На це запитання іноді дається ствердна відповідь, при цьому формами відмови у захисті права називають відмову у примусовому здійсненні права, відмову у застосуванні конкретного способу захисту права, позбавлення суб'єктивного права.

Оскільки суб'єктивне право, як уже відзначалося, є мірою право-згідної (правомірної") поведінки, забезпеченої законом, тому відмова у захисті права - явище принципово неприпустиме. В численних ухвалах Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України можна прочитати: "суд безпідставно відмовив у захисті права"; "апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду". Отже, якщо особа дійсно володіє певним правом і довела факт його порушення відповідачем, її позовна вимога має бути задоволена.

Відмова в позові, якщо у суді не було доведено наявності права чи факту його порушення відповідачем, або якщо позивач вибрав такий спосіб захисту, який не узгоджується з обставинами справи, не може вважатися актом відмови у захисті права.

Якщо, наприклад, батько за усною домовленістю з матір'ю дитини зобов'язався виплачувати на дитину аліменти у розмірі 1000 гри, а потім односторонньо зменшив цю суму, то рішення суду про примусове стягнення аліментів у розмірі, наприклад, 700 грн. не може вважатися відмовою у захисті права. Адже не можна стверджувати, що дитина має право на аліменти саме у розмірі 1000 грн.

Якщо один із подружжя вимагає звільнення його від аліментного обов'язку щодо другого з подружжя і заперечує проти обмеження чинності його обов'язку певним строком, то відмова в позові також не може вважатися відмовою у захисті права, оскільки позивач вибрав такий спосіб захисту, зміст якого не узгоджувався із взаєминами сторін.

Такий же висновок можна зробити і тоді, коли суд, наприклад, відмовив у позові батька про відібрання дитини, яка тривалий час проживала з бабою та дідом. Батько зберіг право на участь у вихованні дитини, але, за даних умов, відмова суду в позові батька - це не акт відмови у захисті права.

У названих вище ситуаціях відбулася відмова у правовому захисті, що є явищем нормальним і свідчить про безпідставність вимоги позивача.

Відмова у захисті права можлива лише тоді, коли не буде встановлено факту порушення права. Йдеться, зокрема, про випадки, коли матір дитини звертається до суду з позовом про стягнення аліментів, за умови, що батько бере участь в утриманні дитини відповідно до потреб дитини та своїх реальних можливостей. Відмова у цьому разі в позові про стягнення аліментів також не може вважатися відмовою у захисті права дитини на утримання, оскільки це право не було порушене. Різноманітні форми захисту сімейних прав, серед яких відповідно до ст. 55 Конституції України основна роль належить судовому захисту. Окрім суду, органами захисту сімейних прав є органи опіки та піклування, нотаріуси. Отже, сімейні права можуть захищатися як у судовому, так і в позасудовому порядку. Субсидіарно до врегулювання аналізованих відносин можуть бути застосовані й положення ЦК України. Так, відповідно до ст. 17 ЦК України захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися Президентом України, органами державної влади, або органами місцевого самоврядування. При цьому рішення, прийняті цими органами чи посадовими особами, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

3.1 Шлюб. Розірвання шлюбу Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентацією в противагу дружбі, яка такій регламентації не підлягає.

Філологічні корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь» значення якого цілком зрозуміле.

Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак. Перше: шлюб — це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.

Друге: шлюб — вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство.

Третє: шлюб — рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.

Четверте: шлюб — це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.

П'яте: шлюб — в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.

Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу.

Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї. 3.2 Для у кладення шлюбу законодавством встановлені певні умови. До таких умов відносяться взаємна згода осіб, які укладають шлюб, і досягнення ними шлюбного віку.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб.

Другою умовою вступу до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку. У статті 16 КпШС України шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок.

В окремих випадках (коли фактично вже склалися шлюбні відносини, настала вагітність, народилася дитина) державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них. Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік, звідси випливає, що шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, якщо є певні причини (вагітність, наявність дітей). Чим же пояснити, що законодавець встановлює вік 17—18 років вступаючих до шлюбу? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання. Крім того, законодавець вважає, що особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості, Реєстрація шлюбу осіб, яким знижено шлюбний вік, проходить на загальних підставах, але при подачі заяви про укладення шлюбу необхідно пред'явити рішення державної адміністрації чи виконкому про зниження шлюбного віку. На практиці може виникнути питання: до якого ж часу повинен бути досягнутий шлюбний вік — до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи на момент реєстрації шлюбу?Так, при подачі заяви про реєстрацію шлюбу А. і М. останній до досягнення 17-річчя не вистачало чотирьох тижнів. Працівник органів запису актів громадянського стану, (далі РАГС), відмовив в прийнятті заяви з посиланням на те, що М. не досягла шлюбного віку. В юридичній консультації, куди звернулася М., їй пояснили, що працівник органів ДОРАЦС вчинив неправильно. Заяву потрібно прийняти, так як питання про досягнення собою шлюбного віку вирішується на момент реєстрації шлюбу, а на той час М. вже було 6 17 років. У відповідності з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України особи, які вступили до шлюбу до досягнення повноліття, набувають права і обов'язки в повному обсязі з часу вступу до шлюбу. Наше законодавство не встановлює максимального віку для вступу до шлюбу. Не має значення і велика різниця в віці осіб, що вступають до шлюбу. Відвідавши Новомиргородський ДОРАЦС я дізналася,таку статистику - за 2014- 2015рр в місті Новомиргороді ,Кіровоградської області, було зареєстровано 198 шлюбів, з них 78% проявляють ініціативу на шлюб чоловіки, а 22% жінки. Кількість розлучень 12. Із них 9 заяв було подано зі сторони чоловіка

Рисунок 3. 3.3 Недійсність шлюбу — це правова санкція, яка застосовується до подружжя внаслідок порушення ними встановлених законом умов укладення шлюбу і яка передбачає втрату таким шлюбом правової сили.

Для визнання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність добровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усвідомлювати свої дії та керувати ними. Розглянемо їх детальніше:

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на укладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. Причому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах.

Обман — це навмисне введення в оману особи, що одружується. Прикладом обману може слугувати не тільки повідомлення майбутньому чоловіку чи дружині свідомо хибних відомостей, а й свідоме замовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу. Омана може сформуватися під впливом різних причин, можливо, навіть таких, що не залежать від майбутнього чоловіка і дружини чи дій третіх осіб. Помилкове уявлення особи, введеної в оману, може виникати як щодо особистості іншого з подружжя, так і щодо юридичної значущості укладення шлюбу.

Перелік підстав недійсності шлюбу визначений у законодавстві та має вичерпний характер. СК поділяє всі шлюби, укладені з порушенням вимог закону, на три категорії.

Перша категорія — це так звані абсолютно недійсні шлюби. До цієї категорії відносяться шлюби, які порушують три засади шлюбу: одношлюбність (шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі), дієздатність осіб, які бажають укласти шлюб (шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною) і відсутність між ними близького споріднення ( шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою).

Такий шлюб не потребує визнання його недійсним в судовому порядку із наведенням якихось доказів, тому орган реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний анулювати актовий запис про такий шлюб лише за заявою заінтересованої особи. Якщо ж шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб , а також розірвання цього шлюбу.

Друга категорія — шлюби, які визнаються недійсними судом на тій підставі, що шлюб є фіктивним ( якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя) або шлюб було зареєстровано без вільної взаємної згоди жінки чи чоловіка (згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства). Для визнання в таких випадках шлюбу недійсним необхідно подати відповідні докази, як то документальне підтвердження постійно роздільного проживання, пояснення свідків, довідки медично-лікувальних установ про стан психічного здоров’я одного з подружжя, висновки експертів тощо. Шлюб не може бути визнаний недійним лише в тому разі, якщо на момент розгляду справи судом відпали ті обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

Третя категорія —шлюби, які можуть бути визнані судом недійсними за наявності порушень визначених законодавством у таких випадках:

- якщо він зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без права, наданого на це попереднім рішенням суду;

- якщо він зареєстрований між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком, племінником та племінницею;

- якщо він зареєстрований з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

- якщо він зареєстрований з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

В таких випадках важлива роль належить власне судові, оскільки він наділений правом самостійно визначити визнати йому шлюб недійсним або відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, вирішуючи справу, суд повинен взяти до уваги, наскільки таким шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. У будь-якому разі шлюб за наявності перерахованих підстав не може бути визнаний недійсним, якщо в пари усиновлювач –усиновитель, двоюрідний брат –двоюрідна сестра, тітка/дядько-племінник/племінниця дружина вагітна або є дитина. Для подружжя ж, один з яких на момент укладання шлюбу не досяг шлюбного віку, рятівною є ще і умова досягнення таким подружжям шлюбного віку або надання йому права на шлюб.

На позов про визнання шлюбу недійсним не поширюється строк позовної давності. Отже, ці позови можуть подаватися до суду у будь-який час упродовж існування «шлюбу». Не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним його розірвання, смерть дружини або чоловіка. Якщо ж шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред’явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу, тобто якщо судом винесено рішення про розірвання шлюбу, позов про визнання цього шлюбу недійсним підлягає розгляду лише при скасуванні вказаного рішення, оскільки, приймаючи його, суд виходив з факту дійсності шлюбу. Наприклад, подружжя прожили 20 років в шлюбі, потім розірвали його і розділили майно. Через два роки чоловік довідався, що його колишня дружина вступила з ним до шлюбу, не розірвавши попереднього, а значить, знаходилась з ним у недійсному шлюбі, отже перед тим, як пред'явити позов про визнання його шлюбу з колишньою дружиною недійсним, підлягає скасуванню в порядку нагляду рішення суду про розлучення і розподіл майна.

Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу. Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки; особа, яка поселилася у житлове приміщення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена; особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави. До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми Цивільного кодексу України про часткову власність. Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу РАЦС.

Від визнання шлюбу недійсним треба відрізняти "неукладений" шлюб.

Неукладеним вважається такий шлюб, який зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, чи зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому або нареченій.

Анулювання запису про такий шлюб в органі РАЦСу проводиться за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків.

4.1 Шлюбний договір - це цивільний правочин, що базується на домовленості наречених або подружжя відносно встановлення майнових прав та обов'язків подружжя на період існування та припинення шлюбу.

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені лише майнові права, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Шлюбний договір не може:

- зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СКУ;

- ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище;

- включати положення про передачу у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке піддягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується та починає діяти:

- з моменту нотаріального посвідчення, якщо договір укладений між подружжям;

- з дня реєстрації шлюбу, якщо договір укладений між нареченими.

У шлюбному договорі може бути встановлений загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

Змістом шлюбного договору може бути:

1) визначення майна, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї;

2) правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи набутого під час шлюбу;

3) домовленість про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4) використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

5) порядок користування житловим приміщенням одним із подружжя, якщо це приміщення належить другому з подружжя, а також про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

6) про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд може визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію. Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо є можливість припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Якщо укладено шлюбний договір, то судді й адвокатові, розглядаючи будь-який майновий спір, слід керуватися його умовами. Адвокат на боці позивача може порекомендувати йому відмовитися від позову про розірвання шлюбу, якщо у зв'язку з розірванням шлюбу для нього відповідно до шлюбного договору можуть настати наслідки, до яких він у цей момент не готовий.

Відповідачеві у справі про розірвання шлюбу і поділ майна адвокат може порадити звернутися до суду із зустрічною позовною заявою про внесення змін до шлюбного договору чи про визначення його недійсним. Висновки: Існує теорія, що на своєму історичному розвитку шлюб пройшов кілька етапів. Спочатку за первіснообщинного ладу його не було. Згодом з екзогамії й групового шлюбу поступово виникають спочатку парний шлюб, що об'єднує лише одну подружню пару, а потім патріархальна сім'я і з нею моногамний шлюб, який стає економічним осередком суспільства. У антагоністичних класових формаціях шлюб часто є майновою угодою. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс відзначали, що буржуазна сім'я ґрунтується на суто грошових відносинах.

Відомо, що пращури Українців та інших Слов'ян були людьми високої моралі й сімейних цінностей ще задовго до нашої ери, про що свідчать символи "засіяне поле", родинне гніздо" та інші на трипільських горщиках та артефактах інших аналогічних і більш давніх культур.Суть шлюбу визначається встановленими суспільними відносинами. Шлюб здійснюється для утворення сім'ї, народження дітей, спільного проживання і утворення спільної власності. Права і обов'язки людей, які вступають в цивільний шлюб, закріплені у законодавстві, яке може бути дуже різним у різних країнах, і яке змінювалося впродовж епох.

В деяких суспільствах була дозволена полігінія — шлюб між одним чоловіком і кількома жінками. Протилежна ситуація,коли одна жінка має кількох чоловіків, називається поліандрією.Законодавства сучасної ери, зокрема законодавство України, здебільшого передбачають рівні права та обов'язки шлюбних партнерів. Однак, у різні епохи і в різних країнах, права чоловіка та жінки відрізнялися й можуть відрізнятися й сьогодні. Навіть у державах, де проголошена рівність партнерів, суспільна мораль часто встановлює свої, відмінні від закону, норми поведінки шлюбних партнерів. Зазвичай мораль засуджує позашлюбні статеві відносини, однак, суспільство часто доволі легко прощає подружню зраду чоловікові, й дуже строге щодо поведінки дружини. В деяких суспільствах подружня зрада з боку дружини строго карається законом. До таких суспільств належать, зокрема, суспільства, які живуть за законами шаріату.Матеріальні права шлюбних партнерів теж установлюються законом і значно відрізняються як у різних країнах,так і навіть у різних областях однієї країни. Майнові права подружньої пари були різними в різні епохи. В деяких країнах при вступі у шлюб,чоловік та жінка вкладають шлюбний контракт, який визначає їхні права під час спільного проживання та при розлучені. В деяких країнах майно,придбане за час спільного проживання,вважається спільним і при розлученні ділиться між колишніми партнерами,в інших країнах такого правила немає. У випадку розлучення суд може призначити виплату аліментів тій стороні,яка потрапляє при розлученні в скруту. Санкціонуючи шлюб суспільство охороняє його. Особи,що вступають у шлюб, несуть відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей,за майбутнє сім’ї. Карл Маркс писав,що якби шлюб не був основою сім'ї,то він так само не був би предметом законодавства,як наприклад,дружба Список використаної літератури: 1. Сімейне право України, Борисова,Жилінкова, 2-е видання,перероблене і доповнене, 2009р. 2.Сімейне право України, навчальний посібник для дистанційного навчання, Мазур, 2005р. 3. Сімейний Кодекс України, серія закони України, за станом на 1 лютого 2004 р. 4.Сімейне право України у схемах, навчальний посібник, 2005р. 5. Конституція України ( відомості ВР -1996, № 30 ст 141) 6. Науково-практичний коментар до СКУ за редакцією Червоного 2003, 215ст. 7. Сімейне право України, навчальний посібник, Гопанчук, МАУП, 2004р.

24