Клініко-анамнестичні ознаки при синдромі функціональної диспепсії та органічних захворюваннях травного тракту

Функціональну диспепсію часто доводиться диференціювати із синдро­мом подразненої кишки — захворюванням також функціональної природи, яке проявляється болем у животі, що минає після акту дефекації, метеориз­мом, проносами, закрепами або чергуванням їх, відчуттям неповного випо­рожнення кишківника, імперативними позивами на дефекацію тощо. При цьому, однак, слід мати на увазі, що функціональна диспепсія часто може поєднуватись із синдромом подразненої кишки, оскільки в патогенезі обох захворювань важлива роль належить подібним порушенням рухової функції травного тракту. У разі стійкого характеру диспепсичних явищ корисною може бути консультація психіатра для виключення депресії і соматоформних розладів.

Синдром функціональної диспепсії потрібно диференціювати з іншими функціональними порушеннями функції шлунка — аерофагією і функціо­нальним блюванням.

Відповідно до рекомендацій Міжнародної робочої групи з удосконален­ня діагностичних критеріїв функціональних захворювань травного тракту (Римські критерії II, 1999), аерофагія визначається як повторна відрижка, зумовлена заковтуванням повітря, що триває не менше ніж 12 тиж протягом року. Діагноз зазвичай установлюють на підставі анамнезу і об'єктивного підтвердження наявності підвищеного заковтування повітря. Хворі, що страж­дають на аерофагію, потребують консультації психіатра для виключення деп­ресії і синдрому підвищеної тривоги.

Діагноз функціонального блювання встановлюють тоді, коли у хворого впродовж не менше ніж 12 тиж протягом року і принаймні не рідше ніж 3 дні на тиждень спостерігається блювання, а ретельно проведене обстеження не виявляє інших причин, які пояснюють наявність даного симптому (вживан­ня лікарських препаратів, органічне ураження кишок або центральної не­рвової системи, метаболічні порушення, серйозні психічні захворювання тощо).

Діагноз функціонального блювання, яке зустрічається досить рідко, тяж­кий і встановлюють його тільки після ретельного обстеження хворого, що включає проведення езофагогастродуоденоскопії, рентгенологічного дослід­ження тонкої кишки, комп'ютерної томографії, визначення інфікованості HP, визначення вмісту електролітів, оцінку евакуаторної функції шлунка, ретельне вивчення стану центральної нервової системи.

Лікування хворих із синдромом функціональної диспепсії має бути ком­плексним і включати в себе заходи щодо нормалізації способу життя, режи­му харчування, праці, психотерапевтичні методи, а в разі необхідності — меди­каментозні препарати.

Загальні заходи, які вживають для лікування хворих на функціональну диспепсію, сформульовані у вигляді наступних рекомендацій:

• визначити причину, що змусила хворого звернутися за медичною допо­могою; ретельно з'ясувати медичний і соціальний анамнез хворого, що доз­волить виявити причини погіршення самопочуття;

• з'ясувати, чи не могли зміни раціону харчування або вживання якихось лікарських препаратів викликати появу у хворого диспепсичних скарг; слід переконати хворого в потребі відмовитися від паління, вживання кофе, алко­голю;

• у бесіді з хворим слід характеризувати "невиразкову диспепсію" як реальне захворювання, наголошуючи на тому, що наявні у нього скарги зу­мовлені його психічним станом;

• доцільно обговорити з пацієнтом патофізіологічні механізми наявних у нього диспепсичних розладів, включаючи зміни гастроінтестинальної мото­рики, підвищену вісцеральну чутливість, порушену нервову регуляцію рухо­вої функції травного тракту;

• обдумуючи план лікування, лікар повинен ставити перед собою реальні цілі, маючи на увазі, що більшість симптомів є хронічними і характеризу­ються хвилеподібним рецидивним перебігом;

• у разі рефрактерності диспепсичних симптомів слід пам'ятати про ймовірність психогенної природи і звертатися за допомогою до психотера­певта.

Дотримання наведених вище рекомендацій дозволяє значно підвищити ефективність лікування хворих на функціональну диспепсію.

Практичні заходи щодо оптимізації режиму праці та відпочинку вклю­чають:

• 2—3-годинний відпочинок у ліжку протягом дня;

• психотерапію;

• нормалізацію нічного сну (у разі необхідності призначають седативні препарати: броміди, настій собачої кропиви, валер'яни, шишок хмелю);

• припинення паління, вживання нестеро'ідних протизапальних засобів;

• вечірні прогулянки;

• теплі ванни (36—37 °С) з прісною водою протягом 20 хв перед сном.

Велике значення для усунення диспепсичних явищ має раціональний дієтичний режим, який передбачає:

• часте харчування (4—5 разів на добу, їсти слід повільно, ретельно пере­жовуючи їжу, що потребує санації порожнини рота), але загальний об'єм їжі не повинен бути надмірним;

• зменшення в добовому раціоні вмісту насичених жирних кислот;

• обмеження вживання міцних м'ясних наварів, пряностей;

• заборону вживання алкогольних напоїв, грубої, гострої та солоної їжі;

• вітамінотерапію (кількість вітамінів у добовому раціоні повинна бути в 2 рази більшою, ніж у здорових людей).

Медикаментозне лікування проводять з урахуванням клінічного варіанта функціональної диспепсії.

При виразковоподібному варіанті захворювання використовують антацидні і антисекреторні препарати (Н₂-блокатори гістамінових рецепторів та ІПН), які призначають у стандартних дозах (див. "Виразкова хвороба").

Хворим на функціональну диспепсію, інфікованим HP, проводять ера- дикаційну антигелікобакгерну терапію відповідно до рекомендацій Маастріхт-ІІІ, що значно знижує ризик розвитку виразкової хвороби.

У разі вираженого больового синдрому і посилення диспепсичних явищ показаний сульпірид (еглоніл) по 0,05—0,1 г 3 рази надень протягом 1—2 тиж, холінолітики (атропіну сульфат, гастроцепін, платифіліну гідротартрат), спаз­молітики (но-шпа, дротаверин) у звичайних дозах.

У лікуванні хворих з дискінетичним варіантом основна роль відводиться прокінетикам — препаратам, які нормалізують рухову функцію травного тракту: метоклопрамід (церукал), домперидон (мотиліум) або цизаприд (координакс) — по 10 мг за 10—15 хв до їди 3—4 рази на день.

Застосування метоклопраміду (особливо тривале) небажане, оскільки цей препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр і в значної кількості хворих (20—30%) дає побічні ефекти у вигляді сонливості, втоми, неспокою, а також екстрапірамідних реакцій; можливий розвиток галактореї через підви­щення в крові рівня пролактину.

Названі небажані побічні ефекти зустрічаються значно рідше при ліку­ванні мотиліумом (домперидоном), який блокує периферійні дофамінові рецептори в стінці шлунка і дванадцятипалої кишки і посилює тонус та перистальтику переважно верхніх відділів травного тракту. Підвищуючи тонус нижнього стравохідного сфінктера, він посилює скоротливу здатність шлунка і прискорює його випорожнення, покращує антродуоденальну координацію.

Цизаприд (координакс, препульсид) не впливає на ЦНС, тому, норма­лізуючи гастродуоденальну моторну функцію, не викликає екстрапірамідних явищ, однак може спричинити порушення ритму серця.

Прокінетики призначають курсом на 2—4 тиж, а після досягнення клінічного ефекту їх можна застосовувати "на вимогу".

Для усунення нудоти та блювання застосовують ондансетрон (антагоніст 5-НТЗ-рецепторів) усередину по 0,004—0,008 г або внутрішньом'язово по 2— 4 мл 2—3 рази на день.

За наявності метеоризму призначають симетикон по 40—80 мг (1—2 кап­сули) після кожної "іди і перед сном протягом 7—10 днів.

Доцільним є також застосування у хворих на функціональну диспепсію психотропних і антидепресивних препаратів, зокрема амітриптиліну (25—50 мг 2—3 рази на день), флувоксамину (50 мг 1 раз на день), особливо у жінок.

Хворим з явищами неврозу показана фізіотерапія (електрофорез натрію броміду за методом Щербака або Вермеля, йодобромні, кисневі ванни, аку­пунктура), транквілізатори (адаптол, діазепам, еленіум).

Лікування неспецифічного варіанта функціональної диспепсії проводять відповідно до клінічної симптоматики.

Обстеження та лікування хворих на функціональну диспепсію проводять переважно амбулаторно до зникнення її проявів.

Під час ремісії хворі зберігають працездатність. Диспансеризація перед­бачає виконання хворими рекомендацій щодо нормалізації способу життя і лікувального харчування, проведення періодичних оглядів (1—2 рази на рік) та своєчасне лікування рецидивів захворювання.

Прогноз у хворих із синдромом функціональної диспепсії вважають до­сить сприятливим. Як правило, з часом вираженість скарг зменшується, що, очевидно, пов'язано як зі зменшенням стресових впливів, так і з адаптацією пацієнтів до чинників, які викликали появу клінічних симптомів.