практик з псих упр перс_1 / література / міжнар мен

та національними політичними організаціями, дає пояснення стереотипної поведінки у взаємовідносинах уряду й бізнесу у сферах, які можуть бути потенційними джерелами конфлікту інтересів.

Правові межі діяльності менеджера міжнародної компанії визначають закони, що діють всередині однієї країни чи в кількох країнах і регулюють оподаткування, операції з валютою тощо.

Знання в галузі економіки дають менеджерам можливість визначити ступінь впливу міжнародної компанії на економіку своєї та зарубіжних країн, виявити наслідки економічної політики в країні для діяльності компанії.

Нарешті, знання з антропології сприяють кращому усвідомленню цінностей, соціальних настанов та переконань людей щодо себе й оточуючих. Вони є передумовою ефективної діяльності в суспільствах, які різняться в соціально-культурному відношенні.

Відмінності людей, пов’язані з географічними, політичними, юридичними, економічними та антропологічними умовами їхнього проживання, мають безпосередній вплив на господарську діяльність компаній.

Глибокий функціональний аналіз різних складових зовнішнього середовища можливий на основі розвиненої інформаційної системи, достатніх фінансових ресурсів, а також за наявності досвідчених у міжнародному бізнесі кадрів.

Отже, наведемо два важливі висновки, що випливають з викладеного вище: по-перше, міжнародний менеджер має здійснювати попередній аналіз, що формує в нього уявлення про необхідну глибину аналізу зовнішнього середовища; по-друге, у більшості випадків цей аналіз повинен бути мінімально необхідним і жорстко орієнтованим передусім на потребу прийняття стратегічних рішень. Усе це дає підстави говорити про існування відповідних моделей аналізу зовнішнього середовища.

Економічнийаналіззовнішньогосередовища.Основнідані,необ-

хідні міжнародному менеджеру для здійснення економічного аналізу зовнішнього середовища:

1.Місце, яке посідає країна за показниками ВНП (ВВП), темпами економічного зростання, темпами збільшення інвестицій, зов­ нішньоторговельним оборотом, імпортом товарів і послуг (те саме —

упитомих показниках).

2.Населення країни загалом і регіонів проникнення зокрема; статево-вікова структура населення в динаміці.

21

3.Структура суспільства й питома вага окремих соціальних прошарків з характеристикою їхнього душового й сімейного доходу; динаміка цих показників.

4.Ресурси основних видів, що цікавлять фірму, з ранжируван-

ням:

• за наявністю в країні та регіонах;

• за вартісною оцінкою;

• за рівнем дефіцитності.

Важливою є також інформація про можливість одержання цих ресурсів у суміжних країнах.

5.Основні характеристики можливостей зв’язку (кількість телефонів на тисячу мешканців; різновиди й ефективність роботи пошти; основні характеристики комп’ютерно-мережевих послуг).

6.Характеристики транспортних комунікацій, що цікавлять фірму.

7.Рівень оплати праці у сферах бізнесу, що цікавлять фірму (для основних категорій найманих робітників); прийняті в країні форми оплати праці.

8.Загальна оцінка розвиненості й можливостей:

•галузей — імовірних конкурентів;

•галузей — імовірних постачальників;

•галузей — імовірних споживачів.

9.Основні елементи валютного регулювання в країні.

10.Основні елементи торгових та експортно-імпортних обмежень

україні.

11.Розвиненість науково-технічної й консультаційної діяльності в країні (напрями, фірми, можливості залучення).

12.Основні економічні проблеми у країні (інфляція, безробіття, регіональні чи галузеві депресивні явища, бідність і т. ін.).

Правовий аналіз зовнішнього середовища. Одним з найважливі-

ших факторів, які впливають на формування й розвиток міжнародного менеджменту, є міжнародне право. При цьому якщо йдеться про відносини між державами, то ця галузь правових знань належить до міжнародного публічного права (або загального міжнародного права).

Питання правових відносин між окремими організаціями чи громадянами, що виникають у міжнародному житті, відносяться до

міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право розглядається як самостійна правова система, у той час як міжнародне приватне право, відповідно до

22

панівної концепції, є частиною внутрішньої правової системи кожної держави. Таким чином, норми міжнародного публічного й міжнародного приватного права слугують загальній меті створення правових умов міжнародної співпраці в різних галузях. Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є міжнародні цивільні відносини, що включають економічні, господарські, науково-технічні та культурні зв’язки. Завдання міжнародного приватного права — правове регулювання ділових зв’язків організацій і фірм різних країн.

Найважливішими джерелами міжнародного приватного права є міжнародні договори, внутрішнє законодавство держав, судова й арбітражна практика, а також звичаї. Природно, що питома вага тих чи інших видів джерел міжнародного права в різних державах неоднакова. Можлива також ситуація, коли до окремих правовідносин застосовуються норми з різних джерел.

Багато основних норм міжнародного приватного права спочатку формулюються в міжнародних договорах, у яких містяться певні зобов’язання держав-учасниць. Так, у ст. 4 Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН у 1974 р., сформульований найважливіший принцип суверенної рівності всіх держав — учасниць цього міжнародного органу: “Кожна держава має право брати участь у міжнародній торгівлі та інших формах економічної співпраці незалежно від тих чи інших розбіжностей у політичних, економічних і соціальних системах. Жодна держава не повинна піддаватися дискримінації, заснованій лише на таких розбіжностях”.

У результаті вжитих Генеральною асамблеєю ООН заходів, спрямованих на прогресивний розвиток міжнародного приватного права, особливо з метою сприяння розвитку міжнародної торгівлі, було створено Комісію ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Одними з перших завдань, які вирішувалися нею, були міжнародна купівля-продаж товарів, міжнародні платежі, комерційний арбітраж.

Розробка проектів різних угод (конвенцій) у галузі міжнародного приватного права є сферою діяльності Гаазької конференції з міжнародного приватного права, статут якої з 1955 р. поширюється на 38 держав. Постійну роботу в цій галузі здійснюють також різні міжнародні організації приватного права (УНІДРУА) у Римі, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародний морський комітет (ММК) та інші організації.

Дляформуваннянаціональнихнормміжнародногоприватногоправа в окремих державах велике значення має внутрішнє законодавство.

23

До основних документів внутрішнього законодавства країн відносять їхніконституції,цивільнікодекси,законодавствопроправовестановище іноземних громадян та багато інших законів і правових норм.

Відносно невелика кількість законодавчих норм у галузі міжнародного приватного права в деяких західних країнах пов’язана із судовою й арбітражною практикою. У цьому випадку йдеться про по­ гляди й рішення суддів авторитетних судових і арбітражних органів з конкретних правових питань, що мають зверхнє значення при вирішенні судами аналогічних питань у майбутньому. Такі норми (система судових прецедентів) широко практикуються в Англії й частково в США.

Нарешті, одним із джерел міжнародного приватного права є звичаї, тобто давно сформовані правила, що систематично застосовуються, але ніде формально не зафіксовані. Звичаї широко використовуються в міжнародній торгівлі та сфері торгового мореплавства.

Міжнародному менеджеру зазвичай рекомендують таку структуру правового аналізу:

1.Загальнаоцінкаузгодженостісистемиправавкраїнізосновними положеннями міжнародного права.

2.Регулюванняекспортно-імпортнихоперацій,щоцікавлятьфірму (включаючи питання міжнародних перевезень).

3.Регулювання в’їзду/виїзду приватних осіб.

4.Захищеність власності і прав особи.

5.Регулювання переміщення капіталу, експорту прибутку, інших фінансових операцій через кордон.

6.Оцінка елементів комерційного права, що можуть цікавити фірму.

7.Регулювання створення і трансформації бізнесу.

8.Регулювання трудових відносин.

9.Регулювання цін.

10.Елементи антимонопольного законодавства, що можуть зачіпати інтереси фірми.

11.Питання оподаткування фірм і приватних осіб.

12.Загальна оцінка стабільності правової системи країни (бажаний, а також імовірний прогноз небезпек).

Політичний аналіз зовнішнього середовища має таку структуру:

1.Політичний режим у країні та її відносини з Україною.

2.Міждержавні (міжрегіональні, міжміські) угоди між країною та українською владою, що можуть цікавити фірму.

24

3.Участь країни в політичних блоках і міжнародних економічних союзах (вплив на майбутній бізнес: можливості та небезпеки).

4.Політичні партії й громадські організації в Україні, що мають досить тісні контакти з владою, політичними партіями і гро­ мадськими організаціями країни.

5.Впливові політичні лідери (короткі біографічні дані).

6.Основні політичні партії і найвпливовіші громадські організації в країні.

7.Основні політичні суперники, що борються за владу в країні. Сутність їхніх принципових позицій в економічних, соціальних і правових питаннях.

8.Коротка характеристика зв’язки «бізнес — політика» (фірми, партії, лідери).

9.Найближчі вибори парламенту і президента (чи їхніх аналогів у країні), прогноз результату і ймовірний вплив на бізнес та відносини з Україною.

10.Роль і вплив регіональної влади (з урахуванням регіонів проникнення фірми).

11.Політичне становище в регіонах проникнення фірми.

12.Загальна оцінка політичної стабільності в країні.

Перш ніж перейти до аналізу культурної складової зовнішнього середовища, доцільно провести так званий країнний маркетинговий аналіз. Цей етап передбачає визначення основних маркетингових характеристик майбутнього бізнесу в тій чи іншій країні:

1.Місткість ринку, сегмента ринку, на який планує вийти фірма, з погляду її стратегічних завдань.

2.Основні конкурентні переваги товару чи послуги порівняно з пропонованими на цьому ринку.

3.Основні групи споживачів, на які розрахований товар чи послуга, та їхні можливості в придбанні таких товарів і послуг. Відповідність конкурентних переваг фірми звичкам і перевагам цих груп.

4.Можливості дистрибуції товару, послуги (ймовірні канали і характеристика дистриб’юторів). Організаційні, фінансові, кадрові, сервісні й правові проблеми, що мають бути вирішені в роботі з дистриб’юторами.

5.Основні можливості й проблеми просування товару, послуги на початковому етапі та в найближчій перспективі (стимулювання продажу, реклама, паблік рилейшнз).

25

6.Стратегії роботи на даному країнному ринку основних конкурентів (товарні, цінові, збутові та просування).

7.Ефективний бюджет маркетингу для входження на країнний ринок і закріплення на ньому (у площині основних статей та розбивці за періодами).

8.Орієнтири продажу товару чи послуги, обґрунтовані службою маркетингу для забезпечення ефективного бюджету (в розбивці за періодами).

Маркетингова оцінка майбутнього бізнесу в сукупності з результатами економічного, правового та політичного аналізу зовнішнього середовища дають менеджеру можливість прийняти виважені стратегічні рішення про доцільність виходу фірми на даний країнний ринок і шляхи становлення бізнесу в цій країні, а в деяких випадках досить обґрунтовано спрогнозувати й майбутню стратегію розвитку бізнесу.

Культурний аналіз зовнішнього середовища. Ще раз наголосимо,

щоекономічний,політичнийіправовийаналіззовнішньогосередовища дає змогу відстежити й оцінити, чи має сенс для фірми діяльність у тому чи іншому регіоні, країні або районі всередині країни. Після того як відповідні висновки зроблено й погоджено зі стратегічними завданнями фірми, на перший план виступає організація максимально ефективної роботи в обраних країнах перебування.

Це завдання включає дві базові складові. З одного боку, необхідно здійснитиоптимальнийвибірвідповіднихорганізаційнихформімасштабів проникнення. Причому ця складова має динамічний характер. Адже, вибираючи ту чи іншу форму і/чи масштаби проникнення на країнний ринок, міжнародний менеджер повинен спрогнозувати ймовірні сценарії розвитку і відповідно можливості ефективної еволюції початкової організаційної форми.

Друга складова успішної роботи фірми у країні перебування — урахування й ефективне використання культурного фону країни. Зупинимося на цьому питанні докладніше.

Уширокомурозуміннікультуруможнавизначитиякспосібжиття народу чи етнічної спільноти. Таке трактування феномену культури включає все, що протягом багатьох століть складалося й оформлялося в народній свідомості у вигляді традицій, звичок, звичаїв, вірувань, стереотипів поведінки і відповідно передавалося з покоління в покоління, визначаючи спосіб життя нації. Культура — найвищою мірою динамічний феномен, і ця динаміка, образно кажучи, є багатошаровою.

26

Первісне формування культурних констант, безумовно, зумовлювалося географічними і природно-кліматичними характеристиками районів компактного проживання національних спільнот, і ці особливості зберігають своє важливе значення дотепер: достатньо, на­ приклад, зіставити національні характери мешканців Півночі та Півдня, особливості поведінки мешканців Сходу та Африки тощо. Але в ході історичного розвитку окремих націй, становлення й еволюції національних держав ці культурні константи істотно змінювалися під впливом політичних, економічних, релігійних, соціальних та інших процесів (зрозуміло, що взаємодія тут динамічна: з одного боку, культура багато в чому визначала спрямованість цих процесів, а з іншого — сама ставала об’єктом їхнього впливу). На цю динаміку, у свою чергу, накладалася міжнаціональна взаємодія, відбувалося своєрідне взаємопроникнення культур, і насамперед у середовищі націй, що проживають в одному регіоні.

Поширенню культурного впливу сприяли й колоніальні завоювання. І міжнародний менеджер, який працює, приміром, з країнами Британської співдружності чи колишніми французькими колоніями, має враховувати цей фактор.

Утім, попри серйозний вплив соціально-політичних катаклізмів на культурну основу націй, на рубежі XX і XXI століть можна говорити про досить стійкі культурні особливості, що склалися в національних державах і в окремих регіонах планети. Саме ця обставина дає підстави багатьом дослідникам оперувати такими глобальними, хоча й дещо узагальненими поняттями, як західна, східна, ісламська, чорна культура.

Справді, говорячи про західну культуру, ми поєднуємо в цьому понятті чотири національні кластери: англомовний, німецький, романський і скандинавський, між якими, звичайно, є досить значущі відмінності (кластер — сукупність осіб, індивідуумів). Проте, провадячи діяльність у Європі чи Північній Америці, в Австралії чи Новій Зеландії, український бізнесмен може без особливого збитку для своєї справи орієнтуватися на вимоги саме західної культури, хоча прагнення української фірми зробити свій бізнес суперефективним у Швеції чи Португалії потребуватиме, звичайно, глибшого розуміння скандинавської чи романської культури і навіть особливостей конкретної країни. У цьому сенсі український міжнародний менеджер має пройти три ступені культурної освіти: глобальне ро-

27

зуміння основних світових культур, ознайомлення з особливостями даного культурного кластера і, нарешті, поглиблене проникнення в національну культуру.

Нову динаміку в розвиток культурних середовищ на планеті внесли епоха глобалізації й ера інформаційних технологій, коли доступ людини до ідей, образів, досягнень і проблем будь-якої культури (хоча б на суто інформаційному рівні) став необмеженим. І водночас увесь світ став об’єктом досить відчутної експансії саме західної (передусім американської) культури, і ця обставина породжує істотні проблеми, зокрема у сфері бізнесу.

Природно, що вивчення такого складного феномену, як культура, дало цікаві й масштабні наукові та практичні результати. Сьогодні культурологія — це багатогалузева наукова дисципліна, у якій працюють сотні вчених у різних країнах світу, а бібліографія нараховує тисячі монографій, підручників і наукових статей. Міжнародному менеджеру, звичайно, не обов’язково професійно опановувати культурологічні знання в повному обсязі, але мати досить чітке уявлення про цей феномен він повинен.

Серед відомих культурологічних теорій досить конструктивним є так званий підхід на основі системи цінностей. Для менеджменту він має велике значення, оскільки управління окремими працівниками й колективами, особливо мотивація їхньої діяльності, так чи інакше спирається на об’єктивне уявлення про систему цінностей, що лежать в основі поведінки. Це тим більше важливо для міжнародного менеджменту, позаяк доведено, що відмінності національних культур багато в чому ґрунтуються на різних ціннісних орієнтаціях тієї чи іншої нації.

Такі розбіжності найбільш помітні на глобальному рівні, тобто між західною, східною, ісламською та африканською культурами. Приміром, відповідно до проведених досліджень індивідуальність, щирість, ефективність, пунктуальність, успіх посідають перше місце у західній культурі, у той час як в інших їм відведено досить скромне місце, а деякі з них навіть заперечуються (як в ісламській культурі індивідуальність або у східній пунктуальність). І навпаки, мирне існування є першорядною цінністю для східної культури і третьорядною — для західної. При цьому існують і загальновизнані цінності, такі як релігія, мужність, а також значною мірою повага до ієрархії.

28

Практичний інтерес представляє підхід, що ґрунтується на поділі всіх індивідуумів на шість груп залежно від основних цінностей, сповідуваних людиною в житті й роботі: “теоретична людина” (для якої головне — істина, система, порядок, точніше знання); “економічна людина” (справа, корисність, ефективність, практична значущість); “естетична людина” (краса й гармонія); “соціальна людина” (суспільна користь, благо для людей, взаємодопомога); “політична людина” (лідерство, змагання, кар’єра, влада) і “релігійна людина” (віра). Корисність цієї моделі очевидна: багато досліджень засвідчили, що всі зазначені типи представлені практично в кожній нації. Особливо важливим є те, що навіть ті, хто не може точно віднести себе до якого-небудь типу (а таких більшість), досить чітко вказують типи, які, на їхню думку, превалюють у їхній свідомості та поведінці.

Розпізнавання типу (чи, точніше, типів, що превалюють), з одного боку, — важливе завдання, а з іншого — сильний інструмент у руках міжнародного менеджера. Загалом стосовно ролі культурного фактора в міжнародному менеджменті намітилися три основні принципові позиції.

Першу представляють так звані універсалісти: на їхню думку, значення культурного фактора перебільшене. А оскільки всі люди однакові, не слід робити якісь істотні поправки на культуру і тим більше очікувати від них істотного приросту ефективності управління національними колективами.

Прибічники другої позиції переконані, що країни й нації різняться не культурною традицією, а здебільшого рівнем економічного роз­ витку. Це так званий економіко-кластерний підхід. Відповідно до ньогоміжнароднийменеджерповиненшукативідповідіназапитання щодо ефективного управління саме в контексті порівняльного економічного розвитку країни перебування і країни базування.

Нарешті, третя точка зору, яка, на наш погляд, є продуктивною, обстоює роль саме культурного фону, припускаючи, що його вивчення і практичне використання результатів підвищують ефективність міжнародного менеджменту. Понад те, особливості країн, абсолютно несхожих саме в культурно-історичному розвитку, найчастіше дають однаково високі кінцеві економічні результати, але побудовані на різних основах менеджменту. Як приклад можна порівняти дві найбільш розвинені країни планети, що досягли високого економічного добробуту, — США і Японію.

29

Узагальнюючи зазначене вище, зауважимо: будь-які культурологічні концепції мають розглядатися міжнародним менеджером як взаємодоповнювальні і взаємозбагачувальні інструменти вивчення національно-культурних особливостей окремих працівників з метою підвищення ефективності їхньої роботи і діяльності міжнародної фірми загалом, а також, що не менш важливо, для забезпечення всередині фірми та в її зовнішньому середовищі атмосфери національ- но-культурної гармонії й соціального миру.

Для міжнародного менеджера важливим є також розуміння поняття “субкультура”. У найпростішому значенні цей термін вказує на особливускладовутієїчиіншоїкультури,представникиякоїрізняться деякими специфічними рисами (наприклад, статево-віковими), уподобаннями (в мистецтві, формах проведення дозвілля і т. ін.), неординарними для даної культури моделями поведінки, інакше кажучи, всім тим, що створює певну міні-культуру в межах даної культури. Як приклад можна назвати субкультури сучасних тінейджерів, або рокерів, або навіть (нехай і умовно) нинішніх українських пенсіонерів.

Уміння розпізнавати як саму субкультуру, так і окремих її представників, характерні риси та специфічні потреби субкультурних спільнот — професійна якість міжнародного менеджера. Вона забезпечує фірмі високі доходи (наприклад, десятки мільярдів доларів, заробленихфірмамиСШАіЗахідноїЄвропинаринкахтоварівтіней­ джерів), а самому міжнародному менеджеру — ефективні управлінські рішення.

Однією з найбільших проблем культурної взаємодії в системі міжнародногоменеджментуєкомунікація.Самевідїївирішеннязалежить ефективність обміну управлінською інформацією (як міжрівневого, так і на одному рівні управління) у багатонаціональному колективі міжнародної фірми. При цьому треба враховувати й відповідні комунікативні особливості, властиві багатонаціональним колективам.

Першою і природною перешкодою для ефективної комунікації в міжнародній фірмі є мовні бар’єри. Практика міжнародного бізнесу виробила кілька основних рецептів вирішення цієї проблеми. Один з них — головною мовою міжнародних комунікацій визнати англійську. Знання англійської в обсязі, достатньому для серйозних ділових контактів, — абсолютна й неодмінна вимога для будь-якого міжнародного менеджера в сучасних умовах.

Істотно нижчою є ефективність комунікацій через перекладача, до послуг якого, на жаль, вдаються багато вітчизняних фірм. Оскільки

30