практик з псих упр перс_1 / література / міжнар мен

Таблиця 12

Доходи на світовому ринку (30 червня 1987 р. — 30 червня 1997 р.)

Примітка. Норма прибутку обчислювалася безупинно.

У табл. 13–15 наведено цю саму інформацію. Відмінність від попередніх таблиць полягає в тому, що тут ринки розміщені залежно від місцевого валютного прибутку. З табл. 13 видно, що в США і Великій Британії протягом аналізованого десятирічного періоду зафіксовано найвищі місцеві валютні доходи на ринках акцій. Якщо під час розрахунку премій, отриманих на цих ринках, брати до уваги прибуток у готівці, вийде, що ринок США, як і раніше, залишається на першому

231

місці, а ось ринок Великої Британії поступиться своїм місцем ринку Німеччини. В Австралії прибуток готівкою перевершує прибуток на ринку акцій, у результаті чого має місце мінусова різниця й австралійський ринок поступається своїм місцем канадському.

У табл. 14 наведено доходи на ринку облігацій. Там маємо схожі результати. Хоча японський ринок облігацій показав найнижчий прибуток у місцевій валюті, доходи на ньому понад готівку виявилися вищими, ніж на ринках Великої Британії, Німеччини і США. Доходи за облігаціями Великої Британії посідають третє місце серед проаналізованих шістьох ринків з погляду місцевої валюти, але надприбуток на ринку облігацій тут виявився найнижчим.

Таблиця 13

Доходи за акціями у місцевій валюті і різниця в прибутку за акціями

(30 червня 1987 р. — 30 червня 1997 р.)

Таблиця 14

Доходи за облігаціями у місцевій валюті і різниця в прибутку за облігаціями (30 червня 1987 р. — 30 червня 1997 р.)

232

І нарешті, табл. 15 показує прибуток, отриманий інвестором, що оперує доларами США, за рахунок змін обмінного курсу і розміщення готівки у різних країнах. Готівка, вкладена в Австралію та Велику Британію, принесла найбільший прибуток у доларах у зв’язку з високою прибутковістю валют цих країн. Незважаючи на те що різниця в обмінному курсі між США і Японією є найбільшою, інвестори, вклавши свої кошти в єну, отримали б прибуток нижчий за середній через низьку прибутковість валюти цієї країни.

Таблиця 15

Щорічна зміна обмінного курсу долара і готівковий дохід у доларах США

(30 червня 1987 р. — 30 червня 1997 р.)

З погляду роботи з активами наведені дані вказують на те, що інвестор отримав би найбільший прибуток, якби працював на ринку акцій США і на ринку облігацій Австралії, хеджуючи при цьому долари США, щоб працювати з австралійським доларом і меншою мірою з британським фунтом. Така стратегія забезпечила б більший прибуток, ніж робота з акціями США без хеджування, хоча на цьому ринку й було виявлено найвищий місцевий прибуток. Це випливає з табл. 12 — прибуток у доларах за цими двома активами нижчий, ніж прибуток за іншими активами.

Коли інвестори порівнюють ефективність своєї діяльності з еталонами ефективності без хеджування, набувають значення курси обміну валют. Хоча рішення щодо роботи з активами і можуть прийматися в умовах повного хеджування, на активах за кордоном, які все-таки не були хеджовані, може позначитися коливання курсів валют. Тому результати, отримані конкретним інвестором, можуть істотно відріз-

233

нятися від еталонних результатів у зв’язку з різною поведінкою різних валют.

Крім того, незалежно від наявності чи відсутності хеджування еталонів інвестор може приймати і самостійні рішення щодо потенційної поведінки іноземних валют, які можуть не збігатися з тими, котрі випливають з існуючих еталонів. У будь-якому разі необхідно розуміти, як впливають ринкові доходи й доходи по валюті на загальну ефективність міжнародного портфеля. Ризик, пов’язаний з ринком, і ризик, пов’язаний з іноземними валютами, суттєво різняться між собою. Якщо не визначити їх окремо, можна прийти до хибного висновку стосовно ефективності передбачуваних капіталовкладень, що в кінцевому підсумку призведе до несподіваних результатів.

Важливою характеристикою для оцінки активу з метою включення його до портфеля є кореляція інвестиційних активів. Визначення кореляції здійснюється для оцінки статистичної залежності між двома часовими рядами, наприклад, прибутковістю деякого активу і середньоринковою прибутковістю.

Відповіднодотеоріїціноутвореннянакапітальніактиви(САРМ) премія за ризик по активу залежить від параметра “бета” (ступеня мінливості активу стосовно ринку), що, у свою чергу, залежить від переміщення цього активу разом з портфелем. Щоб установити премію за ризик за тим чи іншим класом активів, треба оцінити ступінь взаємозалежності цих параметрів. Такою оцінкою є коефіцієнт кореляції. Це статистична міра ступеня кореляції між двома часовими рядами показників, наприклад, цінами на акції у США і Мексиці. Коефіцієнт кореляції набуває значення від мінус одиниці, що відображає цілковиту негативну залежність, до плюс одиниці, що означає, що ці ряди є позитивно залежними. Нульова кореляція є свідченням того, що цінові варіації у двох країнах абсолютно не пов’язані. Чим менший коефіцієнт кореляції, тим більшою є вигода від диверсифікованості. Часові ряди цін акцій у різних країнах загалом корелюються позитивно, але коефіцієнт кореляції зазвичай значно менший за одиницю.

У зв’язку з тим що ринок акцій США займає значну частину світового ринку, коефіцієнт кореляції американського ринку зі світовим порівняно високий. Хоча протягом кількох років цей показник знижувався у міру того, як більшого значення набували

234

ринки інших країн. А це означає, що подальше розширення світового інвестиційного ринку сприятиме збільшенню ефекту від диверсифікованості.

Зростання інтеграції економічних систем і ринків не означає, що рухи активів на різних ринках стали схожими. З цієї інтеграції випливає тільки те, що потоки капіталу зустрічають зараз на своєму шляху менше перешкод.

6.3.Міжнародні інвестиційні компанії (фонди). Оцінка схем інвестування

На думку більшості зарубіжних і вітчизняних фахівців, найдинамічнішим сектором фінансового ринку останнім часом виступають різні форми колективного інвестування. Інструменти колективного інвестування стають дедалі важливішим елементом зростання міжнародних ринків капіталу. Цей процес знаходить своє відображення в мобілізації приватних заощаджень у різних колективних інвестиційних схемах з одночасним зменшенням кількості внесків на депозитних рахунках у комерційних банках.

Перші інвестиційні компанії виникли в Англії у 70-х роках XIX ст. Це були компанії з довірчого управління власністю вкладників — трасти (Investment trust). У США перший взаємний фонд з’явився в Бостоні у 1924 р., а вже в 1940 р. їх було 68. Сукупний капітал цих фондів досяг $448 млн, а кількість особових рахунків вкладників — 300 тис. За період з 1945 по 1984 р. сукупний капітал інвестиційних компаній зріс з $1,3 млрд до $340,6 млрд, тобто більш ніж у 277 разів. До 1988 р. в управлінні фондів перебували активи вартістю $900 млрд, понад 54 млн американців володіли частками у більш ніж 2700 взаємних фондах. За дев’ять років (1980–1988) чисельність акціонерів фондів зросла більш ніж у чотири рази, а кількість фон-

дів — з 524 до 2714.

Це характерно не тільки для розвинених країн. Колективні інвестиційні схеми з’явилися скрізь — у Латинській Америці, Азії, Східній Європі, країнах СНД.

Динаміку розвитку інвестиційних компаній різних видів можна простежити в табл. 16.

235

Таблиця 16

Сумарна вартість активів фінансових посередників на кінець року

Розглянемо характерні риси інвестиційних фондів.

Інвестиційніфондибудуютьсвоюдіяльністьшляхомакумулювання коштів рядових вкладників і розподілу їх між значною кількістю дохідних цінних паперів (з обмеженням вкладень у кожен окремий папір в інтересах своїх вкладників і відповідно до їхніх інвестиційних цілей).

Фонди акумулюють кошти вкладників шляхом випуску і продажу їм власних акцій або паїв. Акумульовані кошти інвестиційні фонди можуть спрямувати тільки на інвестиційну діяльність. Таким чином, зібравши кошти від рядових вкладників, інвестиційний фонд формує портфель з різних видів інвестиційних товарів, найчастіше цінних паперів. Отже, кожен акціонер або пайовик фонду є власником пропорційної своєму внеску частини загального портфеля. Він володіє пропорційною частиною кожного цінного папера, що знаходиться в портфелі фонду. Фонди наймають досвідчених фахівців для формування своїх портфелів цінних паперів.

Порівняно з іншими формами організацій, що діють в інвестиційній сфері, інвестиційні фонди мають низку відмітних рис. По-перше, особи, що надають свої кошти інвестиційному посереднику (керуючому), самі несуть ризики, пов’язані з інвестуванням.

236

По-друге, керуючий поєднує кошти багатьох осіб (як фізичних, так і юридичних), знеособлюючи окремі внески в єдиному грошовому пулі й усереднюючи таким чином зазначені ризики для учасників колективної інвестиційної схеми.

По-третє, на відміну від деяких традиційних форм інвестування (банки, страхові компанії, індивідуальні пенсійні рахунки тощо), схеми інвестиційних фондів не передбачають заздалегідь обумовлених фіксованих виплат.

По-четверте, інвестор, що бере участь в інвестиційних схемах, поінформований про напрями інвестування зібраних коштів, а відтак має можливість вибрати ту форму інвестування, яка найбільшою мірою відповідає його інвестиційним перевагам.

Важко переоцінити позитивну роль колективних інвестицій у процесі стабілізації фінансової системи як окремих країн і регіонів, так і світової економіки загалом. Найбільш поширеною і перспективною формою колективного інвестування в усьому світі стали інвестиційні фонди.

До головних економічних переваг інвестиційних фондів належать:

•ефективність та інформаційна прозорість;

•диверсифікованість;

•професійне управління;

•ліквідність;

•зручність;

•податкові пільги;

•регулювання.

Ефективність та інформаційна прозорість. Зрозуміло, що вищі доходи фондового ринку супроводжуються невизначеністю й значною мінливістю цього ринку. Тому дуже важливо зазначити, що акції інвестиційних фондів треба розглядати як довгострокові інвестиції. Інвестори фондів мають довгострокові цілі, їх не засмучують флуктуації ринку, і вони не впадають у паніку та не ліквідують свої пакети у разі спаду активності на фінансових ринках.

Інвестиційний фонд з огляду на специфіку своєї діяльності може запропонувати інвестору такий дохід, який не запропонує жоден з існуючих фінансових інститутів. Цей дохід можуть забезпечувати інвестиції й інвестиційні операції, недоступні іншим фінансовим ін­ ститутам та інвесторам.

Додатковий дохід утворюється шляхом зменшення витрат за рахунок ефекту масштабу, тому що чим більші пакети цінних паперів,

237

які купуються або продаються, тим нижча вартість здійснення операцій. Інші способи й форми інвестицій пов’язані з вищими, а іноді прихованими зборами, що зменшують дохід інвестора. Наприклад, у випадку дострокового відкликання коштів інвестор зазвичай несе додаткові витрати, а це може заморозити його кошти на довгий термін.

Розкриття інформації фондами сприяє підвищенню поінформованості вкладників і нагромадженню ними досвіду, необхідного для інвестування в сучасних складних ринкових умовах. Зростання компетентності й бажання інвесторів самостійно контролювати рішення про заощадження коштів відображаються у вимогах прозорості до розкриття інформації, які вони висувають до учасників інвестиційного процесу, інвестиційних угод і активів. Дедалі більше інвесторів є добре поінформованими. Ціни на ринках цінних паперів складаються в результаті торгів поінформованих інвесторів, а отже, самі ціни починають відображати всю наявну в економіці інформацію про той чи інший цінний папір або емітента. Ринок, де ціни відображають всю інформацію, де вони складаються під впливом знань та поінформованості, називають ефективним ринком. Такий ринок є значно надійнішим і менш ризикованим.

Диверсифікованість. Інвестори мають можливість знизити ризик, володіючи різними акціями в різних країнах і галузях економіки. Саме тому привабливою для інвестора якістю інвестиційного фонду є можливість виходу на нові інвестиційні ринки.

Інвестиційні фонди з’являлися в гострій конкурентній боротьбі з банками та іншими фінансовими установами. Складність цієї конкуренції полягає в тому, що і банки, і страхові компанії, й інвестиційні фонди — посередники. Завдання посередника полягає саме в тому, щоб довести, що його послуга є справді потрібною, щоб звичайна людина однозначно розуміла, що без консультанта або посередника вона не впорається.

На ринку цінних паперів доходи і вимоги до капіталу вищі. Щоб отримувати на ринку цінних паперів справді високі доходи, потрібно вкласти великий капітал. Інвестиційні фонди збирають заощадження багатьох вкладників та інвестують їх у безліч цінних паперів, у результаті чого досягається ефект диверсифікованості.

Головне обґрунтування існування інвестиційних фондів — вони дали рядовим інвесторам змогу отримувати доходи із зовсім нових для них джерел. Останнє означає можливість диверсифікованості вкладень інвестора.

238

Завдяки інвестиційним фондам інвестори (вкладники) отримали можливість створити диверсифікований інвестиційний портфель, що допомагає знизити некомпенсований і підвищити компенсований ризики. Така зміна в структурі ризику дає можливість отримати більшу компенсацію за ризик.

Професійне управління. Керуючі витрачають свій час і гроші на дослідження, аналізуючи, які акції й облігації купувати та продавати, і здійснюють активну торгівлю з метою приросту вартості капіталу і збільшення загального доходу. Діяльність керуючих фондів істотно впливає на ринкову активність, сприяючи стабілізації ринку.

Передаючи свої заощадження у професійне управління, дрібні інвестори перестають безпосередньо впливати на ринок. Дрібний інвестор небезпечний для ринку, він часто панікує, керується емоціями, чутками, а не перевіреною інформацією і знаннями. Отже, ринок, де править неорганізований інвестор, є хитким, піддається різким коливанням і паніці. Ринок, де діють професійні інвестори за дорученням дрібних клієнтів, стабільніший.

Ліквідність. У разі виходу з колективної схеми інвестори можуть повернути свої гроші зазвичай протягом кількох днів. Відкритий інвестиційний фонд зобов’язаний повертати і основну суму, і дохід у будь-який час на вимогу вкладників. Акції, випущені закритими інвестиційними фондами, обертаються на ринку як акції звичайних корпорацій, тобто вільно продаються й купуються всіма охочими без будь-яких умов.

Зручність. Акцію або пай легко продати чи купити через брокера або безпосередньо в керуючій компанії. Учасник фонду має постійне право на частку в доході фонду незалежно від терміну, протягом якого він є власником акцій чи паїв фонду. Дохід може принести навіть купівля акцій або паїв фонду на один день.

Податкові пільги. Уряди багатьох країн розглядають взаємні фонди як найважливіший фактор мобілізації інвестиційних ресурсів і створюють сприятливі для інвестицій у ці фонди податкові режими. У багатьох країнах інвестиційні фонди звільнені від оподаткування. І навіть якщо податкових пільг немає, інвестиційні фонди залишаються податково привабливими порівняно з прямими інвестиціями

вакції чи облігації.

Убагатьох країнах набули популярності схеми податкових кредитів і податкових відстрочок, коли працівник частину своїх доходів

239

може вкласти в інвестиційний фонд, і ця частина до виходу на пенсію звільняється від оподаткування.

Регулювання. У багатьох країнах введені жорсткі схеми контролю й регулювання інвестиційного бізнесу. Інвестиційні фонди підпорядковуються суворим законам і правилам, що дозволяє запобігти скандалам і шахрайству.

Зазвичай компанії мають ліцензію і несуть відповідальність за всі свої дії. За їхньою діяльністю здійснюється постійний контроль як з боку державних регуляторних органів, так і з боку саморегулюючих організацій. Вони висувають високі вимоги до стандартів роботи інвестиційних компаній і здійснюють наглядові функції, що дає громадянам впевненість у надійності інвестиційних фондів і їхніх керуючих.

Правила щодо розкриття інформації передбачають часте подання звітів, а результати фінансової діяльності інвестиційних компаній перевіряються незалежними аудиторами.

Коли створюється інвестиційний фонд, зазвичай оголошується про те, куди будуть інвестовані зібрані ним кошти, тому в учасника фонду є повна попередня інформація, яка дозволяє вибрати фонд за смаком. Феноменальне зростання інвестиційних фондів є довгостроковою тенденцією, що відображає масштабні зміни в економіці, фінансовій і соціальній сферах у світі.

Досвід інвестиційних фондів Європи і США може бути використаний країнами, де цей бізнес тільки почав розвиватися. Історія розвитку інвестиційної галузі засвідчила, що результати діяльності інвестиційних фондів залежать від режиму регулювання й рівня су­ спільної довіри.

Тепер проведемо порівняльний аналіз різних схем колективного інвестування. Як уже зазначалося, на сьогодні на фінансовому ринку можна виокремити кілька основних форм колективного інвестування: внески в комерційні банки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди. У деяких випадках вони істотно різняться за рівнем прибутковості, ступенем надійності, інформаційної відкритості, державного регулювання і т. ін. У табл. 17 наведені форми інвестування зіставляються за низкою найважливіших критеріїв:

•прибутковість — який рівень прибутковості пропонує інвесторам той чи інший інвестиційний інститут;

240