практик з псих упр перс_1 / література / міжнар мен

форм фінансування експорту є кредит покупцю, наданий за допомогою банку, в якому обслуговується експортер. Такий кредит надається банком країни-продавця безпосередньо покупцю або його банку на суму укладеного контракту.

Договірні відносини між учасниками угоди, заснованої на кредиті покупцю, в більшості випадків оформляються трьома видами угод: контрактом між експортером та імпортером; фінансовою угодою між банком, що кредитує, і позичальником (банком імпортера); гарантією, виданою страховою установою банку, що кредитує.

Наданий кредит зазвичай покриває 80–85 % контрактної ціни. Для фінансування залишку покупець шукає додаткові джерела. Для експортера перевага цієї форми кредитування полягає в одержанні платежу відразу ж після відвантаження товару.

Допроектногофінансуваннявключаютьсявсівидивеликомасштабних, довгострокових кредитів покупцю на реалізацію великого проекту за замовленням у таких сферах, як видобуток сировини (наприклад, нафта, природний газ, вугілля, золото, мідь), розвиток інфраструктури чи комунікацій. Однак найчастіше під проектним фінансуванням розуміють специфічну техніку фінансування на безобіговій основі. Особливість фінансованих проектів полягає не так у масштабах, як в інвестиційному характері вкладень. При цьому банки, надаючи кредит, керуються не кредитоспроможністю позичальника, а рентабельністю майбутнього об’єкта, за рахунок прибутків якого погашатиметься заборгованість. Кредитор дістає право на частину майбутніх надходжень підприємства від продажу його продукції.

Упрактиці фінансування зовнішньої торгівлі використовуються і нетрадиційні методи, найпоширеніші з яких розглянемо нижче.

До основних форм так званих зустрічних операцій належать бартер, клірингова угода, паралельні угоди, попередня закупівля, зворотна купівля, промислова кооперація. Тут йдеться про зустрічну торгівлю, під якою розуміють зовнішньоторговельні операції, у разі здійснення яких у документах фіксуються тверді зобов’язання експортерів та імпортерів здійснити повний або частково збалансований обмін товарами. На сьогодні на частку зустрічної торгівлі припадає від 25 до 30 % усіх міжнародних торгових операцій.

Увипадку бартеру експортер та імпортер укладають один договір про прямий обмін товарами, тобто без сплати товару грішми. При цьому вартісна оцінка товарів у контракті не передбачається. Трапляються варіанти бартерних операцій, за яких надлишки, що за-

181

лишилися при розрахунках вартості експортованих товарів і вартості еквівалента, відшкодовуються грішми. На кількість товару, що по­ стачається, зміна цінових пропорцій на світовому ринку не впливає. Чистий бартер найменш поширений у зустрічній торгівлі.

Клірингова угода укладається між двома державами і передбачає обмін товарами між ними протягом визначеного терміну. Оплата товарів, що постачаються, провадиться не в іноземній, а у вітчизняній валюті держави на рахунок відповідного центрального банку. Вітчизняний центральний банк здійснює розрахунки з центральним банком країни-партнера у клірингових валютах (зазвичай клірингових доларах). У свою чергу, другий центральний банк країни-партнера сплачує експортеру відповідну суму у валюті країни-експортера.

Паралельні угоди, на відміну від бартерних (прямий обмін товарами між експортером та імпортером), передбачають підписання двох договорів, що виконуються цілком незалежно один від іншого. При цьому в контракті обумовлюється грошова оцінка вартості товару, що постачається.

Уразі попередньої закупівлі зустрічна операція й еквівалентне постачання узгоджуються двома окремими контрактами. Спочатку здійснюється купівля товарів-еквівалентів з країни-імпортера експортером, причому купівельна ціна нерідко вноситься на спеціальний фідуціарний рахунок (escrow account). Експортер, який бере участь у такій угоді, зобов’язується закупити товари імпортера на суму, що становить певний відсоток його власних постачань. При цьому в початковому експортному контракті фіксуються терміни й сума закупівлі. Платежі за контрактом здійснюються одночасно. Експортер може передати закупівлю товарів у імпортера третій стороні.

Увипадкузворотноїкупівліоплатаекспортованихінвестиційних

товарів провадиться за рахунок імпорту товарів, що виготовляються на обладнанні, яке було предметом початкової експортної угоди. Угода про зустрічне постачання може поширюватися на весь обсяг постачання або тільки на його частину.

Промислова кооперація, на відміну від попередніх видів угод, здійснюваних переважно банками, реалізується самими експортерами. Зазвичай це угоди дуже великого обсягу на мультинаціональному рівні. Особливий інтерес становить тут міжнародний лізинг.

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і подальшим наданням його в тимчасове користування та володіння за певну плату.

182

Класичний лізинг передбачає участь у ньому трьох сторін: лізингодавця (власника майна), лізингоотримувача (користувача майна) і продавця (постачальника майна). Суть лізингової операції полягає в наступному. Потенційний лізингоотримувач, у якого немає вільних грошових коштів, звертається до лізингової компанії з пропозицією про укладання лізингової угоди. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач знаходить продавця, який має необхідне майно, а лізингодавець здобуває майно у власність і передає його лізингоотримувачу в тимчасове володіння і користування за обумовлену в договорі лізингу плату. По закінченні договору залежно від його умов майно повертається лізингодавцю або переходить у власність лізингоотримувача.

За економічною природою лізинг подібний до кредитних відносин та інвестицій. У разі лізингу власник майна, передаючи його на певний строк у тимчасове користування, у встановлений термін одержує його назад, а за послугу отримує комісійну винагороду. Тут мають місце елементи кредитних відносин, однак учасники угоди оперують не коштами, а майном (основним капіталом).

У розвинених західних країнах лізинг становить близько 20 % загального обсягу інвестицій у виробниче устаткування (у США — близько 30 %). Для країн з перехідною економікою лізинг є однією з перспективних форм фінансування інвестицій в умовах дефіциту традиційних джерел фінансування капітальних вкладень і високої інфляції. Він дає можливість підвищити інвестиційну активність, прискорити науково-технічний прогрес шляхом відновлення основних фондів і модифікації обладнання, розширити можливості збуту дорогого устаткування для його виробників в умовах кризи плато­ спроможності, скоротити інвестиційний цикл.

До сфери фінансування зовнішньої торгівлі належать також операції факторингу і форфейтингу.

Факторинг — різновид посередницьких операцій, які проводяться банками і спеціальними компаніями, що являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

Компанія, що купує грошові вимоги, називається фактор-фір- мою, або факторинговою компанією. Під час цієї операції експортер негайно отримує готівку в розмірі від 70 до 90 % номінальної вартості рахунків-фактур. Решта 10–30 % номінальної вартості рахунківфактур після відрахування відсотка за кредит і комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок експортера. У такий спосіб

183

фактор-фірма перестраховується від ризику неплатежу імпортера. Якщо імпортер оплачує свої зобов’язання у визначений термін, факторингова компанія розблоковує рахунок і повертає залишок клієнту-експортеру. За допомогою факторингу рефінансуються вимоги експортера терміном не більш ніж 360 днів.

Факторингове кредитування відрізняється від комерційного кредитування експортера. У випадку факторингових операцій експортер отримує за проданий товар платіж готівкою, а в разі комерційного кредиту — вексель, який потім ураховується в банку, де обслуговується експортер. При цьому сума, отримана експортером при врахуванні векселя, буде меншою, ніж при продажу рахунка-фактури.

Форфейтинг — це купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що використовуються при здійсненні товарних постачань, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівку без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Компанія, що здійснює купівлю боргових зобов’язань без регресу на експортера, називається форфейтинговою компанією, або форфей-

тером. Форфейтер бере на себе всі види ризиків. Експортер відповідає за забезпечення правових аспектів вимог, наприклад, за правильне здійснення передачі вимог форфейтеру.

Зазвичай форфейтинг застосовується у разі продажу машин і обладнання. При цьому контракти є середньо- і довгостроковими й укладаються на великі суми.

Джерела фінансування імпорту схожі на джерела фінансування експорту. Це зумовлено тим, що надання кредиту експортеру дає йому змогу розширити торговий кредит імпортеру (приміром, коли банк готовий надати експортеру аванс під інкасо, експортер має можливість погодитися на оплату товару за допомогою строкової тратти), а також надання кредиту імпортеру дозволяє експортеру отримувати оплату негайно (використовуючи, наприклад, лізингові чи форфейтингові операції). Способи фінансування імпортерів:

1)банківський овердрафт у національній або іноземній валюті;

2)позика в національній або іноземній валюті;

3)торгівля за відкритим рахунком;

4)фінансування за допомогою комісійної фірми;

5)розрахунки за допомогою акцептного акредитива й акредитива з розстрочкою платежу;

6)лізинг;

184

Розділ 5

УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ В МІЖНАРОДНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

5.1.Основні фактори, що впливають на кадрову політику міжнародних фірм. Підсистема

управління людськими ресурсами в системі менеджменту міжнародної фірми

Важливе місце в міжнародному менеджменті посідають питання управління людськими ресурсами і корпоративної культури. Основні управлінські рішення в цьому напрямку реалізуються через кадрове наповнення й ефективну культуру.

Найбільший інтерес становить вивчення великих і потужних компаній (МНК і ТНК), де формуються оригінальні підходи до управління людськими ресурсами (УЛР). При цьому важливо розглянути особливості УЛР у міжнародному середовищі, на відміну від домашнього підходу до роботи з персоналом.

Основні фактори, що впливають на вибір типу кадрової політики

ікультурних аспектів управління:

•місце розташування фірми і її філій;

•базова культура фірми;

•галузь;

•розмір компанії;

•організаційна форма;

•конкурентна стратегія;

•характер операцій на ринку;

•політика, правила і процедури міжнародної фірми.

Основні категорії, що визначають моральний портрет міжнародної фірми, — етика бізнесу й діловий етикет, що, на перший погляд, є лише непрямими складовими формули успіху в міжнародному бізнесі. Етика впливає на формування корпоративної культури і свою

186

закінчену форму знаходить у вигляді правил і норм бізнес-етикету. Стиль дотримання корпорацією етичних норм визначає її реноме в міжнародному середовищі, що в кінцевому підсумку забезпечує ефективну і довгострокову адаптацію фірми до зовнішніх умов. Володіння механізмом формування системи етичного еволюціонування організації, становлення її морального обличчя дає міжнародному менеджеру ключ до вирішення проблем корпоративної цілісності та стабільності.

У системі управління людськими ресурсами міжнародної фірми корпоративна культура відіграє винятково важливу роль. Загалом корпоративну культуру можна визначити як систему особистих і колективних цінностей, що сприймаються й поділяються усіма членами організації. Водночас під корпоративною культурою розуміють набір прийомів і правил вирішення проблеми зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції працівників, правил, що виправдали себе в минулому і підтвердили свою актуальність у сьогоденні.

Багато компаній поширюють культуру, забезпечуючи тісніші кон- тактиміжштаб-квартироюйфіліямиіміжкерівникамифілійзрізних країн. Переміщення менеджерів з однієї країни в іншу розширюють уявлення цих людей і підвищують їхню відданість системі цінностей та цілей корпорації. Люди, що пройшли підготовку в штаб-квартирі фірми, як правило, мислять і діють як її співробітники.

Управлінські проблеми міжнародної фірми, що успішно вирішуються за допомогою культурних інструментів:

1.Культурні комунікаційні бар’єри у співпраці. Комунікація з носіями інших культур може зіткнутися з непередбаченими труднощами. Можливі комунікаційні порушення, зумовлені фактором культури:

• перешкоди внаслідок заперечення культурних розбіжностей;

• перекручене сприйняття реальності;

• шаблонне мислення;

• етноцентрична зарозумілість.

2.Відмінності в стилях управління в різних країнах. Високо-

розвиненим країнам (Північна Америка, Північна Європа) властивий демократичний (партисипативний) стиль керівництва, тоді як у країнах, що розвиваються (зокрема, з високим рівнем розвитку), переважають авторитарні, патерналістські методи.

3.Розбіжності в постановці проблем і прийнятті рішень. Дію-

чі процедури є відображенням цінностей, позицій і норм поведінки,

187

які властиві людям, що беруть участь у процесі вирішення проблем. Мультикультурна команда зможе ефективно працювати лише після того, як буде досягнуто розуміння її членами сутності колективної взаємодії.

4.Потенційні конфлікти через розбіжності в мотивації праці.

Мотиви визначаються здебільшого соціальною обстановкою і родинним станом. Тому в країнах перехідного типу домінують матеріальні потреби і потреба в безпеці (це пов’язано із загальним рівнем життя

іматеріального добробуту), тоді як у багатьох промислово розвинених країнах на перший план висуваються прагнення до саморозвитку

ідосягнення амбітних життєвих цілей.

5.Розбіжності в соціально-культурній компетенції і розвитку персоналу.

Культурна соціально-управлінська компетенція передбачає наявність певної гнучкості, що виражається у:

• прийнятті інших культур;

• розумінні власних культурних взаємозалежностей;

• відкритості й терпимості у процесі культурної комунікації;

• вмінні оцінити можливість перенесення ноу-хау у сфері управління персоналом з одного культурного середовища в інше.

Механізм формування корпоративної культури може бути проілюстрований на прикладі концепції чотирьох середовищ. На глобальному рівні головний вплив на формування й розвиток культури фірми здійснює мегасередовище міжнародного бізнесу. Макросередовище відповідає національному рівню. Відповідно корпоративний рівень багато в чому визначає мікросередовище зі своєю культурною специфікою. І нарешті, на персональному рівні працівника культура значною мірою визначається метасередовищем (особистісними культурними константами людини).

Для міжнародної фірми може бути використана класична типологія корпоративних культур:

1.Ринкова культура базується на пануванні вартісних відносин. Керівництво й персонал орієнтовані на досягнення максимальної ефективності. Ця культура відповідає компаніям, що здійснюють операції на висококонкурентних ринках і в нових галузях.

2.Бюрократичнакультураґрунтуєтьсянасистемівлади,щоздійснює регламентацію всієї діяльності фірми у формі правил, інструкцій і процедур. Ця культура характерна для країн, що розвиваються, і для фірм, які працюють на стабільних, добре захищених ринках.

188

3.Технічна культура властива міжнародним фірмам, що працюють у традиційних галузях, і для країн, які мають успішний історичний досвід технічних розробок.

Крім того, для міжнародної фірми може мати місце поділ культури штаб-квартири і культури філій.

Важлива сфера культури корпорації пов’язана з культурними відмінностями між країнами. Голландський дослідник Г. Хофштеде класифікував культурні аспекти організації або країн на основі чотирьох характеристик:

1.Довжина ієрархічних сходів (power distance, PD) визначає ступінь, у якому культура заохочує використання керівником своєї влади. У культурах, де значення PD високе (Аргентина або Іспанія), нерівність сприймається як належне і від керівництва очікують проявів влади. У культурах, що мають низькі значення PD (Канада, Австралія), відносини між людьми на різних рівнях ієрархії тісніші.

2.Уникнення невизначеності (uncertainty avoidance, UA) вказує на ступінь прагнення людей уникнути ситуацій, у яких вони почуваються непевно. Японія, Іран і Туреччина — країни, що мають високі значення UA. Водночас люди в культурах з низькими значеннями UA (Гонконг і Тайвань) не зазнають стресу від невизначеності.

3.Індивідуалізм-колективізм (individualism-collectivism, ІC).

Йдеться про тенденцію піклуватися про себе або найближчих родичів на противагу тенденції належності до групи і спільної роботи в колективі. Високе значення ІC мають США, Велика Британія. Низькі значення, що відповідають колективізму, — Філіппіни, Сінгапур.

4.Маскулінізм-фемінізм (masculinity-femininity, MF). Характе-

ристика визначає ступінь домінування чоловічої (з орієнтацією на досягнення матеріального успіху) або жіночої (передбачає здатність сприйняття малого, слабкого й повільного) культури. У типових чоловічих культурах (Італія, ПАР) головна увага зосереджена на грошах, матеріальному становищі або амбіціях (чим більше, тим краще). На противагу цьому в жіночих культурах (Нідерланди, Скандинавські країни) особливе значення надається навколишньому середовищу, якості життя тощо. Існує велика гнучкість статевих ролей і рівність статей.

Інструменти формування та розвитку культури міжнародної фірми включають як звичайні для великих компаній форми й засоби (обряди, церемонії, ритуали, міфи, легенди, розповіді і т. ін.), так і специфічні інструменти, характерні для міжнародного бізнесу:

189

1.Універсальна знаково-символічна система, що містить найменування, знаки, систему фірмової ідентифікації.

2.Системакомунікації(офіційнамовакорпорації,розмовнімови, жаргони, сленги, система неформального спілкування).

3.Постійна ротація керівників і спільне навчання працівників корпорації, що представляють різні національні культури.

Усистеміміжнародногоменеджментувиокремлюютьп’ятьваріантів фірмових підходів міжнародної компанії до формування культури

йкадрової політики:

•домінуючий стиль штаб-квартири і перенесення його елементів на філії;

•пристосування до умов країни перебування (домінують так звані домашні підходи);

•сплав (своєрідний синтез різних управлінських і культурних аспектів діяльності штаб-квартири і філій);

•універсалізм (встановлюється деякий усереднений нейтральний стиль, прийнятий різними культурами);

•комбінований підхід (поєднання всіх названих вище підходів стосовно регіональних або глобальних умов діяльності міжнародної фірми).

Існує багато факторів, що відрізняють УЛР у своїй країні (домашній варіант УЛР) від міжнародного УЛР:

1.Культурні фактори. Існуючі культурні фактори й етнічні проб­ леми різних країн накладають відбиток на дії персоналу міжнародних фірм.

2.Економічні фактори. Розбіжності в економічних системах багато в чому визначають характер залучення й використання робочої сили в зарубіжних операціях міжнародних фірм.

3.Стиль і практика управління. Відмінні погляди на стилі управління в різних країнах можуть призвести до конфліктів між персоналом штаб-квартири фірми і її зарубіжних філій. Водночас знання національних особливостей управління персоналом дає керівництву міжнародної фірми можливість переносити позитивний досвід в інші країни.

4.Відмінності ринків праці й фактори трудових витрат. Особ-

ливості структури робочої сили і витрат на неї існують у всіх країнах. Розбіжності в трудових витратах можуть стати джерелом постійних конфліктів або, навпаки, забезпечити міжнародній фірмі перевагу в глобальному масштабі.

190