практик з псих упр перс_1 / література / міжнар мен

Форвардний контракт є банківським контрактом, тому він не стандартизований і може бути підібраний під конкретного клієнта.

Форвардний курс (FR) і спот-курс (SR) тісно взаємопов’язані. Якщо FR > SR, то говорять, що валюта котирується з премією, якщо FR < SR, то валюта котирується з дисконтом.

Розмір дисконту чи премії по валюті визначається в такий спосіб:

де FR(Pm/Dis) — форвардна премія чи дисконт; FR — форвардний курс; SR — спот-курс; t — термін форвардного контракту.

Премії й дисконти по валюті відображаються у річному базисі, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладення валюти у форвардну угоду з прибутковістю від вкладення у векселі та інші інструменти фінансового ринку.

Щодня провідні фінансові газети світу (наприклад, The Wall Street Joumal) публікують поточний (Spot Rate) і форвардний (Forward Rate) курси основних світових валют на 30, 90, 180 днів.

На форвардному ринку банки також котирують курси купівлі (Bid Rate — BR) і продажу валюти (Ask Rate — AR) і відповідно розрахо-

вуютькрос-курси.ПрицьомумаржаміжARіBRбільшаприфорвард­ них операціях і становить 1/8 –1/4 % річних від спот-курсу в перерахуванні на термін угоди.

Крос-курс — курс обміну між двома валютами, отриманий з їхнього відношення до третьої валюти, зазвичай долара США.

Установлення валютного курсу називається котируванням. Існує пряме і зворотне котирування. Пряме котирування — вираження вартості одиниці іноземної валюти в одиницях національної. Зворотне котирування — вираження вартості одиниці національної валюти у певній кількості іноземної.

Найбільш широко у світі застосовується пряме котирування. Наприклад, 5 гривень за 1 долар США — пряме котирування долара США на українському ринку. Традиційно назад котирується англійський фунт стерлінгів.

Розмір ставки СВОП (премії або дисконту по валюті) визна-

чається виключно різним рівнем відсоткових ставок країн, що беруть участь в операціях, і розраховується в такий спосіб:

161

Валютний ризик при здійсненні форвардних операцій, особливо довгострокових, значно підвищується, тому що зростають імовірність непередбаченої зміни курсу валюти на дату постачання і ризик неплатоспроможності партнера.

Основне призначення форвардних операцій полягає в хеджуванні валютного ризику. За допомогою форвардних контрактів більшість промислових клієнтів прагнуть закрити відкриту валютну позицію. Фіксуючи для себе визначений рівень обмінного курсу валюти на певну дату, такий клієнт перекладає на контрагента (банк) ризик несприятливої зміни валютного курсу понад зафіксовану в контракті величину і розглядає вартість цього контракту як своєрідну плату за “страховку”.

Сутність ф’ючерснихопераційподібна до форвардних угод. Вони також пов’язані з постачанням валюти на термін більш ніж 3 дні від дня укладання угоди, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день укладання угоди.

Однак між ф’ючерсними і форвардними операціями існують й істотні відмінності. По-перше, ф’ючерсні операції здійснюються переважно на біржовому ринку, а форвардні — на міжбанківському. У зв’язку з цим терміни виконання ф’ючерсних контрактів прив’язані до певних дат (наприклад, третьої середи кожного місяця), вони стандартизовані за термінами, обсягами, умовами постачання. У випадку форвардних контрактів термін і обсяг угоди визначаються за взаємною домовленістю сторін.

По-друге, ф’ючерсні операції відбуваються з обмеженим колом валют: долар США, євро, японська ієна, фунт стерлінгів та деякі інші. При формуванні форвардного контракту коло валют істотно ширше.

По-третє, ф’ючерсний ринок доступний як для великих, так і для індивідуальних та дрібних інституціональних інвесторів. Доступ на форвардні ринки для невеликих фірм обмежений. Це пов’язано з тим, що мінімальна сума для укладання форвардного контракту становить 500 тис. дол. США.

По-четверте, ф’ючерсні операції у 95 % випадків закінчуються укладанням офсетної угоди. При цьому реального постачання валюти не здійснюється, а учасники цієї операції отримують лише різницю між початковою ціною укладання контракту й тією, що існує в день

162

здійснення зворотної угоди. При форвардах до 95 % усіх угод закінчуються постачанням валюти за контрактом.

По-п’яте, стандартизація контрактів означає, що ф’ючерсні угоди можуть обходитися дешевше, ніж укладені індивідуально між клієнтом і банком форвардні угоди. Тому форвардні угоди зазвичай є дорожчими, що може призвести до більших витрат для клієнта при закритті позицій.

Ф’ючерси мають і низку істотних недоліків порівняно з форвардами. Так, якщо стандартна форма ф’ючерсного контракту не дорівнює сумі, яку потрібно прохеджувати, то різниця повинна бути або незакритою, або прохеджованою на форвардному ринку. Крім того, якщо бажаний період хеджувания не збігається з періодом обертання ф’ючерсу, то ф’ючерсний оператор несе базисний ризик, тому що форвардні курси для двох дат можуть змінюватися по-різному.

У разі укладення ф’ючерсної угоди партнером клієнта виступає розрахункова (клірингова) палата відповідної ф’ючерсної біржі. Самі ф’ючерсні біржі розрізняються за розмірами контрактів, що обертаються на них, і правилами здійснення угод. Головні біржі, на яких обертаютьсявалютніф’ючерсніконтракти, —Чиказькатоварнабіржа (СМЕ), Філадельфійська торговельна палата (РВОТ), Сінгапурська міжнародна валютна біржа (SIMEX).

Таким чином, валютообмінні ф’ючерси — це стандартизовані контракти, що обертаються на біржах. Банки і брокери не є сторонами угод, вони відіграють лише роль посередників між клієнтами і розрахунковою палатою ф’ючерсної біржі.

Клієнт повинен депонувати в розрахунковій палаті вихідну маржу. Розмір маржі встановлюється розрахунковою палатою виходячи із зафіксованих денних відхилень активу, що лежить в основі контракту, за попередні періоди. Розрахункова палата також встановлює мінімальний нижній рівень маржі. Це означає, що сума грошей на маржовому рахунку клієнта не повинна опускатися нижче за даний рівень. Зазвичай нижній рівень маржі становить 75 % суми початкової маржі.

Розрахункова палата щодня переоцінює контракти відповідно до поточних ринкових цін. Якщо за контрактом зафіксовано збиток, то висуваються вимоги щодо впровадження додаткового забезпечення, щоб маржа була не меншою від необхідної суми (мінімального рівня маржі). Якщо ж на маржовому рахунку інвестора накопичується сума, що перевищує нижній рівень маржі, то він може скористатися цим надлишком, знявши його з рахунка.

163

За кожним видом контракту біржа встановлює ліміт відхилення ф’ючерсної ціни поточного дня від котирувальної ціни минулого дня. Якщо ф’ючерсна ціна виходить за цю межу, то біржа припиняє торгівлю контрактом, що відіграє велику роль з погляду зниження ризику великих втрат і запобігання банкрутству. Така ситуація спостерігається доти, доки ф’ючерсна ціна не ввійде в лімітний інтервал. Для обмеження спекулятивної активності біржа також встановлює певний позиційний ліміт, тобто обмежує кількість контрактів в розбивці за часом їхнього обчислення, які може тримати відкритими один інвестор.

Загалом правила біржової торгівлі на біржах істотно різняться. Однак механізм реалізації ф’ючерсних угод скрізь однаковий.

Опціонні угоди принципово відрізняються від форвардних і ф’ючерсних операцій. Власнику опціону надається вибір: реалізувати опціон за заздалегідь фіксованою ціною або відмовитися від його виконання. У нього є право, а не зобов’язання вчинити так чи інакше.

В опціонній угоді беруть участь продавець опціону (надписувач опціону) і його покупець (власник опціону). Власник опціону здобуває право (але не зобов’язання) купити або продати визначений актив у майбутньому за ціною, зафіксованою в момент укладання угоди. Надписувач опціону бере на себе зобов’язання купити (чи продати) актив, що лежить в основі опціонної угоди, за заздалегідь обумовленою ціною. Оскільки ризик утрат надписувача опціону, пов’язаний зі зміною валютного курсу, значно вищий, ніж у власника опціону, то як компенсацію за нього власник опціону в момент його укладання виплачує надписувачу премії.

Розмір премії зумовлений дією таких чинників, як:

•внутрішня цінність опціону — прибуток, який міг би отримати власник у разі негайного виконання;

•термін опціону — термін, на який укладений опціонний контракт;

•рухливість валют — розмір коливань розглянутих валют у минулому і в майбутньому;

•відсоткові витрати — зміна відсоткових ставок за тією валютою, у якій повинна бути виплачена премія;

•взаємозв’язок між ціною виконання опціону та ціною спот базисного активу.

Усі ринки опціонів мають загальні риси: стандартизація контрактів і наявність системи щоденного розрахунку. Рідше трапляються

164

так звані роздрібні опціони, які пропонують, наприклад, великі комерційні банки своїм клієнтам.

Опціони поділяються на опціони покупця (call-опціони) і опціони продавця (put-опціони).

Call-опціон надає право його власнику купити певний актив у майбутньому за ціною, фіксованою в даний момент часу.

Put-опціон надає право на продаж за тих самих умов. Розрізняють також європейські опціони, які можуть бути виконані

тільки в день закінчення дії контракту, і американські опціони, що надають право на купівлю або продаж базисного активу в будь-який час до дня закінчення дії контракту. Оскільки у випадку американських опціонів продавець несе більший ризик, то за них зазвичай сплачується відповідно вища премія, ніж за європейські. У європейських країнах використовуються переважно європейські опціони.

Навідмінувідфорварднихіф’ючерснихконтрактіввалютніопціони дають можливість обмежити ризик, пов’язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на отримання прибутку у випадку сприятливого розвитку курсу. Саме тому опціони, будучи відносно новим інструментом валютного ринку, отримали такого поширення на всіх біржових майданчиках.

Своп-операції належать до групи міжбанківських операцій і являють собою комбінацію з форвардних і спот-угод. Часто валютні свопоперації визначаються як валютний бартер.

Своп-операція — валютна операція, що поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасною контр­ угодою на певний строк з тими самими валютами. Власне кажучи, своп-угода — це одночасне підписання двох окремих контрактів щодо валютного обміну. Контракти при цьому мають протилежну спрямованість і різні дати розрахунків.

По своп-операціях угода виконується за курсом спот, що у контр­ угоді коригується з урахуванням премії чи дисконту залежно від тенденцій зміни валютного курсу. У такій угоді клієнт заощаджує на маржі — різниці між курсами продавця і покупця відповідно до угоди. Крім того, своп-угоди не створюють відкритої валютної позиції і тимчасово забезпечують валютою без ризику, пов’язаного зі зміною її курсу.

Своп-угоди зазвичай укладаються на термін від 1 дня до 6 місяців, рідше до 5 років. Своп-операції здійснюються як між комерційними банками, так і між комерційними банками та центральним банком

165

країни, а також безпосередньо між центральними банками. В останньому випадку вони являють собою угоди про взаємне кредитування в національних валютах. З 1969 р. діє багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі на основі використання своп-операцій. Відповідні двосторонні акції використовуються центральними банками для здійснення ефективних валютних інтервенцій.

Існує безліч шляхів застосування свопів. Так, вони можуть бути використані як інструмент придбання іноземної валюти на обмежений період за фіксованим обмінним курсом (на основі схеми своп: спот проти форварду), для швидкого реагування на зміни в очікуваних вхідних і вихідних валютних потоках шляхом скорочення або продовження термінів своп-контрактів, що вже були укладені (на основі схеми своп-угоди: форвард проти форварду), та в інших цілях. Своп-угода може передбачати й одночасне надання кредитів у двох валютах, а також обмін борговими зобов’язаннями, вираженими в одній валюті, на зобов’язання, виражені в іншій. На сьогодні крім своп-операцій з валютою дістали поширення своп-комбінації з відсотковою ставкою, опціоном, золотом, цінними паперами, кредитами й депозитами.

4.2.Фінансовий менеджмент міжнародної фірми. Коротко- і довгострокове фінансування фірми

Фінансовому менеджеру доводиться повсякчас вирішувати суперечності, що виникають між цілями підприємства та фінансовими можливостями їх реалізації.

До специфічних завдань міжнародного фінансового менеджменту належать:

•оцінка стану країни щодо її зовнішніх позицій (співвідношення експорт-імпорт), тобто аналіз її платіжного балансу;

•планування фінансових операцій з погляду використання в міжнародних розрахунках різних валют;

•кредитування експортної діяльності;

•міжнародне бюджетування капіталу, мотивація здійснення прямих та портфельних інвестицій;

•операції на євровалютному, єврокредитному та єврооблігаційному ринках.

166

Головне завдання міжнародного фінансового менеджера полягає в оцінці коротко- і довгострокових активів та зобов’язань фірми в часовому і просторовому використанні міжнародних ринків.

Фінансування фірми залежно від цілей поділяється на коротко-, середньо- і довгострокове.

Метою короткострокового фінансування фірми є поповнення обо-

ротного капіталу, виконання поточних зобов’язань. Завданням менеджера у сфері короткострокового капіталу є управління готівкою, матеріально-технічними запасами тощо.

Метою середньо- і довгострокового фінансування фірми є отриман-

ня коштів для фінансування довгострокових інвестиційних та інших проектів фірми, формування дохідного довгострокового портфеля цінних паперів, що забезпечують зростання оцінної вартості компанії в майбутньому і збільшення акціонерного капіталу.

Джерела короткострокового фінансування міжнародної фірми поділяються на внутрішні та зовнішні.

Різновидами внутрішнього фінансування є самофінансування і внутрішньофірмові кредити. У загальному випадку внутрішніми джерелами фінансування фірми є нерозподілений прибуток і амортизація, що перерозподіляються за допомогою внутрішньофірмових міжнародних позик. Зовнішніми джерелами фінансування фірми або її підрозділу слугують банківське фінансування (національне, інозем-

не та євровалютне) і ринок цінних паперів.

Внутрішньофірмове короткострокове фінансування являє со-

бою надання валютних позик різним підрозділам компанії, а також надання материнською фірмою кредитів в іноземній валюті своїм дочірнім компаніям і навпаки.

Такі позики надаються у вигляді:

•прямого міжнародного фірмового кредиту;

•компенсаційного внутрішньофірмового кредиту;

•паралельного внутрішньофірмового кредиту.

Міжнародний фінансовий менеджер повинен оцінити можливість і прийнятність одного із запропонованих варіантів короткострокового внутрішньофірмового фінансування, розуміючи, що цей вид фінансування є найдешевшим для фірми. Однак кожна схема має свої переваги й недоліки.

У разі використання прямого міжнародного внутрішньофірмового фінансування головна компанія безпосередньо надає тимчасово вільні кошти своїй дочірній компанії. Ці кредити оформляються простим

167

векселем і надаються за відсотковою ставкою, близькою до ринкової або трохи нижчою за неї.

Перевага такої схеми фінансування полягає у винятковій простоті її оформлення. Однак цей спосіб не дістав поширення у міжнародній практиці, тому що:

1)часто він є невигідним для фірми з погляду податкового планування;

2)існують великі валютно-курсові ризики;

3)не виключений ризик блокування валютних фондів за рубежем.

За використання компенсаційного внутрішньофірмового кредиту

материнська фірма розміщує цільові фонди на терміновий депозит у банксвоєїкраїнизумовоюпередачіцихкоштівдочірнійкомпанії.Банк використовує свою філію за кордоном для перекредитування отриманих від головної компанії грошей дочірній компанії в іншій країні.

Перевагами такого джерела фінансування є:

1)захист фірми від ризику несприятливої зміни валютного курсу;

2)звільнення заблокованих коштів і обхід валютних обмежень;

3)можливість отримання дешевших коштів для фінансування підрозділів, розташованих у країнах з високою відсотковою

ставкою і недостатнім ринком кредитних ресурсів.

Недоліки цієї схеми фінансування пов’язані з необхідністю обслуговуватися у банку, який має філію в країні базування дочірньої компанії і високий кредитний рейтинг.

У випадку паралельного внутрішньофірмового кредиту учасники угоди надають один одному позики у валюті своєї країни на обумов­ лений період. Усі угоди, пов’язані з кредитуванням, здійснюються поза межами міжнародного валютного ринку. Така операція допомагає покривати валютні ризики, тому що кожна компанія позичає гроші саме в тій валюті, у якій вона здійснюватиме платежі. Паралельний внутрішньофірмовий кредит використовується також у випадку явної або завуальованої заборони уряду на переведення грошових ресурсів у країну чи з країни.

Переваги цієї схеми кредитування:

1)усувається валютний ризик, жодна з позик не несе валютних ризиків;

2)національне законодавство країн не протидіє здійсненню такого фінансування;

168

3)обходяться обмеження щодо валютного контролю (оскільки немає необхідності отримувати дозвіл влади на фінансування іноземного партнера);

4)здійснюється репатріація блокованих фондів;

5)можливе отримання інвалютного фінансування за привабливою відсотковою ставкою.

Недоліками паралельного фінансування є:

1)труднощі у пошуку контрагента, що відповідає необхідним вимогам;

2)високі кредитні ризики, оскільки погашення заборгованості оформлюється двома непов’язаними кредитними угодами.

Можливі і спонтанні джерела фінансування фірми, до яких належить торговий кредит. Його виникнення пов’язане з укладеними фірмою угодами. Так, у разі закупівлі в інших компаній товарів, сировини, комплектуючих у кредит у фірми виникає борг, що враховується у вигляді кредиторської заборгованості (торгового кредиту). Чим довший період погашення кредиторської заборгованості і більший обсяг реалізації закупівель, тим більшим буде додаткове фінансування для фірми.

Торговий кредит (рахунки до оплати) — кошти, які компанія по-

винна повернути постачальникам. Переваги торгового кредиту:

1)він завжди може бути наданий, тому що кредитори розраховують на продовження ділових відносин;

2)його сума не може розглядатися як заставна майнова вартість;

3)у разі його застосування не нараховуються відсотки (або вони мінімальні);

4)існує можливість продовження його терміну, якщо фірма знову виявиться у скрутному становищі.

Недоліки торгового кредиту пов’язані з тим, що продовження його терміну чи саме його отримання часто виявляється проблематичним або через його неефективність для продавця, або через ненадійність оплати постачання, виконаної на умовах відкритого рахунка чи документарного інкасо, у зв’язку з низькою кредитоспроможністю покупця. У разі якщо фірма постійно продовжує терміни кредиторської заборгованості, їй буде відмовлено в наданні грошових знижок і рейтинг її кредитоспроможності помітно знизиться.

Великий інтерес для фірми становить отримання урядового фінансування, що є найдешевшим. Для цього фірма повинна взяти

169

участь у реалізації певної державної програми. Тоді фінансові ресурси зазвичай надаються їй під відсоток, істотно нижчий за середньоринковий.

Банківське фінансування здійснюється в таких основних формах:

1.Кредитна лінія — договір між банком і його клієнтом, що містить обіцянку банку надати клієнту певну суму грошей протягом ви­ значеного терміну.

Кредитналініявідкриваєтьсяпідрегулярневикористання.Розрізняють обумовлену (зв’язану) і необумовлену кредитні лінії. У разі відкриття обумовленої кредитної лінії банк надає фірмі можливість використовувати кошти тільки під визначені цілі. У випадку необумовленої кредитної лінії фірма може використовувати отриманий кредит на будь-які цілі.

2.Револьверний кредит — поновлювані протягом тривалого періоду кредитні лінії, юридично формалізовані контракти.

Якщо фінансове становище фірми не змінюється, то раніше надана їй кредитна лінія пролонгується на фіксований термін (зазвичай на рік). Під час перегляду кредиту уточнюються такі його параметри: розмір кредитної лінії, відсоткова ставка за кредитом та інші умови. Револьверна кредитна лінія є забезпеченою, банк вимагає внесення застави для її відкриття.

3.Строкова (термінова) позика — прямий, незабезпечений кре-

дит на термін не більш ніж 90 днів, що зазвичай оформлюється у ви­ гляді простого векселя, підписаного позичальником. Кошти за строковою позикою надаються одноразово в повній сумі і повертаються з відсотками в повній сумі позики одномоментно.

4.Овердрафт — дозвіл дебетового залишку на рахунку клієнта. Овердрафт розглядається як своєрідна позичка клієнту, яка має бути погашена в короткий термін і за відсотковою ставкою, що перевищує середньоринкову.

Банківське фінансування може здійснюватися в національній та іноземній валютах. Відповідно розрізняють національне, іноземне і євровалютне (офшорне) банківське фінансування, яке може бути реалізоване у всіх чотирьох наведених вище формах.

Якщо фірма отримує кредитування від національного банку в національнійвалюті,йдетьсяпронаціональнефінансування(наприклад, український банк дав кредит українській фірмі у гривнях). Якщо

170