практик з псих упр перс_1 / література / міжнар мен

ланцюжку відносин з постачальниками, замовниками та ін., а також інтегрувати співпрацю і конкуренцію таким способом, що виключив би можливість конфлікту між партнерами.

Розробка гібридної стратегії. Процедура розробки гібридної стратегії здійснюється в чотири етапи:

1)розробка конкурентної стратегії без урахування можливості співпраці;

2)розробка стратегії співпраці без урахування конкурентного позиціювання;

3)поєднання результатів першого і другого етапів та оцінка ступеня їхньої відповідності;

4)якщо третій етап показує відсутність гармонійного взаємозв’язку стратегій співпраці і конкуренції, вивчення можливості такого їх комбінування, що оптимізує загальну стійку перевагу фірми.

Умежах третього етапу потенціал для створення стійкої конкурентної переваги і стійкої переваги від співпраці має бути оцінений за кожною позицією переваг конкуренції та співпраці. Перспективи створення зазначених переваг, а також баланс між ними можуть різнитися залежно від специфіки середовища, в якому працює фірма, та її стратегії.

Співвідношення стратегій конкуренції і співпраці, а також опори на власні сили під час розробки і впровадження нових технологій залежить від характеру інновацій, що класифікуються на автономні та системні. Автономні інновації можуть бути досягнуті незалежно від інших інновацій, а системні — тільки у поєднанні з пов’язаними з ними додатковими інноваціями.

Оскільки велика компанія може одночасно купувати технології в інших компаній (стратегія конкуренції), отримувати їх у результаті участі у стратегічних альянсах (стратегія співпраці) або створювати сама (стратегія опори на власні сили), то на практиці організації застосовують гібридні стратегії, у кожній з яких певним чином співвідносяться три названі вище типи стратегії.

Залежність типу стратегії від виду інновації. Побудуємо матри-

цю вибору типу стратегії залежно від виду інновації (рис. 4). Автономна й системна інновації різняться у виборі типу стратегії.

За наявності у постачальників автономних технологій, необхідних, але відсутніх у даної компанії, їй варто провадити стосовно постачальників конкурентну стратегію. Це дозволить замовнику отримувати постачання у потрібний час, у необхідному обсязі і за конкурент­ ною, ринковою ціною.

151

Рис. 4. Вибір типу стратегії залежно від виду інновації

Якщо необхідну для даної організації автономну технологію ще не створено, доцільною є власна розробка цієї інновації або реалізація стратегії співпраці з іншими організаціями. Якщо ж фірма очікуватиме появи на ринку неіснуючих автономних чи системних інновацій, то вона може зіткнутися з багатьма ризиками: втратою можливості впливати на розвиток даної технології; невідповідністю ранніх комерційних зразків конкретним потребам компанії; неможливістю розробляти технологію і представляти її на ринку в обумовлені конкуренцією оптимальні терміни, а також просувати споріднені з нею технології, потрібні для досягнення мети.

Ринкові підходи можуть спричинити серйозні проблеми, якщо організація має потребу в системній інновації, розробка і впровадження якої потребують координації діяльності всіх її творців.

Однак ринкові підходи не тотожні гібридній стратегії, що включає в себе стратегію співпраці. Справді, неминучі конфлікти, породжувані розвитком системних інновацій, найкраще можуть бути розв’язані внутрішнім менеджментом інтегрованої компанії. Інакше кажучи, фірма повинна розвивати особливо цінні технології всередині фірми і здобувати якнайменше життєво важливих технологій на ринку. Проте не можна ігнорувати альянси, які відіграють важливу роль в інтересах їхніх учасників. Помилки у провадженні гібридної стратегії не виключають можливості її використання у межах розвитку найскладніших технологій, включаючи системні, особливо з огляду на високу капіталомісткість сучасних технологій та інші фактори, коли опора на власні сили є не завжди можливою. У цьому випадку переважним типом стратегії має стати стратегія співпраці.

Практика балансу конкуренції та співпраці. Згідно з традицій-

ною економічною теорією, що розглядає конкуренцію і співпрацю як

152

протилежності, рівень співпраці та можливості координації між парт­ нерами МСА часто залежать від наявності/відсутності конкуренції між ними.

Увипадку одиничного взаємозв’язку між, наприклад, двома фірмами на ринку співпраця і конкуренція – це справді полярні протилежності. Співпраця між суб’єктами зменшується у випадку зростання конкуренції. У складніших ситуаціях взаємодія між конкуренцією та співпрацею залежить від непрямого впливу всіх контактів між організаціями. Непрямі впливи включають багатосторонність відносин між суб’єктами, очікування вигод від співпраці, відносини з третьою стороною.

Убагатобічних відносинах два суб’єкти перетинаються один з одним у більш ніж одній сфері. Співпраця в одній сфері може сприяти поглибленню співпраці в іншій. Відповідно конкуренція в одній сфері обмежує співпрацю в іншій. Причина такої залежності проста. Коли одна фірма дістає вигоду від співпраці з іншою за конкретним проектом, то небезпека нечесної поведінки стосовно один одного в інших сферах також зменшується.

Баланс співпраці й конкуренції між партнерами може виявитися під впливом зовнішніх факторів. Коли кожна з двох організацій окремо будує свої відносини з третьою стороною, непрямий ефект такої взаємодії буває неоднозначним. Співпраця між двома фірмами може посилитися під час їхньої співпраці з третьою стороною або якщо дві сторони конкурують зі спільною для них третьою стороною. Спільний суперник стимулює тіснішу взаємодію. В обох випадках дві фірми погоджують своє ставлення до третьої сторони. Таким чином, вплив відносин із третьою стороною має важливе значення в умовах сучасної колективної конкуренції.

Зазначені сторони взаємодії партнерів безпосередньо впливають на формування гібридної стратегії фірми і її результати. Реалізація цієї стратегії відбувається у межах співпраці та конкуренції створюваних альянсів (табл. 5).

Практика свідчить, що новітні технології, включаючи системні інновації, можуть розвиватися в межах МСА за умови, що в гібридних стратегіях їхніх учасників переважає стратегія співпраці, а партнери мають унікальні компетенції й інвестують достатньо коштів для їх підтримки і розширення з метою збереження стратегічної позиції в альянсі.

Конкретні рішення щодо визначення співвідношення стратегій співпраці і конкурентної опори на власні сили у сфері розвитку тех-

153

нологій повинні ґрунтуватися на недоцільності передачі своїх основних компетенцій, що лежать в основі стратегічної переваги, іншій організації. Фірми повинні концентрувати свої ресурси на групі основних компетенцій (функцій), водночас користуючись послугами партнерів з допоміжних компетенцій.

154

Розділ 4

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ В МІЖНАРОДНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

4.1.Валютно-фінансове середовище міжнародного менеджменту

Міжнародний менеджер, приймаючи рішення, повинен орієнтува-

тися в особливостях міжнародного валютно-фінансового середовища,

уякому працює міжнародна фірма. Він має знати, як це середовище впливає на процес прийняття рішень у міжнародній компанії. Найчастіше менеджеру доводиться змінювати способи оцінки та порівняння альтернативних варіантів дій компанії.

Сучасне валютно-фінансове середовище створює невизначеність

удіяльності міжнародного менеджера. Його особливостями є різноманіття валют, наростаючий валютний ризик, політичний ризик, розмаїтість економічних і юридичних систем, функціонування євроринку.

Різноманіття валют. Фінансовий менеджер фірми, залученої

до зовнішньоекономічної діяльності, має справу з багатьма валютами держав, до яких здійснюється експорт товарів чи послуг, де працюють зарубіжні відділення, філії, дочірні компанії. Міжнародними грошовими одиницями виступають долар США і євро — єдина валюта країн Економічного валютного союзу, емітована Центральним європейським банком.

Наростаючий валютний ризик. При здійсненні операцій,

пов’язаних з кількома валютами, суб’єкту господарювання необхідно знати вартість обміну валют — валютний курс, який періодично змінюється. Валютний курс може бути фіксованим і плаваючим. Фіксований курс національної валюти передбачає її прив’язку до іншої валюти або певної комбінації валют. Основою фіксованого курсу є офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць

156

різних країн. За змінного валютного курсу курс національної валюти визначається наявними попитом та пропозицією на міжнародному валютному ринку. Як в умовах вільного плавання валют, так і за фіксованого валютного курсу існує валютно-курсовий ризик всіх операцій, проведених суб’єктом господарювання на зовнішньому ринку.

Валютно-курсовий ризик — це ймовірність втрат або недоодержання прибутку порівняно з планованими розмірами, пов’язана з коливанням валютного курсу.

Валютно-курсовийризикєоднимзосновнихпараметрів,оцінюва- них міжнародним менеджером. Зміна курсу валюти може призвести до погіршення й експортно-імпортних позицій фірми, і держави загалом. Фінансовий менеджер повинен вміти ідентифікувати валютні ризики, прогнозувати їхній розмір і вибирати оптимальну стратегію хеджування. Хеджування — будь-яка процедура, за допомогою якої усувається або зменшується нестабільність грошових надходжень компанії в майбутньому.

Політичний ризик пов’язаний з будь-якими діями уряду країни, яка приймає, що зменшують вартість інвестицій компанії. Зокрема, вони включають експропріацію активів компанії без виплати компенсації. Але й такі дії, як підвищення податків, валютний контроль чи контроль за репатріацією (відшкодування за заподіяні збитки) прибутку, обмеження на зміни цін і відсоткові ставки, зменшують цінність інвестицій материнської компанії в зарубіжне дочірнє підприємство. Політичний ризик залежить від країни, і він безпосередньо включається до будь-якого фінансового аналізу.

Розмаїтість економічних і юридичних систем. Інституціональ-

ні відмінності між країнами можуть створити певні труднощі при координації операцій дочірніх компаній у всьому світі. Приміром, розбіжності в податковому законодавстві між країнами можуть призвести до того, що економічна операція матиме неоднакові економічні результати після сплати податків залежно від того, де ця операція відбулася.

Податки стягуються як у країні-донорі, так і в країні-реципієнті. При цьому чистий ефект оподаткування залежить від того, податкові органи якої країни стягують податок першими і як реагують податкові органи іншої країни на цей факт. За загальним правилом першим податок стягується в країні-реципієнті. Країна-донор потім може вдатися до однієї з таких політик:

157

•звільнення від податків доходу від зарубіжних інвестицій, пода-

ток на який було сплачено за кордоном. Така політика держави реалізується в міжнародних договорах про запобігання подвійному оподаткуванню;

•податковий кредит: тут оподатковувана база платника формуєтьсязурахуваннямдоходів,отриманихзакордоном,апотім з отриманої суми податків відраховуються податки, сплачені за кордоном;

•відрахування податків або податкова знижка: інвестований за кордон капітал підпадає під подвійне оподаткування.

Таким чином, вигідність зарубіжних інвестицій для фірми в кожному конкретному випадку буде неоднаковою.

Розбіжності в юридичних системах країн, що приймають (наприклад, система загального права у Великій Британії і Цивільний кодекс у Франції), спричинюють різночитання багатьох дій, починаючи із запису про укладання угоди до ролі суду у вирішенні спорів.

Функціонування євроринку. Держава й великі компанії у своїй кредитній та інвестиційній діяльності активно використовують євровалюти.

Євровалюта —ценаціональнавалюта,переведенанарахункивіно- земні банки і використовувана ними для операцій у всіх країнах, крім країни — емітента цієї валюти. Наприклад, долар США, розміщений на рахунках Barclays Bank (Велика Британія), буде євродоларом.

Найбільші центри євровалютної торгівлі — Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур, столиці європейських держав. Особливістю операцій

зєвровалютами є те, що вони не підлягають контролю і регламентації

збоку національних валютних органів країни — емітента цієї валюти. Тому ресурси на ринку євровалют надаються під нижчу відсоткову ставку, ніж середньоринкова. Разом з тим більша прибутковість операцій на євроринку супроводжується підвищеною ризикованістю операцій.

Поява ринку євровалюти привела до того, що в держави та великих фірм з’явилася можливість отримувати дешевше фінансування на євроринку у разі, якщо іноземне чи внутрішнє кредитування з якихось причин є неможливим.

Розглянемо основи функціонування світової валютної системи (СВС) на сучасному етапі розвитку світового господарства.

Усі суб’єкти світового господарства працюють у межах міжнародної валютної системи. Особливості визначеного етапу функціонуван-

158

ня світової валютної системи накладають певні обмеження на деякі рішення міжнародного менеджера.

Світова валютна система — історично сформована форма організації валютних відносин країн, закріплена міжурядовими домовленостями. Діюча світова валютна система — Ямайська — була організаційно оформлена в 1976 р. Вона є поліцентричною. У ній роль провідної валюти не закріплена за жодною національною валютою світу.

Сучасна валютна система побудована на базі плаваючих валютних курсів. МВФ дозволив країнам-учасницям вибирати режим ви­ значення валютного курсу самостійно. На сьогодні використовуються плаваючий і фіксований режими курсоутворення.

Плаваючий валютний курс зазвичай вибирають розвинені країни: США, Канада, Австралія, Японія, Швейцарія та ін. Однак і в цих країнах непоодинокими є випадки участі центральних банків у роботі валютних ринків. Центральні банки здійснюють валютні інтервенції для підтримки курсу своїх валют, досягнення диверсифікованості валютних резервів і т. ін. Тому часто говорять про кероване плавання цих валют.

Валютна інтервенція — купівля-продаж центральним банком іноземної валюти за національну на валютному ринку даної дер­ жави.

До фіксованого режиму курсоутворення вдаються країни, що розвиваються. Фіксація курсу здійснюється щодо вільно конвертованих валют.

Роль регулюючого валютного органу в Ямайській валютній системі виконує Міжнародний валютний фонд (МВФ). Основне його призначення — спостереження за валютною політикою держав, надання допомоги країнам, що мають труднощі з платіжним балансом. До його завдань входять також підтримка правил обміну валютами і нагляд за валютними курсами, створення багатонаціональної системи платежів по валютних операціях, боротьба з національними валютними обмеженнями.

Крім МВФ значне місце у валютному фінансуванні держав і ве-

ликих фірм посідає Міжнародний банк реконструкції та розвитку

(МБРР), що надає дешеві валютні кредити на структурну перебудову. Для центральних банків країн істотну роль відіграє Міжнародний банк розрахунків у Базелі.

Важливою особливістю СВС на сьогодні є скасування всіх монетарних функцій золота. Країни не мають права фіксувати курс своїх

159

валют до золота, золото перестало виконувати також і роль світових грошей.

Далі розглянемо так звані інструменти строкового ринку.

Будь-який суб’єкт господарювання, залучений до зовнішньоекономічної діяльності, має валютну позицію. Валютна позиція — співвідношення вимог і зобов’язань суб’єкта господарювання у визначеній валюті. Вона може бути як відкритою, так і закритою. При збігу вимог і зобов’язань у даній валюті валютна позиція є закритою, в іншому випадку говорять про відкриту валютну позицію. Відкрита валютна позиція поділяється на довгу і коротку. Довга валютна позиція передбачає, що зобов’язання суб’єкта господарювання у валюті менші, ніж вимоги в ній. Коротка валютна позиція виникає у разі, якщо зобов’язання у валюті більші за вимоги у ній на конкретну дату.

Суб’єкт господарювання, що має відкриту валютну позицію, піддається валютному ризику. Міжнародний менеджер повинен оцінити розміри відкритої валютної позиції, розмір валютного ризику і прийнятні способи покриття цього ризику.

Для нівелювання валютного ризику часто використовуються строкові контракти, що обертаються на міжнародних біржах або торгуються міжнародними банками. До таких специфічних інструментів належать форварди і свопи (банківські контракти), а також ф’ючерси й опціони (переважно біржові контракти).

Форвардний валютообмінний контракт — це обов’язкова для виконання угода між банком і клієнтом щодо купівлі або продажу у визначений день певної суми іноземної валюти.

У цьому контракті валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди. Валютний курс форвардної угоди називається форвардним курсом. Він є строковим. Курс угоди щодо постачання валюти в даний момент часу називається спот-

курсом.

Стандартна спот-дата валютування (дата, коли валютні кошти безпосередньо надходять у розпорядження сторін угоди) становить два робочі дні після укладання контракту. Всі інші дати валютування називаються строковими і передбачають коригування загальної суми валюти, що постачається на певний строк, на розмір відсоткових ставок за депозитами у відповідній валюті.

Термін форвардних угод коливається від 3 днів до 5 років, однак найпоширенішими є терміни в 1, 3, 6 і 9 місяців від дня укладання угоди.

160