практик з псих упр перс_1 / література / ekon_pidpr

приємницької діяльності. Це змушує замінювати існуючі технології і сприяє розвитку міжнародної науково технічної діяльності як однієї з форм ЗЕД.

Зовнішнє передавання технологій

Різноманітність стосунків, що об'єднуються під назвою “зовнішнє передавання технологій”, складає одну з найпрогресивніших форм ЗЕД. Передавання технологій відбувається за певними законами та правилами, до особливостей яких належать поступове зближення тех нологічного рівня всіх конкуруючих фірм, досягнення світового рівня якості, створення нових ринків збуту тощо. Проте найхарактернішою рисою зовнішнього передавання технологій є особливий об'єкт цієї форми ЗЕД, адже технологію намагались типізувати впродовж трива лого часу, відносячи її до різновидів товару чи послуги. Сьогодні теорія міжнародних відносин визначає технологію як “систематизовані знан ня, що використовуються для випуску відповідної продукції, для засто сування відповідного процесу або надання відповідних послуг”. Прак тика ж зовнішньоекономічної діяльності свідчить, що під технологією розуміють певну інтелектуальну власність, котра може передаватися іноземним контрагентам у тимчасове або постійне користування.

Отже, інтелектуальна власність — результат творчої діяльності, об'єктом якої є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Усі об'єк ти інтелектуальної власності об'єднуються у дві групи:

1.Твори, що охороняються авторським правом.

2.Промислова власність.

Очевидно, що друга група об'єктів інтелектуальної власності, на відміну від першої, має економічний характер. Цю групу складають винаходи:

•технічне рішення в будь якій галузі суспільно корисної діяль ності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання;

•корисні моделі — конструктивно виконані пристрої, що відпові дають умовам патентоспроможності, тобто є новими і промислово придатними;

•промислові зразки — нові конструктивні вирішення виробу, що визначають його зовнішній вигляд, придатні для відтворення про мисловим способом;

321

•товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування —

позначення, що здатні відрізняти товари і послуги одних осіб від то варів і послуг інших;

•ноуAхау — організаційна або комерційна інформація, що стано: вить секрет виробництва.

Кожний з цих об'єктів інтелектуальної власності має певний рі вень правової охорони; найвищий рівень мають ті з них, на які вида ється спеціальний документ — патент, тобто техніко юридичний до кумент, що засвідчує авторство, визнання заявленої пропозиції ви находом, корисною моделлю або промисловим зразком.

Контрольні запитання та завдання

1.Дайте характеристику системі міжнародних економічних відносин.

2.Яким є місце зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) в системі міжна родних економічних відносин?

3.Поясніть сутність зовнішньоекономічної діяльності.

4.Охарактеризуйте систему ЗЕД.

5.Які є форми ЗЕД?

6.Назвіть суб'єкти ЗЕД.

7.Охарактеризуйте рівні зовнішньоекономічної діяльності.

8.Які ви знаєте види валютних операцій?

9.Дайте характеристику спільного підприємництва та іноземних інвес тицій як форми ЗЕД.

10.Що таке зовнішня торгівля?

11.Назвіть види зовнішньоторговельних операцій.

12.Які є зустрічні зовнішньоторговельні операції?

13.Поясніть сутність посередницьких зовнішньоторговельних операцій.

14.У чому полягає сутність механізму здійснення зовнішньоторговель них операцій?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Аверьянов В. Б., Нагребельный В. П., Чернов Е. В. и др. Юридическая па мятка участнику внешнеэкономической деятельности в Украине. — К., 1992.

2. Валдайцев С. В. Организационно экономические формы научно техничес кого сотрудничества: Учеб. пособие. — Л.: Изд во Ленингр. ун та им. А. А. Жда нова, 1986.

322

3.Внешнеторговые сделки / Сост. И. С. Гринько. — Сумы: Фирма “Реал”,

1994.

4.Гаркавенко С. С. Маркетинг: Підр. для вищ. навч. закл. — К.: Лібра,

1998.

5.Герчикова И. Н. Маркетинг и международное коммерческое дело. — М.: Внешторгиздат, 1991.

6.Как заключать международные торговые контракты. — К.: Междунар. компьютерный клуб Украины, 1992.

7.Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов:

В2 ч. — М.: Междунар. отношения, 1998.

8.Маштабей В. Я. Експортний маркетинг. — К.: Хвиля Прес, 1995.

9.Международные экономические отношения. Интеграция: Учеб. посо бие для вузов / Ю. Щербанин, К. Рожков, В. Рыбалкин, Г. Фишер. — М.: Бан ки и биржи; ЮНИТИ, 1997.

10.Новицкий В. Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. — К., 1994.

11.Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підруч. — К.: Либідь,

1995.

12.Организация и техника международных коммерческих операций. — Вып. 5: Международная встречная торговля: Условия сделок, особенности развития. — М., 1990.

13.Основы внешнеэкономических знаний / Под ред. И. П. Фаминского. — М., 1994.

14.Пестрецова О. І. Організація та функціонування спільних підприємств в Україні: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1997.

15.Cateora R. P. International Marketing. — Homewood, Іllinois: Irwin, 1987.

323

Розділ 16

ДЕРЖАВНЕ ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.Економічні функції держави щодо діяльності підприємства

Вихід України з багаторічної економічної кризи неможливий без на ведення господарського та соціального порядку. Поява приватного сектору, орієнтація виробництва на малий та середній бізнес, приват них підприємців, відмова від централізованого планування, порушен ня міжгалузевих та міжрегіональних зв'язків призводять до необхід ності реструктуризації економіки, розробки механізмів ринкових від носин, визначення ролі та місця підприємства у розбудові держави.

Економічне регулювання доцільно розглядати як складову систе ми управління господарською діяльністю підприємницьких струк тур промислової сфери, яке виконує функцію цілеспрямованої дії ке руючої підсистеми на об'єкт регулювання.

Характерною особливістю системи економічного регулювання вважається непряма форма дії керуючої підсистеми на об'єкт регулю вання, за якої інтереси цього об'єкта зосереджуються на виконанні цілей та завдань управління шляхом зміни оточуючого економічного середовища навколо об'єкта регулювання.

В умовах економіки перехідного періоду основним об'єктом регу лювання є комплекс економічних відносин підприємства з різноманіт ними елементами ринкової інфраструктури. Сутність цих відносин полягає у формуванні, використанні та розподілі фінансових ресурсів.

Загальна схема системи економічного регулювання господарської діяльності підприємницьких структур промислової сфери подана на рис. 1.

324

Система економічного регулювання

Рис. 1. Система економічного регулювання господарської діяльності

підприємницьких структур промислової сфери

Система важелів економічного регулювання охоплює підсистеми регулювання на макро та мікрорівнях, а також комплекс методів ор ганізаційно економічного регулювання, який може бути застосова ний як на рівні підприємства, так і на рівні державного управління.

Важелі економічного регулювання на макрорівні складаються з методів кредитно фінансової, бюджетної та податкової політики, інс трументів валютного і митного регулювання. Суб'єктом управління тут є органи державної влади.

До важелів економічного регулювання на мікрорівні належать ме тоди фінансового менеджменту, який являє собою систему принци пів, форм та засобів організації управління фінансовими ресурсами підприємства. Суб'єктом управління тут є структури адміністрації виробника.

Специфікою організаційно економічних методів регулювання є можливість їх застосування як на рівні підприємства, так і на макро рівні. У складі цих важелів можна виокремити приватизацію, корпо ратизацію та реструктуризацію.

Держава опинилася у надзвичайному становищі. Нині організа ційно управлінські та виробничі методи визначаються та здійсню

325

ються підприємцями самостійно, залежно від рівня їхніх знань, їхньої творчої ініціативи, використання ноу хау тощо. Проте зага лом, як доводять світова практика і перші кроки перебудови в Украї ні, практично всі галузі економіки, напрями її розвитку потребують державного регулювання, а інколи й підтримки.

Державна підтримка — це різноманітні заходи уряду країни щодо розвитку стратегічно важливих галузей економіки, сфер діяльності та суб'єктів господарювання незалежно від форм власності та право вих форм організації, через створення відповідного законодавчого поля, правового захисту, раціонального розподілу бюджету, кредитів, інвестицій.

Так, наприклад, в Україні швидкими темпами (і це є об'єктивна реальність!) розвивається малий та середній бізнес — елемент рин кової системи господарювання, без якого економіка та суспільство загалом не можуть нормально існувати. Мале підприємництво є наймасовішою динамічною та гнучкою формою організації підпри ємств. Уже сьогодні у малому та середньому бізнесі (включаючи приватних підприємців) зайнято понад 2 млн осіб, що складає 12 % працюючого населення, а частка їхньої продукції у ВВП — приблизно 5 %, що свідчить про позитивність розвитку підприємницького руху. Але економічний стан країни, податковий (фіскальний) тиск не зав жди сприяють розвитку позитивних явищ. Особливо це стосується західних та центральних регіонів України, де домінує сільськогоспо дарський сектор економіки і доходи населення дуже низькі. Звідси — неможливість розвитку малого підприємництва в обсягах, достатніх для задоволення потреб регіону і населення. Тому, щоб зрушити з мертвої точки ці питання, передусім необхідні зацікавленість і під тримка держави.

Варто відзначити, що уряд України розробив низку заходів еко номічної підтримки малого бізнесу. Розроблена та прийнята дер жавна Програма розвитку малого підприємництва на 2000–2004 ро ки, яка мала головною метою спрямування дій центральних, регіо нальних та місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів малого підприємництва, об'єднань і спілок підприємців, установ ринкової інфраструктури на створення і підтримання сприятливого середовища для розвитку малого підприємництва, формування і впровадження ефективної державно громадської системи його обс луговування, підтримки та захисту. Програма являла собою узгод жений за ресурсами, виконавцями і термінами реалізації комплекс

326

заходів, спрямованих на створення правових, фінансових, соціаль но економічних, організаційно господарських та інших умов роз витку малого підприємництва як загалом в Україні, так і в кожному конкретному її регіоні.

Програма мала рамочний характер, оскільки була розроблена на 5 років з поетапною доробкою та визначенням найважливіших проб лем.

Для забезпечення можливості прогнозування наслідків від реалі зації Програми, а також порівняння і узагальнення очікуваних ре зультатів було розроблено показники кількісних оцінок, що дало змогу простежити динаміку змін. До основних цільових показників розвитку малого підприємництва належали такі:

•кількість малих підприємств;

•чисельність працюючих на малих підприємствах;

•кількість підприємців — фізичних осіб;

•кількість фермерських господарств;

•кількість створених нових робочих місць;

•питома вага малого підприємництва у ВВП регіону, країни;

•розміщення державних замовлень на малих та середніх підпри ємствах;

•кількість об'єктів інфраструктури підтримки малого бізнесу;

•надходження до всіх рівнів бюджетів від діяльності суб'єктів ма лого підприємництва.

Такі показники та їх якісно кількісні значення стали для уряду базою для розробки соціально економічних напрямів розвитку краї ни, визначення сфер допомоги та підтримки, а для суб'єктів підпри ємницької діяльності — орієнтиром розробки власних програм, пла нів, бізнес планів та інших документів.

Державне регулювання передбачає створення сприятливих умов розвитку економіки та виробництва, ступінь втручання держави в процеси вибору напрямків та інструментів підприємницької діяль ності через систему нормативно правових документів і оподаткуван ня для досягнення найвищого соціально економічного ефекту.

Державне регулювання відбувається за певними принципами:

•мінімальне втручання у підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання;

•розробка заходів щодо запобігання економічних порушень через законодавчо окреслені допустимості, обмеженості і свободи, систему нормативів та податків.

327

Державне регулювання передусім здійснюється через розробку системи законів, що визначають основи підприємницької діяльності. Це Конституція України, закони України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про ліцензування”, закони щодо роз витку конкретних галузей та сфер економіки (“Про транспорт”, “Про зв'язок”, “Про туризм” та ін.), Указ Президента України “Про рефор мування системи державної підтримки підприємництва”, постанова Кабінету Міністрів України “Концепція державної політики розвит ку малого підприємництва” тощо.

Державне регулювання виконує такі функції:

•забезпечення законодавчої підтримки і правового захисту;

•стимулювання розвитку науково технічного прогресу та визна чення його пріоритетних напрямів;

•стабілізація економіки, перерозподіл ресурсів, соціальний за хист як виробників продукції, так і населення загалом;

•моніторинг та регулювання процесів охорони навколишнього середовища;

•визначення глобальної стратегії розвитку країни та методів її здійснення.

Значення державного регулювання підприємницької діяльності для країн з перехідною економікою досі достатньою мірою не оціне но. Недоробки у цій сфері діяльності уряду призводять до негатив них наслідків і розвитку “тіньової” економіки.

Незалежними експертами підраховано, що близько 60 % населен ня України вимушені годуватися з “тіньової” економіки. Керівники держави вже не приховують, що обсяг “тіньової” економіки за остан ні роки зріс на третину і досяг загрозливого для національної безпе ки масштабу. Про це, зокрема, свідчить той факт, що в Україні неу хильно зменшується питома вага діючих підприємств до кількості за реєстрованих. За різними даними, на початок 2000 р. із загальної кількості зареєстрованих в Україні малих підприємств діяло лише близько 30 % (найгірший стан справ спостерігався у Києві, Одесі, Дніпропетровську). Негативну роль у гальмуванні розвитку підпри ємництва відіграє і збільшення кількості різних дозволів, сертифіка тів. Усе це не відповідає інтересам держави. Прикладом тому може бути Закон України “Про патентування деяких видів підприємниць кої діяльності” від 17 квітня 1999 р. Передбачене законом щомісячне стягнення плати за патент до 320 грн з кожного кіоску, невеличкого ма газину, намету призвело не до збільшення державного бюджету, а до

328

різкого зменшення торговельних точок, поповнення армії безробіт них, зменшення кількості товарів, зростання цін на них, переходу ба гатьох в “тіньову” сферу і до уникання від сплати податків. Держава це зрозуміла і вжила заходів щодо внесення змін до Закону. Аналіз річної діяльності малих підприємств показав, що внесені зміни — впровадження на всій території України спеціальних річних торго вих патентів — поліпшили форму оподаткування. У результаті дії цієї форми надходження коштів до відповідних бюджетів та до держав них цільових фондів збільшилося. Отже, правильно розроблені меха нізми державного регулювання дають можливість суб'єктам підпри ємництва вільніше і прозоріше вести свій бізнес з максимальною ко ристю для держави.

2. Індикативне макроекономічне планування

На рішення, які приймають керівники підприємств, впливають мінливі економічні умови. Із засобів масової інформації, конферен цій, диспутів можна зробити висновок про наявний у країні сприятливий економічний клімат. Якщо він погіршується через па діння платоспроможності споживачів товарів або через проведення політики введення жорсткіших тарифних, нетарифних та податко вих методів регулювання економіки, знижується купівельний рі вень, зникає бажання виробників працювати, стримуються процеси виробництва. І навпаки, за умови поліпшення економічних умов підвищується рівень придбання товарів, а відповідно і розвиток ви робництва. Такі зовнішні економічні чинники, як підвищення та спад ділової активності або зміни в чинному законодавстві про опо даткування, впливають на поведінку підприємств. Це необхідно пе редбачати, мати антиризикові програми, тобто моделювати соціаль но виробничу ситуацію. Підприємство має виробити гнучку страте гію, щоб правильно і своєчасно реагувати на демографічні, соціальні зміни, зміни в законодавстві, оподаткуванні, технології, мати альтер нативні варіанти рішень для різних економічних ситуацій. Все це до сягається у процесі здійснення макроекономічного планування, яке визначає:

•цілі та механізми вирішення глобальних економічних проблем країни;

•перехід від галузевого до територіального комплексного управ ління з впровадженням досягнень науково технічного прогресу;

329

•формування механізму узгодження та реалізації інтересів суб'єктів господарювання незалежно від форм власності і організації,

зорієнтацією на досягнення державних цілей;

•формування комплексного плану та цільових програм розвитку країни. Макроекономічне планування (моделювання) має індика тивний характер і супроводжується науково технологічною розроб кою цілей, пріоритетів, пропорцій та структур соціально економічно го розвитку країни на перспективу. Цей план не є догмою, а навпаки, через фінансово кредитну та податкову державні системи він висту пає у ролі рекомендаційного документа для розробки цільових ком плексних програм, координації та взаємостосунків підприємств, для визначення їх виробничо збутової спрямованості.

Перелічимо основні функції індикативного макроекономічного плаA

нування:

•поєднання наукових, моніторингових та прогнозних методів вивчення соціально економічного стану країни і визначення на підставі цього критичні точки для державного впливу, підтримки та регулювання напрямків і механізмів розвитку;

•забезпечення суб'єктів підприємництва інформацією про зміни та економічні орієнтири держави для визначення їх господарських рішень;

•застосування державних регуляторів і нормативів, обов'язкових для всіх суб'єктів ринкової економіки;

•раціональний розподіл державного бюджету за напрямками роз витку економіки і групами суб'єктів господарювання.

Нині прикладом індикативного макроекономічного планування може бути розробка бізнес планів, які носять вірогідний характер і показники яких фіксуються із зазначенням їх орієнтовної величини. Ці показники характеризують мінімальний або максимальний рівень їх можливих значень, заохочуючи економічні методи щодо змін. Ін дикативні плани, як правило, складаються на перспективу, де врахо вуються довгострокові науково технічні та соціально економічні прогнози, а також напрямки розвитку науки, техніки, економіки та соціальних процесів.

Індикативне планування має специфічні принципи свого форму вання, які полягають у суто реструктуризованому підході до визна чення місця кожного суб'єкта підприємництва у конкретних терито ріальних програмах, відповідності завдань програм реальним фінан совим, матеріальним і трудовим ресурсам, а також у тому, що кожна

330