практик з псих упр перс_1 / література / ekon_pidpr

Для планування, аналізу та обґрунтування прийняття економічA них рішень операційні витрати розподіляють на релевантні та нереле вантні; одноелементні та комплексні; постійні та змінні; маргінальні та середні.

Релевантні витрати — витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття певних рішень. Нерелевантні витрати — витрати, які не за лежать від прийняття того або іншого варіанта рішень.

Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, витрати сировини і матеріалів, за робітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати є різнорідними за складом і охоплюють де кілька елементних витрат. Наприклад, витрати на утримання і екс плуатацію устаткування містять кілька елементів витрат: витрати си ровини і матеріалів, заробітну плату робітників, що обслуговують ус таткування, відрахування на соціальні заходи та ін. До комплексних витрат також належать загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

Змінні витрати — витрати, загальна сума яких змінюється зі зміною обсягу виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт).

До постійних витрат належать витрати, загальна сума яких не за лежить від кількості виготовленої продукції. Їх обсяг змінюється ли ше з дією часу. Наприклад, сума витрат на орендну плату за примі щення зростатиме не зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збіль шенням тривалості терміну оренди.

При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підприємства на виробництво продукції дорівнюють нулю. Вони зростають зі збільшенням обсягів виробництва.

Постійні витрати здійснюються за будь якого обсягу виробництва продукції.

Співвідношення постійних та змінних витрат називають структуA рою витрат підприємства.

На рис. 3 подано графік співвідношення загальної суми витрат і виручки підприємства від обсягу виробництва. Точка перетину ліній виручки і повних витрат (D) означає беззбитковість; вона вказує ту суму виручки від реалізації, нижче якої діяльність підприємства бу де збитковою (Вкр). Обсяг виробництва, що відповідає цій точці, на зивається беззбитковим або критичним (Qкр).

Якщо підприємство реалізовуватиме продукцію в обсязі, меншому за критичний обсяг виробництва, воно зазнатиме збитків, оскільки

251

витрати перевищуватимуть його виручку. У разі, коли обсяг реаліза ції продукції перевищує критичний обсяг виробництва, підприємс тво отримуватиме прибуток, оскільки виручка перевищуватиме його витрати.

Аналітично сума критичної виручки (Вкр), або беззбитковий обсяг виробництва (Qкр), обчислюється за формулою

де Спост — постійні витрати (гр. од.); Сзм — змінні витрати на одиницю продукції;

Вкр — сума виручки від реалізації продукції підприємства (гр. од.); Рвд — рівень валового доходу (гр. од.).

Маргінальні витрати — витрати підприємства на виробництво од нієї додаткової одиниці продукції. Середні витрати визначають, скільки в середньому витрат припадає на виготовлення одиниці про дукції.

Контрольовані витрати — витрати, які керівництво підприємс тва може безпосередньо контролювати або на які може суттєво впливати.

Неконтрольовані витрати — витрати, які підприємство не може контролювати або суттєво на них впливати.

252

До контрольованих витрат належать показник корисного застосу вання матеріалів, витрати робочого часу тощо. Витрати, спричинені дією руху ринкових цін на сировину, тарифів на енергію тощо, є не контрольованими, оскільки підприємство на може на них впливати.

3. Поняття собівартості продукції

Найбільшу питому вагу серед усіх витрат підприємства мають опе раційні витрати, тобто витрати, пов'язані з основною діяльністю під приємства та операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують собівартість продукції, яку воно виготовляє. Таким чином, собіварA тість продукції — це виражені у грошовій формі поточні витрати під приємства на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції. Для забезпечення беззбиткової виробничо господарської діяльності підприємства ці витрати мають відшкодовуватися за рахунок вируч ки від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використан ня ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничо го процесу, рівень продуктивності праці тощо.

Розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість продукції. ІнA дивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкрет ного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Вона зас тосовується при плануванні та оцінюванні роботи конкретного під приємства. Галузева собівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції. Вона визначається за форму лою

де Сгалуз — галузева собівартість продукції (гр. од.);

Cі — собівартість одиниці певного виду виробу на і му підприєм стві (гр. од.);

Qi — кількість виготовленої продукції певного виду на і му підпри ємстві;

і — кількість підприємств галузі (і = 1, m).

253

Для проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства розрізняють нормативну, планову, фактичну та кошторисну собівар тість продукції.

Нормативна собівартість продукції формується з витрат на ви робництво та реалізацію продукції, визначених на підставі діючих норм витрат ресурсів.

Планова собівартість визначається перед початком планового пе ріоду на підставі прогресивних норм витрат ресурсів та діючих цін на ресурси у момент складання плану. Вона приймається нижчою або такою ж самою, як і нормативна собівартість.

Фактична собівартість відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського об ліку. Вона може бути нижчою або перевищувати планову собівартість.

Кошторисна собівартість відображає витрати підприємства на ви ріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуально му) виробництві або в разовому порядку.

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво та збут продукції розрізняють цехову, виробничу та повну собівартість продукції (рис. 4).

Рис. 4. Формування собівартості продукції підприємства

Цехова собівартість продукції містить всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробництвом продукції в межах цеху підприємства (си ровина, заробітна плата основних робітників, нарахування на заро бітну плату основних робітників, амортизація обладнання цеху).

Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробниц тво продукції в межах усього підприємства, тобто як прямі, так і нак ладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологіч них цілях, витрати на утримання і експлуатацію обладнання, амор тизація будівлі виробничого корпусу та ін.).

254

Повна собівартість продукції підприємства — сукупність витрат, що складають виробничу собівартість, та позавиробничих витрат (адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних вит рат).

Необхідно зауважити, що не всі витрати підприємства входять до собівартості продукції. Через собівартість відшкодовуються лише ті витрати, які забезпечують просте відтворення усіх чинників вироб ництва: предметів, засобів праці, природних ресурсів і робочої сили. До них належать такі витрати:

•пов'язані з дослідженням ринку і виявленням потреби у продук

ції;

•з підготовкою і освоєнням нової продукції;

•з виробництвом продукції (витрати сировини і матеріалів, енер гії, амортизація основних фондів та нематеріальних активів, оплата праці виробничого персоналу з нарахуваннями на неї);

•з обслуговуванням виробничого процесу і управлінням ним;

•зі збутом продукції (пакування, транспортування, реклама, комі сійні витрати тощо);

•з розвідкою, використанням і охороною природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за використання вод них, лісових ресурсів, витрати на рекультивацію земель, охорону по вітряного, водного басейнів тощо);

•з набором та підготовкою кадрів; поточною раціоналізацією ви робництва та вдосконаленням технології, організацією виробництва, праці, підвищенням якості продукції, крім капітальних витрат.

4.Планування собівартості продукції підприємства

Існує три способи планування собівартості продукції підприємства.

Перший спосіб базується на використанні кошторису виробництва, який складається на основі елементів витрат (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основ них фондів, інші витрати).

Другий спосіб обчислення собівартості продукції підприємства пе редбачає визначення суми попередньо обчисленої собівартості окре мих виробів:

m

Спп = Σ Cі qi , (5)

і = 1

255

де Спп — собівартість продукції підприємства (гр. од.); Сі — собівартість продукції і го виду продукції (гр. од.);

qi — кількість одиниць виготовленої продукції і го виду (нат. од.); і — вид продукції підприємства (і = 1, m).

Третій спосіб обчислення собівартості товарної продукції підпри ємства базується на застосуванні пофакторного методу. Він дає змогу визначити собівартість продукції з урахуванням впливу на неї різних чинників, які діють безпосередньо на рівні підприємства. Згідно з цим методом собівартість продукції визначається так:

де Спп. баз — собівартість планового обсягу випуску продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість) (гр. од.); Cj — зміна собівартості у плановому періоді під впливом j го чин

ника (гр. од.);

j — чинник, що впливає на формування собівартості продукції під приємства.

До чинників, вплив яких на собівартість продукції можна визначи ти заздалегідь, належать організаційно технічні заходи, які прово дить підприємство, а також зміна структури та обсягів виробництва продукції.

Зміна собівартості під впливом організаційно технічних чинників (таких як підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва, праці, управління) обчислюється на плано вий обсяг виробництва продукції як різниця витрат на одиницю про

де Сотф — зміна собівартості продукції під впливом організаційно технічних чинників (гр. од.);

С1 і С2 — витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

Q2 — обсяг виробництва продукції після впровадження заходу в плановому періоді (нат. од.).

Вплив зміни обсягу виробництва на собівартість продукції обчис люється так:

256

роллю у виробничому процесі та місцем виникнення. Перелік стаA тей калькуляції витрат може бути різним, що зумовлено особливос тями галузі, до якої належить підприємство, однак загалом він має такий вигляд:

1.Сировина і матеріали.

2.Енергія, спожита на технологічні цілі.

3.Заробітна плата виробничих робіт (основна і додаткова).

4.Відрахування на соціальні потреби.

5.Утримання та експлуатація машин і устаткування.

6.Загальновиробничі витрати.

7.Загальногосподарські витрати.

8.Підготовка і освоєння виробництва.

9.Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає в тому, що в статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі — усі витрати підприємства, пов'язані з його основною ді яльністю за певний період.

Розрізняють такі методи калькулювання:

1.Нормативний. Передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до чинних норм.

2.Параметричний. Витрати на проектний виріб при цьому вста новлюються виходячи від залежності їх рівня від зміни техніко еко номічних параметрів виробу.

3.РозрахунковоAаналітичний. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі чинних норм, а непрямі — пропорційно заробітній платі основних робітників.

Обсяг витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції (См) можна визначити за формулою

де НCmі — норма витрат і го виду сировини (матеріалів) на вироб ництво одиниці продукції (нат. од.);

Цmі — ціна придбання і го виду сировини (матеріалів) (гр. од.); Ci відх — витрати і го виду сировини (матеріалів), що пішли у від

ходи (нат. од.).;

Цвідх і — ціна можливої реалізації відходів і го виду сировини (ма теріалів);

m — кількість видів сировини (матеріалів), що використовуються для виробництва одиниці продукції.

258

Витрати енергії на одиницю продукції (Сен і) обчислюються вихо дячи з норм витрат і діючих тарифів на енергію:

m

Сені = Σ Нен і Цен і , (11)

і =1

де Нен і — норми витрат і го виду енергії на виробництво одиниці про дукції (нат. од.);

Цен і — ціна (тариф) на використання і го виду енергії;

m — кількість видів енергії, що використовуються для виробниц тва одиниці продукції.

Витрати на оплату праці робітників включають основну і додат кову заробітну плату виробничих робітників, тобто тих, які безпосе редньо зайняті виготовленням основної продукції підприємства. Ос новна заробітна плата обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або від рядними розцінками на операції, деталі, вузли, виготовлення одини ці продукції. До витрат на основну заробітну плату входять доплати і надбавки працівникам за кваліфікацію, за роботу в понадурочний час, за перевиконання плану і т. ін. Додаткова заробітна плата спла чується за невідпрацьований час: оплата відпусток, час виконання державних обов'язків тощо.

До відрахувань на соціальні заходи належать обов'язкові нараху вання на заробітну плату основних робітників до Державного соці ального фонду, Державного пенсійного фонду, Фонду страхування на випадок безробіття тощо. Величина цих нарахувань визначається у відсотках до суми основної та додаткової заробітної плати основних робітників.

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування є

комплексними, оскільки охоплюють витрати на енергію, пальне, стиснуте повітря, які необхідні безпосередньо для експлуатації об ладнання, а також амортизаційні відрахування на машини і устатку вання, оплату праці та відрахування на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини, це також витрати на ремонт устаткування тощо. Оскільки такі витрати неможливо обчислити безпосередньо на одиницю продукції, тобто вони є накладними виробничими витрата ми, їх розподіляють відповідно до обраної бази. Найчастіше як таку базу застосовують основну заробітну плату виробничих робітників. Сума витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, що припадає на одиницю продукції, обчислюється у такий спосіб:

259

де Суму1 та Сзп1 — відповідно витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування та заробітну плату, що припадають на одини цю виготовленої підприємством продукції (гр. од.);

Суму та Сзп — відповідно повні суми витрат підприємства на утри мання машин і устаткування та заробітну плату основним робітни кам (гр. од.).

Загальновиробничі витрати також є комплексними. Вони охоплю ють витрати на такі потреби, як управління, виробниче та господарське обслуговування в межах виробництва. До них належать витрати на за робітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи стосовно працівни ків управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, а також охорону праці, амортизацію будівель і споруд виробничого призначен ня тощо. Комплексними є і загальногосподарські витрати. Вони міс тять витрати на управління підприємством загалом. До них належать витрати на заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи адмі ністративно управлінського персоналу, витрати на послуги зв'язку, на утримання будівлі адміністративного корпусу, амортизаційні відраху вання щодо основних фондів загальногосподарського призначення, витрати на послуги юридичних та аудиторських фірм, страхування майна, витрати на дослідження, випробування, винахідництво та ін. За гальновиробничі витрати та загальногосподарські витрати є накладни ми витратами підприємства і розподіляються на одиницю продукції аналогічно витратам на утримання машин та устаткування.

Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рен табельності та ефективності його роботи.

Джерелами зниження собівартості продукції підприємства є ско рочення:

1)витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто за рахунок поліпшення використання засобів та предметів праці;

2)витрат живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок зрос тання продуктивності праці;

3)адміністративно управлінських витрат, зниження яких досяга ється шляхом розумної економії.

Основними шляхами зниження собівартості продукції підприємс тва є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її

260