практик з псих упр перс_1 / література / ekon_pidpr

7.Що відбувається у процесі розвитку науково технічного прогресу?

8.Назвіть етапи НТП і дайте їм характеристику .

9.Охарактеризуйте форми прояву НТП.

10.На підставі яких принципів будується план технічного розвитку під приємства?

11.Що таке інтенсифікація виробництва? Якими є її переваги у процесі реформування українського підприємництва?

12.Поясніть сутність та економічні показники плану НТП.

13.Поясніть сутність методу прямої оцінки системних зв'язків при визначен ні пріоритетності заходів технічного розвитку підприємства. Наведіть приклад.

14.У чому полягає сутність поняття “інформатизація суспільства” як су часного напряму розвитку НТП.

15.Покажіть роль держави у процесі інформатизації суспільства, місце України на світовому інформаційному ринку.

16.Яке значення для розвитку малого та середнього бізнесу має станов лення національного ринку інформаційних ресурсів та інформаційних пос луг?

17.Дайте визначення понять “технопарк”, “технополіс”, “інкубатор”. На ведіть приклад.

18.Поясніть соціально економічне значення впровадження технопарків, технополісів та інкубаторів для розвитку підприємництва в Україні.

19.Як проявляється вплив сучасних напрямів НТП на розбудову Україн ської держави?

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Александрова В. Формування і стратегія реалізації цільових науково технічних програм // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 4. — С. 7–12.

2.Баранчеев В. П., Гришин В. Н. Инновационный менеджмент. — М.: ИНФРА М, 2000. — 128 с.

3.Борсученко Е. И., Богаев А. А. Формы региональной организации науч но технического прогресса. — К.: УкрНИИНТИ, 1991. — 40 с.

4.Данько М. Інноваційний потенціал у промисловості України // Еконо міст. — 1999. — № 10. — С. 28–34.

5.Економіка підприємства: Навч. метод. посіб. / За ред. Г. О. Швиданен ко, С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2000. — 248 с.

6.Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.

161

Розділ 9

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

1.Структура підприємства і принципи організації виробництва

Необхідною умовою ефективної діяльності підприємства за будь якої системи господарювання є раціональна побудова його організа ційної, виробничої та управлінської структури.

Сучасне підприємство складається з виробничих підрозділів (це хів, дільниць та господарств), органів управління та обслуговуючих підрозділів. Сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлін ських підрозділів підприємства, їх кількість, форма взаємозв'язку та співвідношення між ними являють собою загальну структуру під приємства. Щодо виробничої структури підприємства слід розуміти сукупність підрозділів підприємства — цехів, дільниць, обслуговую чих господарств і служб, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі.

Виробнича структура підприємства дає уявлення про розподіл праці між підрозділами підприємства та їх кооперацію. Вона здій снює істотний вплив на техніко економічні показники виробництва, структуру управління підприємством, організацію обліку і звітності та ін. Вдосконалення виробничої структури відбувається разом з удосконаленням техніки і технології виробництва, управління, орга нізації виробництва та праці, при цьому створюються умови для ін тенсифікації виробництва, ефективного використання матеріально технічних, фінансових та трудових ресурсів, підвищення якості про дукції тощо. Основними елементами виробничої структури підпри ємства є робочі місця, дільниці та цехи.

163

Робоче місце — це первинна і воднораз неподільна в організаційно му розумінні ланка виробничого процесу, яка обслуговується одним або кількома робітниками та призначена для виконання певної вироб ничої або обслуговуючої операції. Робочі місця можуть бути прости ми й комплексними, стаціонарними й рухомими, спеціалізованими й універсальними. Просте робоче місце характерне для дискретного ти пу виробництва, де кожен робітник використовує конкретне облад нання. Воно стає комплексним в разі обслуговування його кількома робітниками (бригадою) з певним розмежуванням їх функцій при ви конанні виробничого процесу. Особливістю стаціонарного робочого місця є те, що воно розташовується на постійній виробничій площі, яка обладнана відповідним устаткуванням, а предмети праці подають ся безпосередньо на робоче місце. Від рівня організації робочих місць залежать кінцеві результати роботи підприємства, оскільки саме тут відбувається поєднання матеріально технічних, технолого організа ційних й трудових чинників виробництва.

Дільниця — виробничий підрозділ, що об'єднує кілька робочих місць, які згруповані за певними ознаками, і здійснює частину загаль ного виробничого процесу з виготовлення продукції або обслугову вання процесу виробництва. Виробничі дільниці можуть бути спеці алізовані подетально (коли робочі місця пов'язані між собою частко вим виробничим процесом з виготовлення певної частини готового продукту) та технологічно (робочі місця пов'язані виконанням одна кових операцій).

Цех — найскладніша система виробничої структури, складовими якої є виробничі дільниці та низка функціональних служб. Він харак теризується досить складною структурою та організацією з розви неними внутрішніми та зовнішніми взаємозв'язками. Цех є основ ною структурною одиницею великого підприємства (відокремленою в організаційно технічному й адміністративному відношеннях), яка має певну виробничу й господарську самостійність для виконання покладених на нього виробничих функцій. За характером діяльності цехи поділяють на основні, які виготовляють продукцію, що визначає спеціалізацію підприємства; допоміжні — виготовляють продукцію для забезпечення власних потреб самого підприємства; обслуговуючі цехи (та господарства), які виконують роботи, що забезпечують не обхідні умови для здійснення основних та допоміжних виробничих процесів; побічні, функцією яких є утилізація, переробка та виготов лення продукції з відходів основного виробництва.

164

Розрізняють три типи виробничої структури підприємства — предметну, технологічну та змішану.

1.Предметна структура передбачає побудову основних цехів під приємства та їх дільниць за ознакою виготовлення кожним із них певного виробу або якоїсь його частини чи групи деталей. Цей тип переважно застосовується в цехах заводів багатосерійного та масово го виробництва (наприклад, на автомобільних заводах створюють це хи виготовлення кузовів, двигунів та ін.).

2.Технологічна структура характеризується чіткою технологічною відокремленістю цехів, як, наприклад, на машинобудівному заводі — ливарний, ковальсько штампувальний, механічний, складальний та ін. Цей тип спрощує керівництво цехом або дільницею, дає змогу ма неврувати розстановкою робітників і т. ін. Така структура характерна для підприємств, що виробляють різноманітну продукцію.

3.Змішана (предметноAтехнологічна) структура характеризуєть ся наявністю на одному й тому ж підприємстві основних цехів, які організовано як за предметним, так і за технологічним принципами. Прикладом може бути організація на машинобудівному заводі масо вого виробництва заготівельних цехів (ливарні, ковальські, пресові тощо) за технологічним принципом, а механоскладальних — за пред метним.

До основних напрямів удосконалення виробничої структури під приємств належать вибір раціонального розміру підприємства, пра вильний вибір принципу побудови цехів та дільниць, скорочення пи томої ваги допоміжних та обслуговуючих виробництв, раціональне планування підприємства, забезпечення пропорційності всіх підроз ділів підприємства.

Винятково важливе місце у господарській діяльності підприємс тва посідає раціональна організація виробничих процесів. Виробни чий процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів пра ці та природних процесів, спрямованих на виготовлення продукції. Отже, складовими виробничого процесу є діяльність людини, пред мети та засоби праці, а у багатьох випадках — природні процеси (біо логічні, хімічні та ін.). Головною ж складовою виробничого процесу є технологічний процес, який являє собою сукупність дій зі зміни ста ну предмета праці.

На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, які поділяють за такими ознаками: призначення, часовий характер, ступінь автоматизації тощо. За призначенням виробничі процеси по

165

діляються на основні, допоміжні, побічні та обслуговуючі. Основні процеси безпосередньо пов'язані з виготовленням головної продукції підприємства і визначають його виробничу спеціалізацію. Вони поді ляються на такі стадії: заготівельну, обробну, випускну (складальну) і разом утворюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується всередині са мого підприємства для забезпечення нормального функціонування основних процесів. Побічні процеси пов'язані з виготовленням про дукції, яка не стосується основного виробництва. Обслуговуючі проA цеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміж них (транспорт, зберігання продукції).

За часовим характером виробничі процеси поділяють на дискрет ні та безперервні. Особливістю дискретних процесів є циклічність. Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яке не потре бує технологічної циклічності.

За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, авто матизовані та автоматичні процеси. Ручні процеси здійснюються без посередньо за допомогою фізичної сили робітника, яка є основним джерелом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин, де він безпосередньо виконує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси виконуються безпосередньо ма шинами під наглядом робітника, який може виконувати тільки деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійснюються машинами (без участі робітника) за спеціально розробленими програмами.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є опера ція, тобто завершена частина виробничого процесу, яка виконується на одному чи кількох робочих місцях, одним або кількома робітника ми (бригадою) і характеризується комплексом послідовних дій над певним предметом праці.

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціональ но організовані у просторі та часі, що передбачає дотримання певних принципів. До таких принципів належать спеціалізація, пропорцій ність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, технічна оснащеність.

Принцип спеціалізації означає розподіл праці між окремими під розділами підприємства і робочими місцями та їх кооперування у процесі виробництва. Його додержання істотно впливає на здій снення інших принципів раціональної організації виробничого про цесу.

166

Принцип пропорційності передбачає відносно однакову продук тивність за одиницю часу усіх взаємопов'язаних підрозділів підпри ємства. Порушення цього принципу призводить до виникнення “вузьких місць” або неповного завантаження окремих підрозділів. Тому необхідно, щоб сукупна продуктивність технологічно пов'яза них ланок виробництва була пропорційна обсягу виконуваних робіт:

де Q, П, PМ — відповідно обсяг робіт, продуктивність одного робочо го місця, кількість робочих місць кожного підрозділу;

n — кількість технологічно пов'язаних підрозділів.

Принцип паралельності передбачає одночасність виконання окре мих операцій виробничого процесу, пов'язаного з виготовленням певного виробу. Дотримання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох дета лей, вузлів, агрегатів, на послідовне виробництво яких було б витра чено значно більше часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виро бів тощо.

Принцип прямоточності забезпечує найкоротший шлях просуван ня предметів праці на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, тобто без зустрічних і зворотних переміщень.

Принцип безперервності передбачає максимальне скорочення пе рерв між суміжними технологічними операціями або ж їх повну лік відацію. Найпоширеніший цей принцип у безперервних виробниц твах (хімічному, спиртовому, цукроварному, металургійному, енерге тичному тощо). Безперервність виробничого процесу потрібно до повнювати беззупинною роботою машин, устаткування, робітників тощо.

Принцип ритмічності полягає в тому, що весь виробничий процес і складові його часткові процеси з виготовлення заданої кількості продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною пов торюваністю. Дотримання цього принципу дає змогу в однакові про міжки часу виготовляти однакову або рівномірно зростаючу кіль кість продукції, забезпечуючи при цьому рівномірне завантаження робочих місць та найповніше використання виробничих потужнос тей підприємства і його підрозділів.

167

Принцип технічної оснащеності передбачає механізацію й автома тизацію виробничого процесу, вивільнення людини від безпосеред ньої участі його фізичної праці у виконанні виробничих операцій. Особливе значення цей принцип має у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці.

Організація виробничого процесу в часі характеризується спосо бами поєднання операцій технологічного процесу, а також структу рою та тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл — це кален дарний період від початку до закінчення процесу виготовлення про дукції, тобто час, протягом якого запущені в основне виробництво вихідні матеріали та напівфабрикати (предмети праці) перетворю ються на готову продукцію. Він обчислюється як для одного виробу, так і для певної їх кількості, що виготовляються одночасно. Виходя чи з тривалості виробничого циклу визначають термін запуску про дукції у виробництво, складають календарні плани — графіки її виго товлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів).

Структура виробничого циклу складається з власне виробничого часу (часу виконання основних та допоміжних операцій) і часу пе рерв у роботі.

Виробничий час, або час виконання основних (технологічних) операA цій обробки виробів складає технологічний цикл і визначає час, про тягом якого здійснюється прямий або опосередкований вплив люди ни на предмети праці.

Час перерв у роботі — час, протягом якого не відбувається ніякого впливу на предмети праці та не відбувається їх якісних змін, але про цес виробництва не завершено і продукція не є готовою для спожи вання. Розрізняють перерви регламентовані (міжопераційні, або внутрішньозмінні, і міжзмінні, пов'язані з режимом роботи) та нерег ламентовані.

Міжопераційні перерви поділяються на перерви партіонності, очі кування та комплектування. Перерви партіонності виникають при обробці предметів праці партіями (партія предметів праці — це певна кількість однакових предметів (деталей), які обробляються на кож ній операції безперервно з одноразовою витратою підготовчо зак лючного часу. Кожна деталь очікує спочатку своєї черги на обробку, а потім — кінця обробки всієї партії). Перерви партіонності обчислю ються не окремо, а разом із тривалістю технологічних операцій, утво рюючи єдиний технологічний цикл. Перерви очікування є наслідком

168

несинхронності операцій технологічного процесу, тобто коли попе редня операція закінчується раніше, ніж вивільняється робоче місце для виконання наступної операції. Перерви комплектування виника ють тоді, коли деталі та вузли, що входять до одного комплекту, виго товляються в різний час.

Міжзмінні перерви визначаються режимом роботи підприємства, тобто чисельністю та тривалістю змін. Це перерви між робочими змі нами, обідні перерви, це також вихідні та святкові дні тощо.

Нерегламентовані перерви — це перерви, які пов'язані з простоями обладнання та робітників з організаційних та технічних причин, що не передбачені режимом роботи (відсутність тари і сировини, полом ка обладнання, невихід на роботу робітників та ін.).

На тривалість виробничого циклу впливає багато чинників — техно логічних, технічних, організаційних, економічних тощо, а саме: особли вості продукції, технологічні процеси її виготовлення, тип виробництва та ін. Встановлено, що в безперервному виробництві найбільшу частку у виробничому циклі має час виробництва, а у дискретному — перерви. Особливо тривалими останні є в одиничному виробництві, меншими — в серійному, а мінімальними — у масовому виробництві.

Тривалість виробничого циклу можна встановлювати й регламен тувати як для окремих предметів праці (деталей, вузлів, виробів), так і для цілих партій. Визначення часу циклу здійснюється за його скла довими. Так, для виробів із тривалим циклом величина останнього обчислюється в календарних днях, при цьому враховуються всі пе рерви. Тривалість коротких циклів (до 5 днів) обчислюється в робо чих днях без урахування вихідних.

У багатьох випадках тривалість часу виготовлення окремих час тин виробів (деталей, вузлів, агрегатів) загалом перевищує трива лість циклу виготовлення самих виробів за рахунок того, що значна частина їх складових виготовляється паралельно.

Тривалість виробничого циклу значною мірою залежить від по рядку руху предметів праці під час виконання операцій. Розрізняють три способи руху: послідовний, паралельний та паралельно послі довний. При послідовному способі кожна наступна операція розпо чинається тільки після завершення попередньої. Загальна календар на тривалість виробничого циклу (Т'ц) при цьому визначається як сумарна тривалість усіх операцій:

l

Т'ц = q Σ ti , (2)

i =1

169

де q — кількість виробів у партії;

ti — час виконання певної операції;

l — кількість технологічних операцій (i = 1, 2, 3, …, l ).

Оскільки окремі операції можуть виконуватися при послідовному русі не на одному, а на декількох робочих місцях, тривалість вироб ничого циклу в цьому разі визначається у такий спосіб:

де PMi — кількість робочих місць при виконанні і ї операції. Послідовний спосіб є досить простим за організацією, але він має

найтриваліший виробничий цикл.

Паралельний спосіб характеризується тим, що предмети праці по одиноко або транспортною партією після закінчення попередньої операції відразу ж подаються на наступну, де й обробляються. При його застосуванні для уникнення перерв у роботі потрібна синхроні зація операцій. Таким чином можна досягти істотного скорочення технологічного циклу порівняно з послідовним способом. Тривалість виробничого циклу за паралельного способу (Т'ц. пар) розраховується за формулою

де b — кількість виробів у передаточній партії;

tmax — час виконання найтривалішої технологічної операції; PMmax — кількість робочих місць на найтривалішій операції. Паралельно послідовний спосіб руху предметів праці характери

зується тим, що виконання наступних операцій розпочинається до завершення обробки всієї партії виробів на попередній операції. Цей спосіб характеризується більшою тривалістю технологічного циклу, ніж при паралельному, але коротшою, ніж при послідовному. Пара лельно послідовний спосіб має поширення в серійному виробництві таких галузей, як промисловість, будівництво, транспорт тощо. Три валість виробничого циклу (Т'ц. п. посл) при паралельно послідовному русі можна розрахувати за формулою

де l–1 — кількість суміжних операцій;

170