практик з псих упр перс_1 / література / ekon_pidpr

настає за місяцем введення їх до експлуатації. Щодо вибулих основ них засобів нарахування амортизації припиняється з 1 го числа міся ця, наступного за місяцем вибуття. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на поча ток розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютно го його розміру та коефіцієнта функціонування засобів праці протя гом розрахункового року, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тоб то відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

У практиці господарювання можуть застосовуватися такі методи амортизації:

1.Рівномірний (лінійний). Метод рівномірної (лінійної) амортиза ції передбачає перенесення первісної (балансової) вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що нада ються), протягом амортизаційного періоду засобів праці за однакови ми нормами амортизаційних відрахувань, тобто рівними частками.

2.Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних засобів на по чаток звітного року або первісної вартості на дату початку нараху вання амортизації та річної норми амортизації. Річна норма аморти зації (у відсотках) розраховується як різниця між одиницею та ре зультатом кореня ступеня кількості років терміну експлуатації ос новних засобів з результатом від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

3.Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна су ма амортизації визначається як добуток вартості об'єкта основних за собів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислю ється виходячи із строку експлуатації об'єкта і подвоюється.

4.Кумулятивний, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості днів, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на сумарну кількість років його корисного вико ристання (експлуатації).

5.Виробничий, за яким місячна норма амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчис

91

люється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (вико нати) з використанням об'єкта основних засобів.

Кожне підприємство може застосовувати норми і методи нараху вання амортизації основних засобів, які передбачені чинним подат ковим законодавством.

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку під приємств” амортизації підлягають витрати:

•на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на прид бання племінної худоби та придбання, закладання і вирощування ба гаторічних насаджень до початку плодоношення;

•самостійне виготовлення основних фондів для власних вироб ничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати пра цівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

•проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та ін ших видів поліпшення основних фондів;

•придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту ли ше юридичними особами, основною діяльністю яких є надання плат них послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг з надання легкового автотранспорту в оренду (прокат) сто роннім громадянам і організаціям;

•поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.

Не підлягають амортизації витрати:

•на придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

•вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

•придбання основних фондів або нематеріальних активів для їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку;

•утримання основних фондів, що знаходяться на консервації. Відповідно до Закону амортизацію не нараховують на будівлі, спо

руди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої під час про ведення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та перебу вання на консервації.

Згідно з діючим законодавством України, щорічні норми амортизацій них відрахувань для першої, другої та третьої груп основних фондів ста новлять відповідно 5, 25 і 15 %. Ці ж норми застосовуються бюджетними установами і організаціями для визначення зносу основних засобів.

92

Відповідно до цього суму амортизації (А) для кожної групи основ них засобів можна розрахувати за формулою

де На — норма амортизації для відповідної групи основних засобів. Підприємство може самостійно прийняти рішення щодо застосуван

ня методу прискореної амортизації стосовно трьох груп основних фон дів, придбаних після набуття чинності Закону, за якого можуть вико ристовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший — 15 %, другий — 30 %, третій — 20 %, четвертий — 15 %, п'ятий — 10 %, шостий і сьомий — 5 %. При цьому амортизація розраховується як сума відповідних добутків балансової (первісної) вартості окремих видів основних засобів та відповідних норм амортизаційних відрахувань. Прискорена амортизація застосову ється для підвищення конкурентоспроможності підприємства, перехо ду на нові види продукції тощо, щоб створити умови для впроваджен ня в практику прогресивного, високопродуктивного устаткування.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються за нормами амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість (Вп) групи основних фондів на початок звітно го періоду розраховується за формулою

Вп(а) = Вп(а–1) + z(а–1) — Вв(а–1) — А(а–1), (6) де Вп(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Вп(а–1) — балансова вартість групи на початок періоду, що переду вав звітному;

z(а–1) — сума витрат на придбання основних фондів, здійснення ка пітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів упродовж періоду, що передував звітному;

Вв(а–1) — сума виведених з експлуатації основних фондів упро довж періоду, що передував звітному;

А(а–1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періо ді, що передував звітному.

Амортизація основних фондів другої та третьої груп за нормами амортизаційних відрахувань провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

На ефективність процесів відтворення певною мірою впливають терміни експлуатації насамперед активної частини основних фондів.

93

Так, скорочення строків експлуатації устаткування, з одного боку, створює можливість прискорення їх оновлення в результаті змен шення техніко економічного зносу засобів праці, підвищення техніч ного рівня підприємства і продуктивності праці, зниження експлуа таційних витрат, а з іншого — призводить до збільшення собівартос ті продукції за рахунок амортизаційних відрахувань, потребує біль ших інвестиційних ресурсів.

Збільшення терміну експлуатації машин і устаткування зменшує обсяг щорічної заміни зношених засобів праці, що дає можливість спрямувати більше ресурсів для їх розширеного відтворення, але при цьому зменшується сукупна продуктивність функціонуючих засобів праці та істотно збільшуються витрати на їх утримання і експлуатацію.

Таким чином, терміни експлуатації машин і устаткування мають бу ти оптимальними, тобто здатними забезпечити найменші затрати сус пільної праці на їх виготовлення та наступне використання у процесі виробництва протягом усього періоду функціонування цих основних засобів. Економічно доцільний термін експлуатації машин і устатку вання визначається такими чинниками, як щорічний розмір амортиза ції та середньорічні витрати на ремонт. Сутність останніх полягає в усуненні тимчасового фізичного зносу засобів праці та забезпеченні їх належної дієздатності протягом усього терміну експлуатації.

Важливою складовою процесу відтворення основних фондів є замі на фізично зношених і технічно (морально) застарілих засобів праці. Економічно раціональний обсяг щорічної заміни основних засобів визначається: 1) встановленням оптимальних термінів експлуатації їх відповідних видів (груп); 2) розрахунками щорічного обсягу заміни, здатного забезпечити дотримання оптимальних термінів функціону вання устаткування основних фондів. За умов простого відтворення основних засобів щорічний розмір їх заміни дорівнює нормі амортиза ційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення — виз начається не лише нормативним терміном експлуатації (норма амор тизації), а й темпами щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Заміна основних засобів і виробничих потужностей підприємств здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або споруджених нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв та ін.).

Технічне переозброєння — це здійснення на діючому підприємстві (без розширення існуючих виробничих площ) запланованого ком плексу заходів з підвищення відповідно до сучасних вимог технічно

94

го рівня окремих дільниць виробництва шляхом застосування нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих проце сів, модернізації й заміни фізично зношеного та технічно (морально) застарілого устаткування.

Реконструкція діючого підприємства — це здійснюване на основі єдиного проекту повне або часткове переобладнання виробництва, а також будівництво нових виробничих об'єктів замість існуючих (по дальша експлуатація яких визнана недоцільною); спорудження (за необхідності) нових або розширення існуючих допоміжних та обслу говуючих об'єктів.

Під розширенням тут розуміють будівництво другої та наступних черг діючого підприємства, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, кому нікацій тощо.

На сучасному етапі пріоритетними для переважної більшості підпри ємств є технічне переозброєння і реконструкція діючих виробничих об'єктів. Щодо нового будівництва, то воно стає економічно доцільним за відсутності умов зростання виробничого потенціалу діючих підпри ємств, організації нових видів продукції (надання нових послуг) і забез печення екологічної безпеки виробничої та господарської діяльності.

2. Виробнича потужність підприємства

Найважливішою характеристикою потенціальних можливостей і ступеня використання основних засобів є виробнича потужність дільниці, цеху, підприємства загалом. Таким чином, основні фонди підприємства створюються і вводяться в дію для формування його певної виробничої потужності.

Виробнича потужність характеризує максимально можливий річ ний (добовий) обсяг випуску продукції запропонованої номенклату ри та асортименту з урахуванням найефективнішого використання усіх видів ресурсів, які є на підприємстві. Вона визначається, як пра вило, з розрахунку на рік на основі потужності основних цехів, діль ниць чи агрегатів, які виконують основні технологічні операції з ви готовлення продукції.

На плановий період виробнича потужність підприємства розрахо вується виходячи з номенклатури та асортименту продукції, які пе редбачено планом; а за звітний період — аналогічним чином, але на основі фактичного випуску продукції.

95

Залежно від специфіки виробництва та галузевої особливості під приємства для визначення його виробничої потужності можуть зас тосовуватися натуральні, умовно натуральні та вартісні показники. Як правило, виробнича потужність розраховується в тих одиницях, в яких планується випуск продукції.

Виробнича потужність підприємства залежить від таких чинників: кількість та якість діючого устаткування; максимально можлива про дуктивність устаткування і пропускна здатність виробничих площ за одиницю часу; номенклатура і асортимент вироблюваної продукції; режим роботи (змінність та тривалість однієї зміни, перериване чи безперервне виробництво та ін.); пропорційність виробничих площ окремих цехів, дільниць, агрегатів чи груп устаткування; рівень спе ціалізації, кооперування, організації праці та виробництва.

Виробнича потужність розподіляється за такими видами: перспек тивна, проектна, резервна, поточна.

Перспективна виробнича потужність характеризує очікувані в плановому періоді зміни номенклатури і асортименту продукції, тех нології та організації виробництва.

Проектна виробнича потужність визначається в процесі проекту вання чи реконструкції (розширення) діючого або будівництва ново го підприємства. Вона є фіксованою величиною, оскільки розрахова на на постійну умовну номенклатуру продукції та сталий режим ро боти. Цю потужність прийнято вважати оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудо місткості запроектованої номенклатури продукції.

Резервна виробнича потужність формується і постійно існує на підприємствах певних галузей народного господарства (електро енергетика, газова промисловість, транспорт) для забезпечення пот реб в їх продукції (послугах) в періоди пікових навантажень.

Поточна (діюча) виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці, агрегату) характеризує його потенційну здатність вироб ляти впродовж певного календарного періоду передбачену планом максимально можливу кількість продукції. Вона є динамічною ве личиною і визначається періодично у зв'язку зі зміною організацій но технічних умов розвитку виробництва або з перевищенням (зменшенням) проектних показників. Поточну виробничу потуж ність обчислюють на кінець року, кварталу, місяця тощо. Її характе ризують такі показники, як потужність на початок планового пері оду (вхідна виробнича потужність), потужність на кінець планово

96

го періоду (вихідна виробнича потужність), середньорічна потуж ність.

Визначальний вплив на виробничу потужність підприємства (це ху, дільниці, агрегату) мають такі чинники: номенклатура, асорти мент і якість вироблюваної продукції, кількість діючого (встановле ного) устаткування, розміри і склад виробничих площ, прогресивні техніко економічні норми продуктивності та використання устатку вання (випуску продукції з виробничих площ), тривалість виробни чого циклу тощо.

При розрахунках виробничої потужності підприємства врахову ють такі положення.

Виробнича потужність визначається за всією номенклатурою ви роблюваної профільної продукції та встановлюється виходячи з по тужності провідних цехів основного виробництва з урахуванням за ходів щодо ліквідації вузьких місць та можливого внутрішньогоспо дарського кооперування.

У розрахунках виробничої потужності підприємства враховується все як діюче, так і недіюче (внаслідок несправності, ремонту, модер нізації тощо) устаткування.

Виробнича потужність обчислюється за технічними або проектни ми нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції із сировини

зурахуванням застосування прогресивної технології виробництва. Для визначення виробничої потужності підприємства приймаєть

ся максимально можливий фонд часу роботи устаткування з ураху ванням процесу виробництва — перервний чи безперервний.

У загальному вигляді виробничу потужність підприємства (цеху, дільниці) (Ni) можна визначити за формулою

де Eф — ефективний річний фонд часу роботи устаткування;

mi — середньорічна кількість однотипного (і го) устаткування; Ti — трудомісткість виготовлення одиниці продукції.

Виробнича потужність цеху (дільниці) з однотипним устаткуван ням визначається за формулою

97

де Eф і — ефективний річний фонд часу роботи однієї машини (агре гату та ін.);

kni — коефіціент використання виробничої потужності однотипно го (i го) устаткування (машини, агрегату, станка);

mi — середньорічна кількість однотипного (i го) устаткування (ма шин, станків);

Ti — трудомісткість виготовлення одиниці продукції на однотип ному (i му) устаткуванні.

Виробнича потужність цеху (дільниці) з різнопрофільним устат куванням визначається так само, як і потужність підприємства, вихо дячи з продуктивності парку провідних груп устаткування, що харак теризують профіль цього підрозділу.

Для встановлення ступеня відповідності потужностей різних цехів (дільниць, агрегатів) визначається коефіцієнт узгодженості основної (провідної) ланки підприємства та інших виробничих ланок. Цей ко ефіцієнт являє собою відношення потужності основного (провідно го) цеху (дільниці, агрегату) до потужності інших цехів.

Визначення виробничої потужності підприємства завершують складанням балансу, що фіксує її зміни протягом розрахункового пе ріоду і характеризує так звану вихідну потужність (Nвих):

Nвих = Nвх + Nпр — Nзм , (9)

де Nвх — виробнича потужність на початок планового періоду (ро ку);

Nпр — приріст виробничої потужності протягом розрахунково го періоду внаслідок застосування поточних організаційно техніч них заходів (модернізації, реконструкції, технічного переозброєн ня та ін.);

Nзм — зменшення виробничої потужності внаслідок вибуття ос новних виробничих фондів, зміни номенклатури і асортименту това ру, зміни режиму роботи підприємства та ін.

Середньорічну виробничу потужність (Nсер) визначають як серед ньозважену величину за формулою

де Nм — потужність, що збільшується в результаті модернізації та вдосконалення технологічних процесів;

n1 — кількість місяців використання збільшуваної потужності та потужності, яка вводиться в дію;

98

Nбм — потужність, що вводиться внаслідок виконання будівельно монтажних робіт;

Nл — потужність, що ліквідується в результаті вибуття фізично і економічно застарілого устаткування;

n2 — кількість місяців року, коли застаріле устаткування не працю ватиме.

3.Ефективність відтворення та використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства

Забезпечення відповідних темпів розвитку і підвищення ефектив ності виробництва на підприємстві можна досягти за умови інтенси фікації відтворення та кращого використання його діючих основних засобів. При цьому, з одного боку, відбувається постійне підтриму вання належного технічного рівня підприємства, а з іншого — ство рюються можливості збільшення обсягу виробництва продукції без залучення додаткових інвестиційних ресурсів, знижується собівар тість виробів за рахунок скорочення витрат на амортизацію, обслуго вування виробництва та його управління, підвищуються фондовідда ча та прибутковість виробництва.

Система показників ефективності основних фондів охоплює два блоки: 1) показники рівня відтворення окремих видів і всієї сукуп ності засобів праці; 2) показники рівня використання загалом та ок ремих видів основних фондів.

У системі показників ефективності відтворення основних фондів обчислюються такі коефіцієнти: оновлення основних фондів, вибут тя основних фондів, спрацювання окремих видів та всієї сукупності основних фондів.

Розрізняють дві форми оновлення основних фондів — екстенсив ну та інтенсивну. Екстенсивна форма оновлення вказує на темпи збільшення обсягу використовуваних основних фондів. Інтенсивна форма передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш продуктивними та ефективними.

Водночас до системи показників ефективності відтворення основ них фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за пев ний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

99

Показники, що характеризують рівень ефективності використан ня основних фондів, поділяються на загальні й часткові.

Основними серед загальних показників є:

•фондовіддача — відношення вартості виробленої за рік продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;

•фондоємність — відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до вартості виробленої за рік продукції (оберне ний показник фондовіддачі);

•фондоозброєність праці — відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до середньооблікової чисельності про мислово виробничого персоналу.

Часткові показники використання основних фондів:

1. Коефіцієнт змінності устаткування (kзм) — відношення загаль ної кількості відпрацьованих машинозмін за одну добу на підприємс тві до загальної кількості встановленого устаткування. Розраховують за формулою

де Wмаш. зм — загальна кількість відпрацьованих машинозмін за 1 до бу на підприємстві;

Nуст — загальна кількість одиниць устаткування (обладнання).

2. Коефіцієнт напруженості використання устаткування (kнап) — випуск продукції з розрахунку на одиницю устаткування. Обчислю ють за формулою

де Q — загальна кількість випущеної продукції за розрахунковий пе ріод.

3. Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування (kінт) — відношення кількості виготовленої продукції за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності цього устаткування. Визнача ється за формулою

де q' — кількість виготовлених на устаткуванні виробів за одиницю часу;

100