Регуляційний підхід до розуміння інтелекту

Представники регуляційного підходу вважали інтелект умовою контролю імпульсивної мотивації та ментальним самоуправлінням.

Положення про інтелект як механізм не лише перероблення інформації, а й регулювання психічної активності одним із перших сформулював та обґрунтував Л. Терстоун ("Природа інтелекту", 1924). Він розглядав інтелект як здатність гальмувати імпульсивні спонукання або припиняти їх реалізацію до моменту осмислення початкової ситуації в контексті вибору оптимального способу поведінки. Для прикладу він пропонував розглянути ситуацію "Вам терміново знадобилися гроші": "Припустимо, Ви бачите приятеля і вирішуєте негайно попросити потрібну суму. Однак, помітивши, що він зайнятий розмовою з колегами, Ви вирішуєте поговорити з ним пізніше. Проте потім думаєте, що не варто позичати гроші саме у цього приятеля, а краще звернутися до іншого. Можливо, доцільніше узяти позику в банку? Потім починаєте сумніватися у необхідності грошей. Після роздумів придумуєте цілком прийнятний маневр, за допомогою якого можна обійтися без грошей".

Психологічний ланцюжок складається з шести "кроків" : виникла потреба (1) - гроші (2) - позичити (3) - у знайомого (4) - у конкретного приятеля (5) - у цю хвилину (6). Негайна реалізація ланцюжка свідчить про відсутність інтелектуальної регуляції. Якщо спонукання блокується між 6 і 5 кроком, це вказує на мінімальне включення інтелекту, якщо між б і 4 - інтелект включається трохи більше. Повною мірою інтелект проявить себе на кроках 3 і 2, а найочевидніше - на кроці 1, оскільки при цьому гостре і невідкладне спонукання можна усвідомити в абстрактнішіЙ формі, внаслідок чого початкова потреба буде нейтралізована або істотно трансформована.

Отже, інтелектуальна поведінка припускає: можливість стримувати спонукання на різних стадіях підготовки поведінкового акту; можливість думати у різних напрямах, здійснюючи вибір відповідних варіантів адаптивної поведінки; можливість осмислювати ситуацію і власні спонукання на узагальненому рівні на основі підключення понятійного мислення.

На думку Р. Стернберга, проблема інтелекту повинна розв'язуватися в контексті того, як суб'єкт управляє собою. Відповідно, слід шукати відповідь на питання: яке відношення інтелекту до внутрішнього і зовнішнього світу, досвіду людини. На цих питаннях ґрунтується триархічна теорія інтелекту, в межах якої інтелект визначають як форму ментального самоуправління, що охоплює взаємопов'язані субтеорії: компонентів, контексту і досвіду.

Субтеорія компонентів розглядає внутрішню діяльність ментального самоврядування як систему елементарних інформаційних процесів (компонентів, за Стерн-бергом), що відповідають за поточне перероблення інформації в процесі її отримання, перетворення, зберігання і використання. До таких компонентів належать:

а) метакомпоненти - процеси регулювання інтелектуальної діяльності, що припускають планування, дослідження процесу прийняття рішення, свідомий розподіл уваги, організацію зворотного зв'язку і т. д.;

б) компоненти виконання - процеси перетворення інформації і формування відповідних реакцій (зв'язування, доповнення, порівняння, селекція, групування іт. д.);

в) компоненти засвоєння і використання знань - шляхи набування знань, починаючи з наслідування і закінчуючи інсайтом, їх диференціація в умовах зберігання, оперативність використання і т. д.

Субтеорія контексту допомагає проаналізувати зовнішні прояви ментального самоуправління, які характеризують функції інтелекту стосовно середовища: адаптацію до оточення; вибудовування вибіркового ставлення до того, що відбувається; структурування (надання форми) оточення з метою його зміни. Аналіз зовнішнього контексту, в якому діє інтелект, дає змогу з'ясувати роль соціокультурних стандартів при оцінюванні інтелектуальної поведінки, позавербальної культурної інформації як основи соціального і практичного інтелекту і т. п.

Субтеорія досвіду описує можливості інтелекту на шкалі "новизна - стереотипність". За цим критерієм розрізняють здатність суб'єкта справлятися з новою ситуацією і здатність діяти швидко, без зусиль на основі автоматизованих когнітивних навичок у стандартних, повторюваних ситуаціях.

Стернберг наголошував, що ментальне самоуправління зосереджується на можливості вибору альтернативних способів організації інтелектуальної активності людини і стосується не стільки інтелекту, скільки особливостей його використання.