Kurs_lekcij_finish06

6.1. Чинники суїцидальної небезпеки 181

однак, якими-небудь діями, спрямованими на позбав-

лення себе життя.

За іншою класифікацією, виділяють самогубства:

-(справжні суїциди),

-парасуїциди (акти навмисного самоушкодження, що не приводять до смерті),

-пресуїциди (стан особистості, що обумовлює підвищену стосовно норми ймовірність здійснення суїцидального акту) . Суїциди умовно розділяють на:

-справжні, коли метою виступає бажання людини позбавити себе життя,

-демонстративно-шантажні, які застосовуються для надання тиску на навколишніх, отримання якихнебудь вигід, маніпулювання почуттями інших людей. Демонстративно-шантажна поведінка своєю метою припускає не позбавлення себе життя, а демонстрацію цього настрою.

Феномен суїциду найчастіше пов'язують із уявленням про психологічну кризу.

У літературі часто зустрічаються терміни «аутотравматизм», «аутоагресивний акт», які нерідко ототожнюють із суїцидальними діями. Якщо кінцевою метою аутоагресивного акту є самогубство, його варто відносити до суїцидальным дій. У сучасній літературі, особливо західній, також широко поширені поняття «аутодеструктивного», або «саморуйнівного» поводження.

Психологічний – душевний біль, імовірно, є загальною ознакою важких кризових станів. Нестерпність душевного болю приводить до прагнення припинити її будь-яким шляхом, і суїцид може здаватися

182 Тема 6. Психол. супровід особистості у ситуації суїциду

людині, що перебуває в кризовому стані, єдиним спо-

собом рятування й вирішення всіх проблем. Виділяють такі основні концепції суїциду:

1. Соціологічна концепція. Відповідно до соціологічної теорії самогубства Э. Дюркгейму суїцидальні думки з'являються насамперед у результаті розриву інтерперсональних зв'язків особистості, відчуження індивіда від тої соціальної групи, до якої він належить. Відповідно до його поглядів, існує три основних види суїцидів.

Багато актів самогубства є егоїстичними, і саморуйнування в цих випадках обумовлене тим, що індивід почуває себе відчуженим і ізольованим від суспільства, родини й друзів.

Другим типом є аномічні самогубства, як наслідок невдач у пристосуванні людини до змін у суспільстві, що приводить до порушення взаємозв'язку особистості й соціальної групи. Вони різко частішають під

час суспільно-економічних криз, але зберігаються й у періоди соціального процвітання, коли швидке підвищення добробуту викликає необхідність адаптації до нових, відмінних від колишніх умов життя.

Останній вид самогубства Е. Дюркгейм називав альтруїстичним. Це суїцид, що відбувається людиною, якщо авторитет соціуму або групи придушує його власну эго-ідентичність і він жертвує собою в благо суспільства, заради якої-небудь соціальної, релігійної або філософської ідеї.

Таким чином, за соціологічною концепцією суїцид спрямований не на самознищення на відтворенні зруйнованих зв’язків із оточуючими. У підлітків, напр., суїцид як акт спрямований не проти особистості, а

6.1. Чинники суїцидальної небезпеки 183

протест оточенню.

2. Психологічна концепція. За цією теорією у формуванні суїцидальних тенденцій провідне місце займають психологічні чинники – психологічна дезадаптація. За Е. Шнейдманом суїцид слід розглядати з точки зору психологічних потреб. Присутність двох ключових моментів – душевний біль; стан фрустрації або спотворення найбільш значимої потреби особистості.

Уявлення 3. Фрейда про суїцид засновані на концепції двох основних потягів людини: Еросу - інстинкту життя й Танатоса - інстинкту смерті. Континуум людського життя є бойовищем між ними. Людина не тільки хоче жити, бути улюбленим і продовжити себе у своїх дітях - бувають періоди або стани душі, коли бажаної виявляється смерть. З віком сила Еросу убуває, а Танатос стає усе більше сильним, напористим і реалізує себе повністю, лише привівши людини до

смерті.

За Фрейдом, суїцид і вбивство є проявами руйнівного впливу Танатосу, тобто агресією.

Засновник індивідуальної психології А. Адлер думав, що бути людиною означає, насамперед, відчувати власну неповноцінність. Життя полягає в прагненні до мети, що може не усвідомлюватися, але направляє всі вчинки індивіда й формують життєвий стиль. Почуття неповноцінності виникає в раннім дитинстві й засновано на фізичній і психічній безпорадності, що збільшується різними недоліками. Для людини екзістенціально важливо відчувати спільність із іншими людьми. Тому протягом всього він життя перебуває в пошуку подолання комплексу неповноцінності, його

184 Тема 6. Психол. супровід особистості у ситуації суїциду

компенсації або сверхкомпенсации. Цей пошук реа-

лізується в прагненні до самоствердження, владі, що стає рушійною силою людського поводження й робить життя осмисленої.

Однак цей пошук може натрапити на значні перешкоди й привести до кризової ситуації, з якої починається «втеча» у суїцид. Втрачається почуття спільності; між людиною й навколишніми встановлюється «дистанція», що виправдує нестерпність труднощів; у сфері емоцій виникає щось, що нагадує «передстартову лихоманку», з перевагою афектів люті, ненависті й помсти. А. Адлер підкреслював, що, оскільки людині властиво внутрішнє прагнення до мети, найчастіше несвідомої, те, знаючи послідовність учинків у випадку аутоагрессии, її можна запобігти.

Послідовник школи психоаналізу американський учений К. Меннінгер розвинув уявлення 3. Фрейда про суїцид, дослідивши його глибинні мотиви. Він виділив три складові частини суїцидальної поведінки. На його думку, для того щоб зробити самогубство, необхідно:

•бажання вбити - суїциденти, будучи здебільшого інфантильними особистостями, реагують люттю на перешкоди або перешкоди, що стоять на шляху реалізації їхніх бажань;

•бажання бути вбитим - якщо вбивство є крайньою формою агресії, то суїцид являє собою вищий ступінь підпорядкування: людина не може витримати

докорів совісті й страждань через порушення моральних норм і тому бачить спокуту провини лише в припиненні життя;

•бажання вмерти - воно поширено серед людей,

схильних піддавати своє життя необґрунтованому ри-

6.1. Чинники суїцидальної небезпеки 185

зику, а також серед хворих, що вважають смерть єди-

ними ліками від тілесних і щиросердечних мучень. Таким чином, якщо в людини виникають відразу

три описаних К. Меннінгером бажання, суїцид перетворюється в невідворотну реальність, а рознесення даних бажань у часі спричиняється більше м'які прояви аутоагресивної поведінки.

К. Г. Юнг, стосуючись проблеми самогубства, указував на несвідоме прагнення людини до духовного переродження, що може стати причиною суїциду. Це прагнення обумовлене актуалізацією архетипу колективної несвідомої, приймаючої різної форми:

•метепсихозу (переселення душ), коли життя лю- дини продовжується низкою різних тілесних втілень;

•перевтілення, що припускає збереження безпе- рервності особистості й нове народження в людському тілі;

•відродження-відновлення людського життя піс- ля смерті в стані так званого «тонкого тіла»;

•відродження-відновлення в межах індивідуаль- ного життя з перетворенням смертної істоти в безсмертне;

•відродження шляхом трансформації, що відбу- ває поза особистістю.

Архетип відродження несе в собі образ нагороди для людини, що перебуває в умовах нестерпного існування, і пов'язаний з архетипом матері, що тягне

людину до метафоричного повернення в утробу, де можна знайти довгоочікуване почуття безпеки.

Карен Хорні в руслі психодинамічного напрямку й его-психології думала, що при порушенні взаємин між

людьми виникає невротичний конфлікт, породжений

186 Тема 6. Психол. супровід особистості у ситуації суїциду

так званою базисною тривогою. Вона з'являється ще в

дитячому віці через відчуття ворожості оточення. Крім тривожності, у невротичній ситуації людин почуває самітність, безпорадність, залежність і ворожість. Ці феномени можуть стати основою суїцидальної поведінки (наприклад, дитяча залежність дорослої людини із глибоким почуттям неповноцінності й невідповідністю образу ідеального Я або соціальні стандарти). Ворожість при конфлікті актуалізує, як уважала К. Хорні, «руйнівні похилості, спрямовані на самих себе». Вони не обов'язково приймають форму суїцидальної поведінки, але можуть проявлятися у вигляді презирства, відрази або глобального заперечення. Вони підсилюються, якщо зовнішні труднощі сполучаються з езоповою установкою або ілюзіями людини. Тоді ворожість і презирство до себе й інших людей можуть стати настільки сильними, що власна смерть стає привабливим способом мести. У ряді випадків саме добровільна

смерть представляється єдиним способом затвердити своє Я. Покірність долі, при якій аутодеструктивність є переважною тенденцією, К. Хорні також розглядала як латентну форму самогубства.

Американський психоаналітик Гаррі Стек Саллівен розглядав суїцид з погляду власної теорії міжособистісного спілкування. Самооцінка індивіда створюється головним чином з відношення до нього інших людей. Завдяки цьому в нього можуть сформуватися три образи Я: «гарне Я», якщо відношення інших забезпечує безпека, «погане Я», якщо оточення породжує тривогу або інші емоційні порушення; крім того існує й третій образ « не-я», що виникає, якщо людина втрачає его-ідентичність, наприклад при щи-

6.1. Чинники суїцидальної небезпеки 187

росердечному розладі або суїцидальної ситуації. Жит-

тєві кризи або міжособистісні конфлікти прирікають індивіда на тривале існування в образі «поганого Я», що є джерелом мучень і щиросердечного дискомфорту. У цьому випадку припинення страждань шляхом здійснення аутоагресії й перетворення «поганого Я» в « не-я» може стати прийнятної або єдино можливою альтернативою. Але цим же актом людина одночасно заявляє про свою ворожість до інших людей і світу в цілому.

Роль тривоги й інших емоційних переживань у походженні суїцидального поводження підкреслювалася й представниками гуманістичної психології (Р. Мэй, К. Роджерс і ін.). Для Ролло Мэя тривога була не тільки симптомом для клініциста, але й екзистенціальним проявом буття й найважливішою конструктивною силою в людському житті. Він уважав її переживанням «зустрічі буття з небуттям» і «парадокса волі й

реального існування людини».

Карл Роджерс думав, що основна тенденція життя складається в актуалізації, збереженні й посиленні Я, що формується у взаємодії із середовищем і іншими людьми. Якщо структура Я є ригідної, то не реальний досвід, що погодиться з нею, сприйманий як загроза життю особистості, спотворюється або заперечується. Коли людина не визнає його, він як би містить себе в темницю. Тоді небажаний досвід відчужується від Я, у силу чого губиться контакт із реальністю. У такий спосіб Я, спочатку не довіряючи власному досвіду, згодом повністю втрачає довіру до себе. Це приводить до усвідомлення повної самітності. Втрачається віра в себе, з'являється ненависть і презирство до життя,

188 Тема 6. Психол. супровід особистості у ситуації суїциду

смерть ідеалізується, що породжує суїцидальні тен-

денції.

Основоположник і класик логотерапії Віктор Франкл розглядав самогубство в ряді таких понять, як сенс життя й воля людини, а також у зв'язку із психологією смерті й умирання. Людина, якій властива свідомість існування, вільний відносно способу власного буття. Однак при цьому в житті він зіштовхується з екзистенціальною обмеженістю на трьох рівнях: він терпить поразки, страждає й повинен умерти. Тому завдання людини полягає в тім, щоб, усвідомивши свою обмеженість, переносити невдачі й страждання. В. Франкл ставився до самогубства з жалем і затверджував, що йому немає законного, у тому числі морального, виправдання. У випадку суїциду життя стає поразкою. В остаточному підсумку самогубець не боїться смерті - він боїться життя, уважав В. Франкл.

Едвін Шнейдман уперше описав ознаки, які свід-

чать про наближення можливого самогубства, назвавши їх «ключами до суїциду». Він ретельно досліджував існуючі в суспільстві міфи відносно суїцидального поводження, а також деякі особливості особистості, що обумовлюють суїцидальное поводження. Ці особливості відбиті в створеній їм оригінальної типології індивідів, які, нерідко свідомо, самі наближають свою смерть

До них відносяться:

•шукачі смерті, що навмисно розстаються з жит- тям, зводячи можливість порятунку до мінімуму;

•ініціатори в смерті, що навмисно наближають

її(наприклад, важкохворі, що свідомо позбавляють себе систем життєзабезпечення);

6.1. Чинники суїцидальної небезпеки 189

•гравці зі смертю, схильні шукати ситуації, у

яких життя є ставкою, а можливість виживання відрізняється низькою ймовірністю;

•ті хто схвалює смерть, тобто ті, хто, не прагнучи

активно розстатися з життям, разом з тим не приховують своїх суїцидальных намірів: це характерно, наприклад, для самотніх старих або емоційно нестійких підлітків і юнаків у пору кризи его-идентич-ности.

Е. Шнейдман описав і виділив загальні риси, характерні для всіх суїцидів, незважаючи на розмаїтість обставин і методів їхнього здійснення (Шнейдман. 2001):

1) Загальною метою для суїциду є пошук рішен-

ня.

2) Загальним завданням суїциду є припинення свідомості.

3) Загальним стимулом суїциду є нестерпний психічний біль.

4) Загальним стресором при суїциді є фрустровані психологічні потреби.

5) Загальної суїцидальною емоцією є безпорадністьбезнадійність.

6) Загальним внутрішнім відношенням до суїциду

єамбивалентность.

7)Загальним станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери.

8)Загальною дією при суїциді є втеча (агресія).

9)Загальною комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свій намір.

10)Загальною закономірністю є відповідність суїцидального поводження загальному стилю (паттернам) поводження протягом життя.

190 Тема 6. Психол. супровід особистості у ситуації суїциду

Разом з Н. Фарбероу Е. Шнейдман ввів у практи-

ку метод психологічної аутопсії (включає аналіз посмертних записок суїцидентов), що значно поглибив розуміння психодинаміки самогубства.

На основі цього методу їм були виділені три типи суїцидів:

•еготичні самогубства; причиною їх є інтрапси- хічний діалог, конфлікт між частинами Я, а зовнішні обставини відіграють лише додаткову роль; наприклад, самогубства психічно хворих, що страждають слуховими галюцинаціями;

•діадичні самогубства, основа яких лежить у не- реалізованих потребах і бажаннях, що ставляться до значимої близької людини; таким чином, зовнішні фактори домінують, роблячи цей учинок актом відносини до іншого;

•агенеративні самогубства, при яких причиною

єбажання зникнути через втрату почуття приналежності до покоління або людства в цілому, наприклад, суїциди в літньому віці.

В останніх роботах Е. Шнейдман підкреслює важливість одного психологічного механізму, що лежить в основі суїцидальної поведінки, - душевного болю (psychache), що виникає через фрустрацію таких потреб людини, як потреба в приналежності, досягненні, автономії, вихованні й розумінні.

Н. Фарбероу є творцем концепції саморуйную-

чої поведінки людини. Його підхід дозволяє ширше глянути на проблему, розглядаючи не тільки завершені самогубства, але й інші форми аутоагресивного поводження: алкоголізм, токсикоманію, наркотичну

залежність, зневагу лікарськими рекомендаціями, тру-