Розділ 2: умисел та його види

2.1 Прямий умисел

Як свідчать наукові дослідження та матеріали судової практики, у реальній дійсності число умисних злочинів сягає 90-92% загальної кількості вчинених злочинів. Для правильної кваліфікації таких злочинів має суттєве значення саме встановлення виду умислу та його основних елементів:

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямий умисел – особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст. 24).

Інтелектуальний момент утворюють усвідомлення суспільної небезпеки своєї поведінки та передбачення її шкідливих наслідків. Свідомість охоплює не тільки чітке розуміння фактичного боку злочину, його змісту, характеру й усіх інших об’єктивних ознак, а й певне розуміння соціально-політичної значущості вчиненого діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості цієї особи склалося певне уявлення про можливі чи неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут має конкретний характер. Особа чітко уявляє, що саме її конкретні діяння спричинять або можуть спричинити суспільно небезпечні наслідки.

Вольовий момент прямого умислу – це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Зазвичай особа прагне досягти якоїсь мети, задовольнити якусь потребу.

Судові та слідчі органи під час правозастосування не завжди правильно визначають прямий умисел, що призводить до неправомірного притягнення осіб до кримінальної відповідальності.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння мі­стить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиня­ється, всіх обставин, що характеризують об’єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об’єкта і предмета посягання, ха­рактеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обста­вин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Таким чином, законодавець вказує на три необхідні ознаки прямого умислу :

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій чи бездіяльності;

б) передбачення настання суспільно небезпечного наслідку;

в) бажання, щоб такі наслідки наступили. [11, с. 58]

Перші дві ознаки навмисні (усвідомлення і передбачення) характеризують інтелектуальну, а третя (бажання) - вольову сферу психіки особи, яка скоїла злочин.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи скла­лося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Осо­ба має чітке уявлення про розвиток причинного зв’язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу — це бажання настан­ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задоволь­нити ту чи іншу потребу.

Бажання настання суспільно небезпечних наслідків визначає спрямованість злочину на певний об’єкт та передбачає спрямованість дій винного. Таким чином, про бажання настання наслідків можна говорити у разі, коли наслідки:

а) є кінцевою метою злочину;

б) є проміжною метою;

в) є засобом досягнення іншої, більш віддаленої мети;

Так, з метою заволодіння квартирою батьків і одержання спадщини умовив свого знайомого В. за вина­городу вбити батьків і сестру. Для реалізації злочинного наміру 3. розробив план вбивства, приготував та сховав у квартирі ніж і по­відомив В., де знаходяться гроші, якими він може заволодіти після вбивства. В. після вбивства матері не став чекати на повернення з роботи інших членів сім’ї, заволодів грошима і пішов з місця зло­чину. В цьому разі 3. і В. діяли з прямим умислом. Обидва усвідом­лювали суспільно небезпечний характер своїх дій: 3. — організацію вбивства, розробку плану реалізації злочину, підготування знаряд­дя вбивства і т.ін.; В. — нанесення смертельних ударів ножем у жит­тєво важливі органи потерпілої і заволодіння грошима. Вони усві­домлювали, що діють спільно і переслідують корисливу мету: 3. — одержання спадщини і вирішення для себе житлової проблеми, а В. — одержання грошової винагороди. 3. і В. передбачали неминучість настання смерті потерпілих за умови, що намічений план буде реа­лізований, і обидва бажали настання саме цих наслідків, пересліду­ючи при цьому кожний свою мету. [4, с.146]