2. Методологічні основи криміналістики. Криміналістична ідентифікація і діагностика

Методи криміналістики. Метод, як спосіб пізнання, являє собою визначену сукупність дій, спрямованих на вивчення властивостей і ознак об'єкта.

Систему наукових методів криміналістики можна представити в такий спосіб: загальний метод пізнання; загальнонаукові методи пізнання; приватні методи науки криміналістики; спеціальні методи науки криміналістики.

Загальним методомпізнання є метод матеріалістичної діалектики. Для його розуміння мають значення, насамперед, загальні закони розвитку реальності – природи, суспільства і мислення. Поряд з цим, значний методологічний вплив на приватні науки здійснюють філософські категорії, які є ступінями функціонування і розвитку наукового пізнання, що доповнюють діалектичний метод і дають можливість формувати і пояснювати основні поняття конкретних галузей знання, тобто створювати теоретичні основи конкретних наук. Загальність даного методу полягає в тому, що всі інші методи пізнання мають стосовно нього підлеглий характер, включаються в нього як елементи в цілісну систему й обов'язково погоджуються з його загальними вимогами.

Важливу роль у пізнанні грають загальнонаукові методи. Загальнонаукові методи і поняття сприяють синтезові знання і тим самим допомагають більш адекватному відтворенню об'єкта. До загальнонаукових методів відносяться: спостереження, порівняння, вимірювання, опис, експеримент, моделювання, побудова гіпотез тощо.

Приватнонауковий метод– це спосіб дослідження, що припускає специфічне застосування пізнавальних засобів для вивчення конкретної галузі об'єктивного світу; як способи наукового пізнання, що полягають у застосуванні пізнавальних засобів, придатних лише для вивчення окремих, обмежених і специфічних галузей об'єктивного світу.

Приватнонаукові методи криміналістики поділяються на методи виявлення (збирання) судових доказів, методи встановлення (дослідження) судових доказів і методи перевірки (оцінки) судових доказів.

Спеціальні методи– використовуються для пізнання і дослідження об'єктів, явищ, подій і фактів, що входять у предмет конкретної науки. Тому такі методи, відповідно до галузі знань, де вони застосовуються, називають соціологічними, криміналістичними, кримінологічними тощо.

Криміналісти запозичають загальні принципи приватних методів, а самі методи активно переробляють, створюють специфічні методики і прийоми відповідно до задач судового дослідження й особливостей визначеної галузі криміналістики, тобто при цьому виникають якісно нові, криміналістичні методи.

Таким чином, до спеціальних (власне-криміналістичних) методів відносяться методи криміналістичної ідентифікації; групофікації (установлення групової приналежності); словесного портрета тощо.

Криміналістична ідентифікація – спеціальний метод науки криміналістики

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. identifico — ототожнюю).

Криміналістична ідентифікація повинна розглядатися як мета дослідження, що полягає у встановленні тотожності, як процес ототожнення, і як метод дослідження, що дозволяє зробити висновок про тотожність. Тому, оперуючи поняттями ідентифікації, необхідно чітко уявити собі, у якому аспекті розглядається ідентифікація, тому що міркування, що ґрунтуються на розумінні ідентифікації як методі дослідження, будуть не цілком точні стосовно ідентифікації як меті або процесові дослідження.

Сутність криміналістичної ідентифікаціїполягає в зіставленні об'єкта і його відображень.

Види криміналістичної ідентифікації

Всі ідентифікаційні дослідження підрозділяються на кілька видів за різними підставами:

За характером встановлюваної тотожності ідентифікація підрозділяється на два види: індивідуальну, у процесі якої вирішуються питання про тотожність індивідуально-визначеного об'єкта, і групову, призначену ототожнювати класифікаційну групу, до якої відноситься досліджуваний об'єкт, або, інакше кажучи, установити його групову приналежність.

За природою ідентифікуючих об'єктів розрізняють ідентифікацію за уявним образом, що зберігся в пам'яті людини (впізнання), за матеріально-фіксованими відображеннями об'єкта, а також ідентифікацію цілого за його частинами.

За суб'єктом ототожнення розрізняють слідчу, оперативну, судову і експертну ідентифікацію. У тих випадках, коли для рішення тієї або іншої ідентифікаційної задачі не потрібні спеціальні знання, ідентифікацію проводить сам слідчий, оперативний працівник або суд шляхом пред'явлення предмета або людини для упізнання.

Експертна криміналістична ідентифікація проводиться на підставі постанови слідчого або визначення суду відповідним фахівцем в галузі криміналістичної експертизи (експертом).

За об'єктом дослідження ідентифікація підрозділяється на ідентифікацію: людини, предметів і речей, тварин.

У залежності від галузі криміналістичної техніки ідентифікація підрозділяється на дактилоскопічну, трасологічну, балістичну, почеркознавчу, техніко-криміналістичну, а також ідентифікацію людини за ознаками зовнішності.

Кожний з цих видів ідентифікації має свої задачі і специфічні методи дослідження.

Об'єкти криміналістичної ідентифікації

У процесі ідентифікаційного дослідження беруть участь дві групи об'єктів. Першу групу складають ідентифіковані (ототожнювані, або шукані) об'єкти, тобто ті об'єкти, відносно яких вирішується питання про тотожність. Такими об'єктами можуть бути предмети (наприклад, пістолет, знаряддя злому тощо) і людина.

До другої групи відносяться об’єкти, що ідентифікують (ототожнюють), за допомогою яких установлюється тотожність шуканого (ототожнюваного) об'єкта. Це можуть бути: матеріально-фіксовані відображення того або іншого об'єкта (слід взуття в ґрунті, стріляна гільза або куля тощо); окремі частини, які раніше складали одне ціле (осколки автомобільної фари, частини розірваного документа тощо); або той чи інший об'єкт, представник шуканої класифікаційної групи.

За основу розподілу об'єктів ідентифікації на ідентифіковані й об’єкти, що ідентифікують береться напрямок відображення ознак від об’єкти, що ідентифікують до ідентифікованого. У момент слідоутворення (утворення матеріальних слідів відображень) беруть участь як мінімум два об'єкти слідоутворюючий (наприклад, робоча частина знаряддя злому) і слідосприймаючий (наприклад, обв'язка дверей). При цьому на обв'язці дверей утвориться об’ємний (утиснений) слід від робочої частини застосовуваного знаряддя злому. Виявлений і вилучений у ході огляду місця події об'ємний слід знаряддя злому буде об’єктом, що ідентифікує (ототожнюючим), а унесене з місця події злочинцем знаряддя злому – ідентифікованим (ототожнюваним, шуканим).

Будь-який предмет може мати кілька ідентифікаційних полів. Ідентифікаційне поле – сукупність ідентифікаційних ознак, що відобразилися на об'єкті в конкретних умовах взаємодії.

Криміналістична діагностика

Слово «діагностика» грецького походження й означає «розпізнавання», «розрізнення», «визначення». Кожен із зазначених термінів, що не є синонімами, здатний охарактеризувати один з аспектів цього складного процесу. Розпізнати – означає установити якусь подобу уже відомому. Розрізнити – значить визначити, віддеференціювати конкретну ситуацію від інших, їй подібних. Визначити (заключний етап діагностики) – значить, через подібність з типовою моделлю виявити індивідуально-конкретні, властивості даної досліджуваної ситуації.

Криміналістична діагностики вирішує наступні задачі:

1. Установлення просторової структури обстановки злочинної події (де, у якій обстановці відбувся злочин, які з виявлених слідів мають відношення до події злочину тощо).

2. Установлення механізму окремих етапів (стадій) події (напрямок і характер злому перешкоди, спосіб виготовлення (підробки) грошових знаків, тощо).

3. Визначення речової структури обстановки місця події (які властивості і стан об'єктів цієї обстановки, якою мірою вони могли обумовити механізм злочину тощо).

4. Установлення тимчасових характеристик злочинної події (коли вона відбулася, скільки часу могло знадобитися для її здійснення тощо).

5. Визначення властивостей об'єктів, що діяли, (осіб, знарядь, транспортних засобів), їхньої кількості, характеру функціонування тощо.

6. Ретроспективне дослідження причинно-наслідкових зв'язків (яка причина пожежі, що могло стати причиною пострілу без натискання на спусковий гачок тощо).

7. Прогнозування дій причинно-наслідкових зв'язків (які наслідки могли наступити в результаті дій визначеної особи, які ушкодження повинні були залишитися на транспортному засобі, що зник, тощо.

8. Встановлення механізму злочинної події в цілому. Ця задача являє собою інтеграційне діагностування багатьох із наведених вище факторів, являючись за своєю суттю ситуаційним аналізом усієї події, як системи дій. Для її рішення необхідно вивчити і використовувати усі види інформації: особистісної – про учасників події; речової – про предмети відбивані і що відбивають; операційної – про механізм дій, їхні умови, обставини.

9. Установлення відповідності ситуації, що викладається учасником процесу (обвинувачуваним, потерпілим), тому механізмові події, що може бути визначений слідами й іншими речовими доказами.

З урахуванням викладеного предмет криміналістичної діагностики може бути визначений як дослідження властивостей і стану об'єкта (ситуації) з метою встановлення змін, що відбулися в ньому, визначення причини цих змін і їх зв'язку зі скоєним злочином.

Структуру процесу криміналістичної діагностики в загальному виді можна представити так: визначення мети; попереднє вивчення об'єктів; аналіз діагностичних ознак; порівняння за аналогією; оцінка і коректування отриманих результатів; формулювання висновків.