Лекція №5. Протестантизм

Мета лекції:

• освітня(навчальна):

• розкрити причини виникнення протестантизму, особливості його віровчення і культу, основні його напрями;

• розвиваюча:

• формувати уміння та навички визначення приналежності релігійних течій до протестантизму;

• виховна:

• виховання толерантності по відношенню до людей інших віросповідань.

Опорні поняття: : реформація, протестантизм, лютеранство, баптизм, кальвінізм, дешева церква.

План

1. Причини виникнення протестантизму.

2. Основні напрями протестантизму та їх характеристика.

3. Протестантизм у сучасному світі.

1. Причини виникнення протестантизму.

Протестантизм виник у Німеччині в ХVI столітті. Започаткував цей рух августинський монах Мартін Лютер (1483-1546 рр.) 31 жовтня 1517 р., коли прибив до дверей віттенбергської церкви 95 тез проти індульгенцій. Скоро Реформація (так називався рух, започаткований Лютером) охопила Німеччину, а потім й всю Західну Європу. Видатними діячами Реформації були також Филип Меланхтон (1497-1560), Ульрих Цвінглі (1484-1531), Жан Кальвін (1509-1564).

Основні принципи протестантизму:

1. Спасіння особистою вірою в спокутуючу жертву Христа. Добрі справи, пожертвування на користь церкви несуттєві.

2. Принцип загального священства. Рятівна сила церкви заперечується. Стверджується пряме спілкування віруючого з Богом.

3. Спирання виключно на Біблію. Визнання Священного Писання єдиним авторитетом у справах віри.

4. Принцип "дешевої церкви": визнання тільки двох обрядів – хрещення й причастя, які діють не автоматично, а силою віри. У більшості протестантських конфесій хрещення проводиться у повнолітньому віці. У протестантизмі заперечується іконовшанування, культ святих, целібат духівництва.

5. Учення про божественне передвизначення: Бог споконвічно прирік одні душі до спасіння, а інші до загибелі. Людина не в змозі змінити приречення. Знаком божої благодаті є успіх у світських справах, у тому числі матеріальне процвітання. Кальвін навіть вважає, що, якщо людина пропускає нагоду заробити більше грошей, вона грішить перед Господом: адже Господь повернувся до неї, а вона, так би мовити, відвертається від благодаті.

6. Протестантизм у тій чи іншій мірі розділяє загальнохристиянські уявлення про троїчність Бога, про безсмертя душі, про рай і пекло (учення про чистилище відкидається).

Висновки: протестантизм виник під час другого загального розколу християнства, коли від католицизму відокремився протестантизм, під час Реформації. Його поява була викликана суспільними перемінами, появою на історичній арені нового класу – буржуазії, яка потребувала ідеологічного обґрунтування свого місця в політичному світі.

2. Основні напрями протестантизму та їх характеристика.

Протестантизм розділяється на велику кількість напрямків. До протестантизму відносяться лютеранство (Німеччина, країни Скандинавії), цвінгліанство й кальвінізм (Швейцарія та Нідерланди), анабаптизм, менонітство (Німеччина, Нідерланди), англіканство (Англія), пресвітеріанство (Шотландія). До пізнього протестантизму належать течії, більшість з яких виникли в США: баптизм, методизм, квакери, адвентизм, свідки Ієгови, п’ятидесятники та інші.

Лютеранство сформувалось в епоху Реформації завдяки діяльності Лютера та його сподвижників, у першу чергу Меланхтона. Для лютеранства характерні всі особливості "класичного "протестантизму. Особливе місце займає учення про виправдання вірою. Зараз у світі нараховується близько 75 млн. лютеран.

Засновником кальвінізму є Жан Кальвін (1509-1564 рр.). Центральне місце в кальвіністській ідеології займає вчення про передвизначення, згідно з яким долі людей визначені Богом і людина не владна змінити присуд. Зараз кальвінізм представлений реформатськими, пресвітеріанськими церквами, конгрегаціоналізмом.

Англіканство виникло в XVI столітті. Щодо культу й організаційних принципів англіканська церква ближча до католицької, ніж інші напрямки протестантизму. Обрядовий бік католицизму в англіканстві майже не зазнав змін. Зберігається ієрархія, яка нагадує католицьку. Головою церкви є британський король, який призначає єпископів. Примас англіканської церкви – архієпископ Кентерберійський.

Баптизм (від грец. "баптизо" – "занурювати", "хрестити у воді") заснований на початку XVII ст. видатним англійським конгрегаціоналістом Дж. Смітом, який переселився в Нідерланди. Одна частина баптистів ("окремі" або "партикулярні", що наслідує традиції кальвінізму) вважає, що Бог до створення світу прирік одних людей до спасіння, а інших до загибелі. Інша частина баптистів ("спільні") дотримується армініанської традиції та вважає, що Бог визначив до спасіння всіх, хто увірував в Христа. Зараз у світі 50 млн. баптистів.

П’ятидесятництво виникло на початку ХХ ст. у США. Основою вчення є догмат про зішестя Святого Духу на апостолів на п’ятдесятий день після воскресіння Ісуса Христа, завдяки чому вони отримали дар пророцтва, мовлення іншими мовами й т. ін. Тому центральним елементом культу п’ятидесятників є особливе хрещення Духом Святим.

На даний час нараховується понад 50 млн. п’ятидесятників.

Адвентизм (від лат. adventus – пришестя) виник у 30-ті роки XIX ст. у США. Його засновник У. Міллер передрік друге пришестя Христа в 1844 р. Але коли цього не сталося, адвентисти висунули ідею про те, що Христос дійсно прибув, але не на землю, а в небесне святилище, й звідти тепер вершить "суд дослідження". Адвентисти вірять у близьке друге пришестя Христа й становлення на Землі його тисячолітнього царства. Адвентисти заперечують безсмертя душі, заявляючи, що душа помирає разом з тілом, щоб воскреснути в день пришестя Христа. Вважаючи тіло "сосудом божим", адвентисти надають велике значення так званій "санітарній реформі" – зводу правил щодо охорони здоров’я. Найбільш великим напрямком адвентизму є адвентизм сьомого дня, заснований пророчицею Е. Уайт.

Свідки Ієгови – одна з пізніх течій протестантизму.

Цей напрямок виник у 1870 р. у США як група по вивченню Біблії. Його заснував Ч. Рассел. В основі його вчення лежить віра в близькість останньої битви Христа й сатани – армагедону. Після перемоги над сатаною буде встановлений рай на землі, де будуть вічно жити праведники. Згідно зі свідченням Ієгови, Христос не Бог, а син Єгови, що не є рівнозначним, і цар Божого Царства. Така позиція дає підстави багатьом християнським конфесіям не вважати свідків Ієгови християнами, однак самі свідки Ієгови зараховують себе до християнства.

Висновки: незважаючи на різноманіття напрямків в протестантизмі, кожен з них має у собі спільні риси, загальні принципі, що дозволяє говорити про нього як про єдиний напрямок у християнстві.