9. Музейний предмет як знак. Музеалії як знаки

Музеалїі як такі не мають значення, вони лише існують як знаки. Об’єкти мають матеріяльну реальність, індивідуальну реальність та групову реальність.Значення у собі вони не мають, а лише набувають внаслідок того, що їм його приписують. А значення суспільне вони мають взагалі щойно тоді, якщо існує консенсус щодо такого приписування. Тому значення – також змінне. Зрештою воно стає реальним лише у взаємодії між глядачем та об’єктом. Ця інтеракція може однак відбуватись лише у понятійних рамках, незаперечних у суспільстві. При цьому слід зважати на те, що участь у творенні значень у музеальному контексті беруть завжди два суспільства:ориґінальне суспільство, яке є творцем первинного значення об’єкта, та суспільство, яке є носієм музеалізації Значення об’єкта у суспільстві, з якого він походить, може бути і зазвичай буде цілковито іншим від його значення у суспільстві, якому належить музей . Об’єкти у музеальному контексті мають три різні форми значень, знак як властивість, не як значення. Він як такий первинно сприймається чуттєво і без розмірковувань: запах, дотик, відчуття, сприйняття, знак як реально, виразно та окреслено існуючий предмет чи подія. Це існування вторинне, стосовно чогось іншого як того, що є, та можливе лише завдяки властивостям предмета чи події, знак як третинне існування в межах соціяльної групи у певному часі та просторі. Під час роботи в музеї потрібно усвідомити собі різну природу форм цих значень та їх взаємозв’язки й користуватися ними – починаючи від чуттєвого враження, яке справляє об’єкт, через його конкретне буття разом із його значеннями, які він має на інтерсуб’єктивному рівні.Музей має важливу соціяльну функцію – досліджувати об’єкти як знаки, тобто як об’єкти соціяльної значущости. Тому недостатньо лише того, що музеї пропонують просто об’єкт або об’єкт у його (первинному чи музейному) оточенні. Він бо ж існує не як колись усталена й тому незмінна цілісність, а у постійному взаємозв’язку із живими людьми. У сенсі значно ширшого поняття музеалії Тсурута (Tsuruta 1984: 29) пропонує для фондових предметів (Sammlunsgut) музеїв замість “музейний об’єкт” використовувати місткіший термін – “музейний матеріял”, бо в іншому випадку функціональні та феноменологічні аспекти значно поступалися б на користь суто морфологічних. “Музейний матеріял у своїй сукупності мав би бути синтетичною сумою форм і функцій разом з їх оточенням. розрізняє дві групи матеріялів: первинний музейний матеріял (сукупність фондів зібрання), складається з частин музейного матеріялу, цілісних об’єктів (у біології це, наприклад, представник певного виду(species)), неподільних груп музейного матеріялу (окремі об’єкти, що можуть повноцінно існувати в дійсности тільки як частина більшого цілого), поєднаного музейного матеріялу (набори чи комплекти різного роду музейного матеріялу), збірного музейного матеріялу (неприродні комбінації музейного матеріалу, разом із його довкіллям), вторинний музейний матеріял (решта музейного публічно доступнно матеріялу), морфологічно вторинний (моделі, репліки, копії тощо), функціонально вторинний (аудіовізуальний матеріял, графічний матеріял, статті, каталоги та інші публікації), загальний інформаційний матеріал (листівки, діапозитиви, музейні та виставкові путівники, відтворення об’єктів збірки, плакати, буклети і т.п.). Втім належність до однієї категорії ориґіналів та об’єктів відмінних видів є ризиковним, оскільки тоді важко в подальшому відрізнити музейну діяльність від інших немузейних способів збирання, досліджень і показу.