Мистецтво античного риму

Таблиця 6. Періодизація культури Давнього Риму

НАЗВА ПЕРІОДУ	Хронологічні межі
Етруська культура	VIII – I ст. до н.е.
Республіканський період Давнього Риму	V – I ст. до н.е.
Імператорський період Давнього Риму	I – V ст. н.е.

Мистецтво Етрурії. До сьогодні етруски залишаються загадковим народом: невідоме їхнє походження, нерозкрита таємниця їхньої мови. Більшість дослідників схиляються до думки, що етруски прийшли на Апеннінський півострів на межі IX – VIII ст. до н.е. з Малої Азії. У VIII – VI ст. до н.е. Етрурія поширила сферу впливу на все Західне Середземномор’я. Етруски вважалися відважними мореплавцями (у грецьких міфах згадуються етруські пірати, етрусків називали “народами моря”) і досвідченими купцями. На торговельних шляхах вони побудували великі міста. У VI ст. до н.е. етруски утворили політичний союз, який об’єднав дванадцять міст-держав, найвизначнішими серед яких були Черветері, Тарквінії, Вейо, Вольсинії, К’юзі.

Етруська культура формувалася у тісному зв’язку з давньогрецькою. Зокрема, етруски поклонялися богам, що мали багато спільного з еллінськими: етруський бог Тінія виконував функції, схожі з давньогрецьким Зевсом, богиня Уні нагадувала Геру, Менрва – Афіну, Туран – Афродіту. У VI ст. до н.е. сформувалася верховна тріада богів – Тінія, Уні, Менрва (Юпітер, Юнона, Мінерва, як їх пізніше назвуть римляни). Проте важко віднайти у греків щось схоже на похмурого бога Вольтумну, можливо, верховного бога етрусків, або підземну сторожу – ката Хару.

Архітектори Етрурії винайшли новий будівельний матеріал – бетон, який використовували у побудові інженерних споруд. Оборонні споруди, дороги, мости і канали, зведені етрусками, засвідчують високий розвиток будівельної техніки. Храмова і житлова архітектура була загалом близькою до давньогрецької, однак етруски використовували камінь тільки для фундаментів будівель, каркас виготовляли з дерева, а стіни – з цегли-сирцю. На основі давньогрецької ордерної системи етруски створили тосканський ордер. Широкий і приземкуватий етруський храм – псевдопериптер – піднімався на високому події, до колонади глибокого портика підводили сходи. Тимпан фронтону і гребінь покрівлі храму прикрашали поліхромні статуї, виконані з теракоти. Оскільки була сформована верховна тріада богів, етруський храм часто мав три целли. Етруски побудували перший храм римлян і головну святиню Давнього Риму – храм Юпітера, Юнони та Мінерви на Капітолійському пагорбі. Щоправда, зведену з недовговічних матеріалів споруду постійно відновлювали і перебудовували. Храм Капітолійської тріади зруйнували племена вандалів у V ст. н.е.

Етруські гробниці відтворювали наземну архітектуру – будинок та його інтер’єр. Вестибюль вводив у центральний зал – атрій, з якого можна було пройти у спальні – поховальні камери. У кам’яній породі вирізали не тільки об’єм інтер’єру, але також і всі деталі, що виступали з площин підлоги, стін, стелі. Зокрема, в гробниці Щитів і крісел – щити на стінах, крісла і ложа на підлозі складають одне ціле з масивом стіни, хоча створюється враження, що їх поставили або розвісили. Кам’яна стеля вкрита різьбленням, що зображає масивні дерев’яні балки. У гробниці Рельєфів з некрополя Черветері на стінах і підлозі вирізьблено декоративний поховальний інвентар – подушки, сандалі, посуд. Здається, майстри не забули нічого з домашнього побуту, навіть на колоні зображені куниця і гуска.

Найповніші відомості про життя і побут етрусків можна почерпнути з розписів гробниць. У трьохярусному композиційному вирішенні живописного декору художники втілювали міфологічну концепцію трьох світів. Нижній світ відтворювали чорним кольором панелі або зображенням морської стихії. Середню смугу відводили багатофігурним сценам поховального культу, зображенню земного життя (полювання, учти, змагання, битви), міфологічним сюжетам. Небесну сферу втілювали геральдичні композиції, розташовані у трикутному полі під двосхилою покрівлею.

Для всіх гробниць обов’язковим стало зображення учти. Її учасники – чоловіки і жінки в багатому одязі – лежать на ложах, їм прислуговують оголені юні раби, танцівниці кружляють перед ними у божевільному танці, натхненно грають на лірах і флейтах музиканти, атлети випробовують свою силу в боротьбі, гуси і коти під столами підбирають залишки їжі. Важко реконструювати зміст цього сюжету – це або поховальна тризна, або відтворення учти у царстві мертвих. Враження нереального створює зображення самого померлого в оточенні близьких. Його визначає центральне розташування у композиції та підняте в руці яйце (символ відродження), яке померлий демонструє богам. Мистецькі пам’ятки некрополя в Тарквінії VI – початку V ст. до н.е. (гробниці Полювання і рибальства, Леопардів, Триклінія, Авгурів) свідчать, що люди, які їх створювали, були закохані в життя і насолоджувалися земним існуванням. На обличчях померлих щаслива усмішка, адже вони знають, що насолоди, які їх супроводжували при житті, продовжаться після смерті. Меланхолійні сюжети, страх і морок з’являються у розписах пізнішого часу – V – ІІІ ст. до н.е.

У поховальному обряді етруски використовували керамічні урни і теракотові саркофаги. Найдавніші урни накривали покришками у вигляді шоломів, потім покришки почали завершувати скульптурним портретним бюстом, який, за всієї умовності, передавав індивідуальні риси померлого. Етруські скульптори сформували тип теракотового саркофага, оздобленого портретними фігурами померлих. На них мертві зображалися, ніби живі: їхні очі широко відкриті, обличчя радісно усміхнені. Наприкінці VI ст. було створено складний за пластичним декором теракотовий саркофаг з Черветері. Чоловік і дружина ніжно обнімаються, ніби забуваючи про те, що лежать на ложі смерті. Скульптура Матер-матута була сучасницею грецької скульптури високої класики. Мама і дитина – найсвітліша з вічних мистецьких тем. У етрусків V cт. до н.е. і вона стає трагічною, адже на колінах у матері мертва дитина. Матер-матута – це урна для праху дитини.

Як уже згадувалося, етруські храми прикрашала теракотова скульптура. Зокрема, чорне тло тимпана храму Ара делла Реґіна в Тарквініях оздоблювали червоні, як казкові істоти, крилаті коні, у стилістиці яких помітний вплив грецької класики. Покрівлю храму в Вейо колись увінчувала статуя Аполлона, яку виконав скульптор Вулка. Аполлон з Вейо дуже подібний до сучасних йому куросів і, водночас, відрізняється від них: він одягнений, крокує та широко усміхається.

У VI – IV ст. до н.е. в Етрурії високого рівня сягає техніка бронзового лиття. До цього періоду належать, зокрема, бронзові вотивні статуетки, пов’язані з культом померлих. Тут схематично виконане з видовженими пропорціями тіло поєднується з реалістично трактованими, майстерно виготовленими головами. Етруски не тільки побудували головний римський храм, але й поставили в ньому емблему Риму – Капітолійську вовчицю – бронзову статую вовчиці, яка, за легендою, вигодувала засновників міста – близнят Ромула і Рема. Лютий хижак і водночас милосердна мати людських дітей: етруському майстрові вдалося втілити духовну силу дикої природи, яка виховала войовничих і мужніх римлян. Шедевром пізньої етруської скульптури є бронзовий бюст Брута.

Приблизно у І ст. до н.е. етруски зникли з історичної арени, асимілювалися з римлянами, отримали право римського громадянства. Зокрема, етрусками були відомий покровитель художників Гай Меценат і автор “Енеїди” Вергілій. У мистецтві І ст. до н.е. інколи неможливо відрізнити етруські пам’ятки від римських. І якщо б по краю тоги Авла Метелла не було написане його етруське ім’я, скульптуру “Оратора” зарахували б до шедеврів мистецтва республіканського Риму.

Мистецтво республіканського Риму. Від V ст. до н.е. розпочався занепад етруських міст-держав. У IV – III ст. до н.е. Рим підпорядкував увесь Апеннінський півострів, у ІІІ – ІІ ст. до н.е. римляни завоювали Карфаген, Грецію і практично все Східне Середземномор’я. Уперше в історії така величезна територія опинилася в межах однієї політичної системи. Антична культура відкрила безмежні можливості поширюватися, що привело одночасно до її збагачення новими, особливо східними мотивами і рисами.

Римська культура розвивалася під значним впливом етруської та грецької культур. У етрусків римляни запозичили релігійні вірування і звичаї, будівельну техніку і деякі художні традиції, військову і політичну організацію, театральні видовища і гладіаторські бої. Водночас римляни схилялися перед творчим генієм давніх греків: міфологія і література, філософія і театр, архітектура й образотворче мистецтво Давньої Еллади справили значний вплив на римську культуру. Еллінська освіта стала важливою частиною вищої освіти Давнього Риму, у деякі періоди грецька мова була мовою римської аристократії. Вивезена з Греції скульптура заполонила громадські споруди Давнього Риму, житлові будинки, заміські вілли. Завдяки римським копіям з грецьких статуй ми сьогодні маємо змогу ознайомитися з творчістю Мирона, Фідія, Поліклета, Праксителя і багатьох інших видатних скульпторів Давньої Греції. Римляни запозичили грецьку ордерну систему. Канонізація форм античного ордера була здійснена у трактаті “Десять книг про архітектуру” давньоримського архітектора та інженера Вітрувія.

Основними давньоримськими богами були Юпітер, Марс, Янус, Юнона і Мінерва. У переліку свят найважливішими вважалися присвячені Юпітерові та Марсу. Наступними за значенням були землеробські, скотарські та виноробські святкування: приносилися жертви землі-годувальниці, богині родючості Церері, Юпітеру як покровителю виноробства. Відбувалися урочистості на честь морських богів, на честь Тібра, бога вогню Вулкана. Урочисто справляли домашні свята: богині домашнього вогнища Вести, пенатів, померлих. У римській релігії не було ідеалізації та піднесеності, властивих давньогрецькому культу: римлянин ніби укладав договір з богом і чекав його прихильності після виконання обіцянок і зобов’язань.

Громадянин республіканського Риму – це солдат і політик. Мистецтво, як низьке ремесло, недостойне його, воно може тільки відвернути справжнього громадянина від виконання прямих громадянських обов’язків. Художники Давнього Риму сприймалися в суспільстві, як слуги, ремісники і навіть раби. Тому римське мистецтво переважно анонімне.

Римські архітектори створили нову архітектурну конструкцію – монолітно-оболонкову і таким чином здійснили справжню революцію в архітектурі. Належно оцінивши художні якості грецької стояково-балкової конструкції, будівничі Давнього Риму зрозуміли, що перспективи її застосування обмежені порівняно невеликим розміром прогону. Для споруд, розрахованих на умови невеликих грецьких полісів, проблема грандіозності масштабу практично не виникала, але в багатолюдному Римі вона постала доволі гостро. У пошуках конструктивного вирішення будівничі Риму звернулися до досвіду Давнього Сходу, країни якого відтепер були римськими провінціями. Звідси – з Месопотамії та Персії – римляни запозичили конструкцію істинної аркиісклепіння, не тільки запозичили, але й удосконалили і зробили основою архітектурної конструкції. Від ІІ ст. до н.е. римські архітектори почали широко впроваджувати будівельний матеріал бетон, використання якого відкрило можливість зводити гігантські та криволінійні в плані споруди. Непривабливий зовнішній вигляд бетону приховували мармуровим облицюванням стін. У Давньому Римі вперше з’явилася ідея застосування архітектурних форм для оздоблення архітектури: використавши ордер як засіб пластичного декору аркади, архітектори створилиордерну аркаду. У культовій архітектурі римляни використовували тип етруського псевдопериптера і тип ротонди – круглого в плані храму, оточеного по периметру колонами.

Про будівельну майстерність римлян свідчать, у першу чергу, інженерні споруди – віадуки,акведуки, дороги. Вони виступають яскравим свідченням того, що в римській художній системі величина і розмах перетворилися на принцип художнього мислення. Від ІІ ст. до н.е. римляни будували акведуки, які постачали терми, фонтани, будинки Риму водою з Альбенських гір. Найбільший водогін (побудований імператором Клавдієм 52 р.) мав довжину 158 км, його наземні субструкції займали 22 км. Про кількість арок можна судити з огляду на середні дані – на 10 км припадає приблизно 1 тис. арок.

У період Республіки центральною площею Риму був Римський форум, архітектурний ансамбль якого втілив тогочасний ідеал римської общини: тут переплелися воєдино і побут, і релігія, і державні справи. На площі між Капітолієм і Палатином розташовувалися громадські споруди: курія для засідань сенату, міський архів табуларій (у споруді якого вперше було застосовано ордерну аркаду), адміністративні споруди для судочинства і ділових зустрічей – базиліки, трибуни ораторів – ростри. На форумі розташовувався круглий храм богині вогню Вести, вогонь у храмі вважався священним і ніколи не згасав. Біля храму був будинок жриць Вести – весталок. Через форум проходила Священна дорога –Via sacra, заставлена крамницями-табернами. Неподалік від Римського форума на Палатинському пагорбі розташовувалися палаци римських володарів, на Капітолії – головна святиня античного Риму – храм Капітолійської тріади.

Виняткову роль у римському мистецтві відігравав скульптурний портрет. Він походив від ритуальної воскової маски, яку знімали з обличчя померлого і яку нащадки зберігали впродовж багатьох поколінь. Республіканські портрети дійсно схожі на маски, вони вражають протокольною фіксацією індивідуальних рис зовнішності та практично не відповідають поняттю “образу”. У статуї римлянина з бюстами предків особливо виразно втілена функція портрета як ритуального замінника людини. Художник зобразив зразкового громадянина, стійку і сувору людину, який гордо демонструє портрети давніх представників свого роду. У статуарній пластиці римські художники вирішили іншу проблему – зображення ділової людини, оратора, громадянина республіки; фігури одягнені в тогу, звідси умовна назва таких скульптур – “тогатус”.

Мистецтво імператорського Риму. Імперія І – ІІ ст. н.е. – це період правління династії Юліїв-Клавдіїв, а пізніше – імператорів із династії Флавіїв і Антонінів. Наприкінці І ст. до н.е. у Римі назрівала необхідність переходу до централізованої влади. Рішуче порвав зі старими формами правління Юлій Цезар: він обмежив владу сенату, його обрали диктатором. Після загибелі Цезаря принцепсом Риму став Октавіан Август, представник роду Юліїв.

У роки правління Августа (27 р. до н.е. – 14 р. н.е.) в Римі розвивався мистецький стиль августівський, або римський класицизм – строгий, холодний, елегантний, у якому звернення до художніх форм еллінізму поєднувалося з декоративністю. У створених образах не було життєвості та безпосередності людських почуттів, усе заковане в броню офіційності. Яскравою особливістю давньоримського мистецтва був його тісний зв’язок із політичним життям. Август прекрасно усвідомлював силу впливу мистецтва і мистецтво перетворилося на державну діяльність.

Художники створили безліч ідеалізованих статуй Октавіана, найчастіше в образі Юпітера або Марса. Статуя Августа, віднайдена на віллі його дружини Лівії біля Прима Порта, зображає принцепса урочистим і помпезним. На карбованому панцирі втілено увесь світ – небесна і земна сфери, які поклоняються великому полководцеві. Біля ніг Августа на дельфіні – Амур, син богині Венери, покровительки роду Юліїв. У образі імператора виразно відчувається ідеал калокагатії, створений греками високої класики: чітко проведено хіазм, Август має одяг полководця, але босі ноги, Август у період створення портрета був немолодим, ніколи не вирізнявся особливим здоров’ям, а скульптор зобразив його в розквіті сил, з атлетичною статурою. Статуя вказує на те, що володар величезної держави – Август божественний – не може вважатися смертною людиною.

Одним із основних лозунгів правління Августа був заклик до припинення воєн і встановлення міцного миру. У 13-9 рр. до н.е. на Марсовому полі було побудовано Вівтар миру. Пам’ятнка поєднала різнорідні елементи: італійський тип споруди – прямокутна огорожа на ступінчастому постаменті, з вівтарем по центру, етруський принцип двоярусної композиції рельєфу, грецьку, на зразок фризу Парфенона, манеру виконання рельєфу. Фриз Вівтаря миру є прикладом зародження римського історичного рельєфу, оскільки урочистий ритуал жертвопринесення відтворений зі скрупульозною точністю і в зображенні кожного з конкретних учасників процесії скульптори досягали портретної схожості. Використано типово римський принцип об’єднання в одній композиції історичних і міфологічних персонажів (Август і його родина, Еней, вовчиця з Ромулом і Ремом, богиня родючості Сатурнія Теллус). Художники прагнуть передати ідеальні пропорції людського тіла, витончені жести персонажів, гарні обличчя. Привертає увагу властива мистецтву принципату Августа графічна чіткість виконання.

Останній представник роду Юліїв-Клавдіїв – Нерон – мріяв про перебудову Давнього Риму. Архітектори Целер і Север розробили для імператора проект величного палацу, реалізувати який допомогла грандіозна пожежа. Після катастрофи практично вщент зруйноване місто відбудували за регулярною системою з широкими і прямими вулицями, з портиками, зведеними на кошти імператора. Центром нового Риму став імператорський палац – “Золотий дім,” збудований з цегли і бетону, облицьований цінними породами каменю, перламутром, слоновою кісткою і золотом. У комплекс Золотого дому Нерона входив великий штучний став, який імітував море, і забудова, що відтворювала міста. Біля входу в імператорську резиденцію поставили 36-метрову бронзову статую Нерона в образі сонячного бога Геліоса. Золотий дім відкрив нову сторінку в історії архітектури – відтоді архітектори почали використовувати різні за планом приміщення (октогональні, круглі, прямокутні), різні типи склепінь (циліндричні, зімкнені, хрестові, куполи і півкуполи), збагачувати архітектурний образ екседрами і колонадами. Один із залів було перекрито першим в історії римської архітектури хрестовим склепінням. Руїни Золотого дому були відкриті в XV ст., його мистецькі пам’ятки справили значний вплив на становлення ренесансного стилю. Зокрема, в одному з приміщень стояла знана елліністична скульптурна група Лаокоон, у розписах було сформовано гротески. Скульптурні портрети періоду правління Нерона відходять від ідеалізації образу, скульптори відмовляються від безкровних сухих форм августівського класицизму: не контур, а пластика і світлотінь формують іноді безжально-реалістичний людський образ (скульптурні портрети Нерона).

Після самогубства Нерона розпочалася громадянська війна, перемогу в якій отримав Тит Флавій Веспасіан – засновник роду Флавіїв, який правив Римом у 14-96 рр. Імператор Веспасіан наказав зрівняти з землею Золотий дім Нерона, а на його місці спорудити амфітеатр Колізей. Грандіозну споруду “Театру світу” завершив у 80 р. син Веспасіана – Тит. Амфітеатр Колізей має еліптичний план (довжина 188 м, ширина 156 м, висота 50 м), є чотириярусною спорудою з фасадами, оздобленими ордерною аркадою (перший ярус декорований півколонами дорійського ордеру, другий – іонійського, третій – коринфського, четвертий – коринфськими пілястрами). У нішах розташовувалися мармурові статуї. Нижній ярус Колізею складався з 80 арок входів, які дозволяли 50 тисячам глядачів за кілька хвилин заповнити трибуни. На арені амфітеатру одночасно могло змагатися три тисячі пар гладіаторів, її можна було затопити і тоді розігрувалися морські бої зі справжніми військовими кораблями. Від ХІІІ ст. Колізей перетворили у кар’єр. І все ж унікальна споруда до сьогодні вражає своєю величчю. “Цар усіх європейських руїн,” – так, подорожуючи Італією, назвав Колізей Марк Твен.

Римські архітектори створили тип тріумфальної арки. Від періоду правління Флавіїв збереглася тріумфальна арка Тита, зведена 81 р. на честь переможного походу імператора в Іудею і пограбування головної святині Єрусалима – храму Соломона. Архітектор розташував арку на високій ділянці Священної дороги, звідки відкривалися два прекрасні пейзажі – вид на Колізей та Римський форум. Колись арку Тита завершувала бронзова статуя імператора на квадризі, якого увінчувала лавровим вінком богиня перемоги Вікторія. Скульптури на фасадах арки практично немає, довершений архітектурний образ споруди створений строгою ідеальною пропорційністю архітектурних членувань. На рельєфах, розташованих у інтер’єрі арки, зображено тріумфальний в’їзд Тита у Рим. Імператор підноситься на квадризі над натовпом, як бог, у місто його веде сама богиня Рома. Невипадково ці рельєфи розташовані всередині арки: створюється враження галасливого натовпу, в який ступає глядач. Порівняно зі скульптурою августівського класицизму, в рельєфах більше динаміки й напруги, з’являється плановість зображення (фігури переднього плану виконані у вищому рельєфі, аніж заднього, на тлі вигравірувані міські споруди). Найоб’ємніші фігури розташовані по центру, що створює враження руху по колу: постаті виходять з глибини, проходять близько до глядача і знову заглиблюються у тло.

Скульптура періоду Флавіїв створила цікаву галерею портретів. Одним з найпрекрасніших жіночих образів Античності є портрет римлянки з високою зачіскою з великою кількістю дрібних кучерів, яка, як пишна рама, буквально змінює жіноче обличчя, наповнює його життям.

79 р. внаслідок виверження Везувія неподалік від Неаполя загинуло кілька міст – Помпеї, Геркуланум і Стабії. Лава на довгі роки зберегла усе таким, яким воно було до несподіваної катастрофи – широкі вулиці, площі, храми, адміністративні споруди, житлові будинки. Археологічні дослідження, що розпочалися тут у XVIII ст., дозволили охарактеризувати структуру житлових споруд – домуса, вілли та інсули. Римський домус складався з двох частин – офіційної, у якій кімнати розташовувалися навколо атрія, та приватної, центром якої був внутрішній двір – перистиль. Покрівлю атрія підтримували чотири колони, між якими у даху був отвір, а під ним басейн для зберігання дощової води. Перистильні дворики – це невеличкі садки всередині домуса, оздоблені фонтанами, нішами, статуями, мозаїками, стінописом. Підлоги в багатших будинках прикрашалися мозаїкою, викладеною з кольорового каміння або смальти. Стіни вкривалися мозаїчними композиціями, розписувалися фрескою або восковими фарбами. Кімнати домуса були невеликого розміру, з маленькими віконцями, тому перед римськими художниками постало завдання за допомогою живопису ілюзорно збільшити розміри приміщень.

Дослідники виділяють чотири стилі римського живопису. Перший – інкрустаційний, або структурний стиль – імітував облицювання стін цінними породами каменю, найчастіше мармуру.

Другий – архітектурний стиль – збагатили зображенням архітектурних деталей (колони, карнизи, пілястри), що часто слугували тлом для багатофігурних композицій, переважно на міфологічну тематику. Яскравий зразок – розписи вілли Містерій біля Помпей на тему містерій, присвячених культу Діоніса. Створюється враження, що всередині кімнати палахкотить полум’я, оскільки зображення крилатої богині з різкою, танцівниць з кастаньєтами, силенів огортає густо-червоне тло. Акторські маски в руках у деяких персонажів викликають думку про театральне дійство, розігране для людей, що заходять у приміщення. Фігури виконані в натуральний зріст, вражають гармонією і пластикою рухів. Інколи цей стиль просто ламав реальну архітектуру, як зображення саду на віллі Лівії біля Прима Порта.

Уже в період імперії було створено третій стиль – канделябровий, названий так, оскільки в стінопис ввели тонкі орнаментальні мотиви, що нагадують бронзові свічники-канделябри. Стіни поділяли на окремі площини, зафарбовані чорним, червоним, жовтим кольором і обрамлені граційним орнаментальним мереживом. У центрі зображення, як самостійну картину, виконували живописне панно. Інколи фрески поетичні, як композиція “Весна” (“Флора”), виконана в одному з будинків у Стабіях. Дівчина у світлому одязі невагомою ходою йде зеленим лугом, в одній руці вона тримає кошик з квітами, другою – легко торкається рослини, яка розквітає під її рукою.

Четвертий, перспективний стиль поєднував архітектурну побудову другого і багатство орнаментальних прикрас третього стилю. Живописні композиції наповнили зображеннями фантастичної архітектури: розірвані фронтони, витончені карнизи, арки, скульптура, колони ілюзорно зруйнували реальну архітектуру приміщень. Художники запроваджують використання повітряної перспективи. Найчастіше всю площину стіни вкривали одним кольором, який був тлом для живописних композицій та зображень, виконаних у тонкому стуковому рельєфі. Часто протиставлялися кімнати, зафарбовані у різні кольори – “біла”, “червона” чи “чорна”. Прекрасною ілюстрацією є фрески будинку Веттіїв у Помпеях. Піднялася завіса і відкрила декорацію, порожню, без акторів театральну сцену – “Весь світ – театр” – акторами були люди, що заходили в кімнату і розігрували власну комедію життя. У межах четвертого стилю сформувалися античні гротески.

На початку ІІ ст. римським імператором став Траян (98-117 рр.) – сміливий завойовник, який вів безперервні війни в Дакії, Парфії, Аравії. При ньому Рим охоплював найширші території. Траян багато будував і кращою пам’яткою його доби вважають імператорський форум, споруджений за проектом вихідця із Сирії архітектора Аполлодора Дамаського. Архітектурна композиція форума Траяна збудована на строгій осьовій симетрії. Форум складався з двох оточених колонадою дворів, по центру яких розташовувалися кінна статуя імператора і мармурова колона. До наших днів збереглася 30-метрова колона Траяна, поставлена на честь перемоги у війні з даками. Колона облицьована плитами ніжного, злегка прозорого пароського мармуру, на яких спіральна 200-метрова рельєфна смуга відтворює основні події походу Траяна. Колону увінчувала бронзова статуя Траяна, яку в XVI ст. замінили фігурою апостола Павла.

За імператора Адріана (117-138 рр.) архітектор Аполлодор Дамаський спорудив Пантеон – “Храм усіх богів” (118-125 рр.). Як будівельний матеріал було використано цеглу, камінь і бетон. Кругла у плані споруда перекрита найбільшим кам’яним куполом у світі (43,5 м в діаметрі), масив якого підтримують 7-метрової товщини стіни. Кесони купола, скорочуючись у перспективі, ілюзорно роблять його значно вищим. Архітектор дав нове вирішення сакральної споруди – екстер’єр храму дуже скромний (циліндричний об’єм прихований портиком з коринфськими колонами з червоного граніту), основне декоративне багатство зосереджене в інтер’єрі. Аполлодор Дамаський побудував для Адріана імператорську віллу в Тібурі, яка, за задумом, повинна була втілити кращі досягнення людської культури. За типом етруської купольної гробниці було побудовано мавзолей Адріана в Римі, який у добу Середньовіччя перетворили в замок св. Ангела.

Скульптура періоду Адріана шляхетною одухотвореністю та ідеалізацією образів засвідчує значний вплив грецького мистецтва. Скульптори почали до блиску відполіровувати мармур, зіниці не малювали фарбою, а висвердлювали. Такими були портрети не тільки імператора, а також і його оточення (портрет Антіноя). У скульптурі періоду правління Марка Аврелія зникала внутрішня сила, конструктивна логіка побудови. Художників приваблювала драматизація сюжету, розкриття складності духовного світу людини. Погляд – це основне в скульптурних портретах цього періоду: зіниці висвердлені та підняті до важких прикритих повік. Це новий погляд – заглиблений у себе. Одним з найемоційніших образів є портрет сирійки. Від офіційних пам’яток Марка Аврелія збереглася тріумфальна колона, зведена на честь переможних германських і сарматських походів, і бронзова кінна статуя імператора, єдина антична кінна статуя, що вціліла до наших днів. У XVI ст. Мікеланджело розташував статую Марка Аврелія у центрі Капітолійської площі.

Політична історія Римської імперії ІІІ – IV ст. – це криваві війни і повстання, вбивства й епідемії, страти і грабунки. Постійно змінювалися імператори (вони правили інколи лише кілька місяців). У безжально-правдивих портретах “солдатських імператорів”, як у дзеркалі часу, відобразилися грубість, жорстокість, відчай і страх (портрет Філіпа Аравітянина).

Тимчасова і відносна стабільність в імперії наступає в роки правління імператорів Діоклетіана (284-305 рр.) і Константина (306-337 рр.). Серед найхарактерніших рис доби слід назвати небувале протиставлення багатства й злиднів. Імператори Септимій Север, Каракалла, Геліогабал, Діоклетіан, витрачаючи величезні кошти, марно прагнули затьмарити славу і розкіш своїх могутніх попередників. Неперевершеними за розмірами (тут одночасно могли перебувати близько двох тисяч осіб) і пишнотою оздоблення були терми Каракалли.

У столиці зростала кількість християн, які проповідували антиримські ідеї. Християнські общини ставали сильними організаціями, монотеїзм поступово витісняв язичництво.

Поступово завершувалася історія Античності та розпочиналася доба Середньовіччя. Античний світ, його цивілізація мали величезний вплив на матеріальну і духовну культуру наступних епох.

Художні твори для аналізу

1. Інтер’єр гробниці Рельєфів.IV ст. до н.е. Некрополь у Черветері.

2. Розпис гробниці Авгурів. VI ст. до н.е. Некрополь у Тарквініях.

3. Саркофаг із Черветері. Кінець VI ст. до н.е. Рим, Музей вілли Джулія.

4. Вулка. Статуя Аполлона з Вей. Теракота. Кінець VI ст. до н.е. Рим, Музей вілли Джулія.

5. Статуя Капітолійської вовчиці. Бронза. Кінець V ст. до н.е. Рим, Капітолійський музей.

6. Статуя римлянина з портретами предків. Мармур. І ст. до н.е. Рим, палаццо Консерваторе.

7. Портретна статуя імператора Августа. Мармур. І ст. н.е. Рим, Національний музей.

8. Амфітеатр Колізей у Римі. 70-90 рр.

9. Арка імператора Тита у Римі. Кінець І ст. н.е.

10. Розписи вілли Містерій біля Помпей. І ст. до н.е.

11. Розписи будинку Веттіїв у Помпеях. І ст. н.е.

12. Колона Траяна у Римі. Початок ІІ ст. до н.е.

13. Аполлодор Дамаський. Пантеон у Римі. 118-124 рр.

14. Портрет сирійки. ІІ ст. Санкт-Петербург, Ермітаж.

15. Кінна статуя імператора Марка Аврелія. 160-170 рр. Рим, Капітолій.

Підручники і навчальні посібники

1. Дмитриева Н. Краткая история искусств. Вып. 1. – М., 1986.

2. Всеобщая история архитектуры: В 12 т. Т. 2. – М., 1972.

3. Ильина Т. История искусств. Западноевропейское искусство. – М., 1983.

4. История искусства зарубежных стран. Первобытное общество, Древний Восток, Античность / Под. ред. М.Доброклонского, А.Чубовой. – М., 1980.

5. Любимов А. Искусство древнего мира. – М., 1980.

6. Ривкин Б. Античное искусство. – М., 1972.