30

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

Вступ 3

розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ПАРЕМІЙ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 5

1.1. Наукове визначення і вивчення паремій української мови 5

1.2. Поняття про паремії: прислів’я та приказки 10

Розділ 2. характеристика прислів’їв та приказок Шацького району Волинської області 13

2.1. Своєрідність лексики населення Шацького району Волинської області 13

2.2. Аналіз місцевих паремій Шацького району 16

Висновки 26

Список використаних джерел 28

Вступ

Творчість нашого народу багата та неповторна. Світ у захваті від мелодійних пісень, котрі ще колись Тарас Шевченко назвав славою України, гордиться ліричними хороводами та запалюючими коломийками. Фантастичні казки, легенди, перекази, анекдоти – саме все це є творчою скарбницею українців, високохудожнім скарбом культури й мистецтва. Наведемо приклади з джерел народної педагогіки, які засвідчують неймовірне багатство народної мудрості в царині виховання людей. Звернемо увагу передусім на українські паремії,44 а саме прислів'я та приказки, які є найдавнішим жанром усної народної творчості, довговікою пам'яттю свого народу, життєвим досвідом різних поколінь. «Протягом багатьох століть вони показують здатність народу розуміти і пересвідчуватися в найхарактерніших, найбільш типових сторонах явищ природи, праці, побуту, вбрання, родинного й суспільного життя, взаємостосунків між людьми та навколишнім світом, в результаті чого називаються золотими зернами народної мудрості нашого народу, за якими стоїть авторитет багатьох поколінь».45

Розширення методологічного арсеналу зумовлено, як відомо, становленням маргінальних галузей мовознавства за рахунок поповнення методиками новоутворених лінгвістичних дисциплін. Збагачення методичної скарбниці лінгвістичної науки забезпечується зміною наукових парадигм. «Процедурне поле сучасної лінгвістичної методології можна кваліфікувати як комбінаторне, комплексне» [22, c. 64], що сприяє більш точному і достовірному дослідженню такого «багатовимірного й динамічного феномена, яким є природна мова» [22, c. 64].

Паремії як мовний феномен продовжують збуджувати наукову думку. Безперечно, сучасні лінгвістична парадигма окреслює нові аспекти пареміологічних досліджень, але важливо використовувати не лише новітні, але й традиційні методики.

Актуальність цієї наукової розвідки полягає у необхідності з’ясування відповідності традиційних методів пареміологічних досліджень до новітніх наукових стратегій.

Мета дослідження – описати загальні та спеціальні лінгвістичні методи, що висвітлюють нові аспекти дослідження статусу паремій у комунікативній лінгвістиці Західної України.

Завдання дослідження:

1. розкрити наукове підґрунтя вивчення паремій усної української мови;

2. визначити суть і поняття прислів’їв та приказок;

3. окреслити особливості лексики Шацького району Волинської області;

4. розглянути лексику і призначення, приурочення паремій Шацького району, їх особливості.

Предметом дослідження в роботі виступає процес вивчення лексики прислів’їв та приказок.

Об’єктом – лексика Шацького району Волинської області.

Методи дослідження: порівняння, лексичний та семантичний аналіз.

Структура курсової роботи: вступ. Два розділи. Висновки та список використаних джерел.

розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ПАРЕМІЙ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1.1. Наукове визначення і вивчення паремій української мови

Одним із традиційних і найбільш загальних лінгвістичних методів, що має розгалужену систему прийомів (методик) є порівняльно-історичний метод, зокрема метод компаративного аналізу. Цей метод привертав увагу багатьох дослідників, які укладали паремійні словники (Г. Ількевич, М. Закревський, І.Тимошенко, К. Вандер), але фундатором уважають І.Франка, який узагальнив, обґрунтував і доповнив зазначений метод, розробивши методологічну схему опрацювання паремій. Наслідком ґрунтовних пареміологічних досліджень став тритомовник «Галицько-руські народні приповідки» (1901–1910). Як зазначає український пареміолог, франкознавець С. Пилипчук, «порівняльний компонент у «Галицько-руських народних приповідках» охоплює семантичний, структурний, функціональний, концептуальний рівні, має значну наукову цінність для сучасних дослідників, оскільки подає готовий матеріал, фахово оформлену джерельну базу, на основі якої з раціональним додатковим використанням найновіших методологічних напрацювань можна робити актуальні висновки, висловлювати продуктивні ідеї» [17, c. 180]. Отже, метод компаративного аналізу паремій варто застосовувати для вивчення паремії в різних аспектах – діахронічному, семантичному, антропологічному, етнічному, гендерному тощо, розробляти нові та вдосконалювати існуючі методики.

Найбільш поширеною апробованою методикою є методика лінгвогеографії, яка демонструє один із основних принципів упорядкування паремійного матеріалу. Поділяємо принципову позицію І.Франка, який наголошував на обов’язковому зазначенні місцевості і відтворенні діалекту при фіксації паремій: «при кожній приповідці зазначаю, де вона записана; тілько там, де се неможливо (при приповідках взятих із старших збірок, у яких не зазначено місцевості) подаю назву збирача» [32, c. 2].; «кожда приповідка повинна бути записана якнайдокладніше, в тім діялекті і в тій формі, як живе в устах народа; коли її вживають у ріжних формах, у ріжних язикових конструкціях, треба записувати всі відміни». І.Франко різко, але справедливо критикує збірники, укладені без урахування цього принципу, зокрема збірник В. Віслоцького «Пословицы и поговорки Галицкой и Угорской Руси» (Санкт-Петербург, 1868), оскільки такий підхід «ускладнює мовний діалектологічний аналіз текстів, унеможливлює точне встановлення ареалу їх побутування, не дає предметних і лексичних пояснень» [34, c. 41], тобто ускладнює процес вивчення паремій як знаків мови. На жаль, існує багато збірок прислів’їв і приказок, укладених переважно за радянських часів, що не паспортизують паремії, піддають їх мовному спрощенню; як наслідок – паремійний матеріал утрачає свою наукову цінність.

Комунікативно-прагматичний аспект лінгвістики значно розширює сферу дослідження паремій. Описовий метод, як відомо, «становить своєрідну програму дослідження обраної теми: добирається матеріал, членується за певними ознаками, інтерпретується відповідно до сформульованої концепції» [8, c. 17]. Зокрема, у дослідженні параметрів комунікації в проекції на українські паремії описовий метод є основним і здійснюється за загальною схемою: виокремлення досліджуваних одиниць за комунікативними ознаками, аналіз параметрів комунікації (вербальних та невербальних), класифікація паремійних одиниць за виявленими параметрами (закони, правила, тактики комунікації), пояснення особливостей функціонування мовних одиниць (інтерпретація смислів), завдяки чому досягається загальне уявлення про них.

«Описуванню підлягають складні мовні явища, – зазначає проф. С. І. Дорошенко – для їх всебічного аналізу потрібні різні підходи. Це й змушує застосовувати поряд з описовими ще й інші методи чи прийоми» [8, c. 18].

Прийоми внутрішньої і зовнішньої інтерпретації, що застосовуються в межах описового методу, спрямовуємо на комплексне дослідження прислів’їв і приказок як одиниць мови, яким характерні також категорії свідомості, мислення, психічні функції, ситуації позначення тощо. Отже, варто доповнювати сучасну методологічну палітру міждисциплінарними методами і методиками, наприклад: методом лінгвостатистичного експерименту, факторного, кореляційного аналізу, етнолінгвістичних методик, психолінгвістичного експерименту, опитування, анкетування, інтерв’ювання тощо, залежно від етапу дослідження.

Сучасна прагматична парадигма була закладена ще у ХІХ сторіччі. О. Потебня «перший приложив до колядок, а обік і до дум метод, наразі найвірніший, конечний: подрібного досліду над кожною поодинокою піснею з усіма її варіантами» [31, c. 196] – метод мікротекстуального аналізу в межах макротексту. Т. Космеда також зазначає: «Іван Франко розумів, що слово має значення лише у тексті, дискурсі» [11, c. 300]. Функціонування паремій як мовних одиниць у дискурсі є їх природною властивістю. Зважаючи на унікальність структури паремій, маємо підстави кваліфікувати їх як мікротексти. Пареміям властива така текстова категорія як інтертекстуальність. Дослідження паремій на основі функціонального методу є найважливішою ланкою прагматичної та когнітивно-дискурсивної парадигми сучасної лінгвістики.

Одним із основних загальних методів є метод спостереження, цінність якого полягає в об’єктивності сприйняття. Предметом паремійного дослідження є специфічні мовні одиниці, що є усномовними за походженням, вживаються відповідно до ситуації, мають широкий прагматичний спектр. Ці та інші ознаки паремій викликають ускладнення щодо об’єктивності розуміння конкретної паремії, яка вилучена із загального мовленнєвого контексту, що може провокувати суб’єктивність думки і призвести до неправильної оцінки досліджуваних фактів, тому спостереження за функціонуванням паремій необхідно здійснювати винятково в межах відповідної прагматичної ситуації.

Спостереження за паремією як мовною одиницею, що відображає і формує світогляд конкретного суспільства, впливає на поведінку соціуму, діє в межах прагматичної ситуації. Усе це дає підстави розглядати її як цілеспрямовану мовленнєву дію, що здійснюється за принципами і правилами мовленнєвої поведінки, а, отже, як мовленнєвий акт (МА) із потенційною репрезентацією складників: локуцією, ілокуцією, перлокуцією. Вивчення зазначених комунікативних параметрів на матеріалі прислів’їв та приказок є цілком прийнятним, оскільки паремії мають усномовне походження, наділені певною інтенцією (локуцією), ілокутивною силою, мають відповідний перлокутивний ефект. Попередні спостереження, здійснені Т. Ф. Осіповою, свідчать, що паремії, як комунікативні одиниці, можуть відображати складники МА в більшій або меншій мірі. Досліджувати паремії в аспекті теорії мовної комунікації доцільно за посередництвом методу індукції як методу узагальнення результатів окремих конкретних спостережень та експериментів (від конкретного до загального). Уважаємо, що дослідження паремійного фонду в аспекті теорії мовної комунікації поповнить теоретичну, стратегічну скарбницю комунікації, сприятиме подоланню комунікативних бар’єрів, успішній комунікації в цілому.

У сучасній науковій парадигмі мовну одиницю розглядають як одиницю прагматичну, що перебуває у системних зв’язках із мовною системою в цілому. Використання дедуктивного методу дає змогу встановити статус паремії як мовної одиниці у проекції на площину сучасної прагматичної та когнітивно-дискурсивної парадигми у лінгвістиці шляхом логічного обґрунтування різних аспектів дослідження паремій:

1) текстово-дискурсивний аспект (паремії як мікротексти);

2) аспект теорії мовної комунікації (паремії як мовленнєві акти);

3) генологічний аспект (паремії як репрезентанти мовленнєвих жанрів);

4) комунікативно-риторичний аспект (риторичні параметри у пареміях);

5) культурологічний аспект (паремії як «згусток народного досвіду») тощо.

Паремії як усталені, стійкі, відтворювані, культурно забарвлені одиниці реченнєвого походження з високим ступенем кумулятивності і трансляторності (фразеологічні ознаки) з одного боку та знаки системи мови, занурені у дискурсивні сфери, такі, що мають певну синтаксичну природу з іншого (дискурсивні ознаки), репрезентують багатий матеріал для різноаспектних досліджень, окреслених сучасною лінгвістичною парадигмою, зокрема комунікативно-дискурсивною. Методи аналізу і синтезу, як відомо, передбачають дві протилежні дії: перша – розділення цілого на частини і встановлення зв’язків між ними, а друга – поєднання частин у цілісну систему [22, c. 50]. Аналіз параметрів комунікації, що відображені у пареміях, зокрема у прислів’ях і приказках, специфіка їх функціонування у комунікативній площині, встановлення міжаспектних зв’язків (когнітивних, семіотичних, лінгвогенологічних, лінгвокультурологічних, дискурсивних, етнопсихо-лінгвістичних тощо) та з’ясування їх ролі у комунікації в цілому, виведення найбільш загальних законів комунікації на основі результатів зазначених досліджень у повній мірі репрезентують методи аналізу і синтезу, що використовуються у сучасних пареміологічних дослідженнях.

Українська народна педагогіка регулює стосунки в українському суспільстві, регламентує поведінку кожного представника і громади в цілому, формує певні комунікативні стереотипи, засновані на засадах справедливості, чесності, працелюбності, оптимізму, згуртованості, привілею моральних цінностей, духовності. З таких позицій народна думка оцінює дійсність, фіксуючи як позитив, так і негатив, засуджує, прописує моделі поведінки, застерігає, проектує комунікативні акти.

Гіпотеза, як відомо, є одним із методів, що забезпечують динаміку наукової думки, є рушійною силою наукових досліджень. «Гіпотеза (від. гр. hipotesis – припущення) – це наукове припущення, що виникає в процесі дослідження і яке висувається для пояснення певного явища» [8, c. 19].

Зокрема, досліджуючи українські паремії як одиниці дискурсу, висуваємо гіпотезу про існування комунікативного кодексу українців, що зафіксований в українських пареміях, і доводимо її шляхом логічного опису зазначених мовних одиниць як таких, що репрезентують комунікативні закони, правила, стратегії, тактики, концентрують у собі комунікативний досвід на основі узагальнення типових комунікативних ситуацій. Знання особливостей етнокомунікативних стереотипів значно полегшує спілкування між представниками різних етносів, сприяє успіху комунікації.

Метод формалізації «ґрунтується на встановленні відповідності досліджуваних об’єктів, їхніх ознак і відношень до сталих, добре доступних для огляду й можливих для ототожнення матеріальних конструкцій, які дають змогу виявити й фіксувати сутнісні особливості предмета вивчення» [22, c. 50].

Наслідком дослідження особливостей репрезентації основних параметрів комунікації (стратегій, тактик, законів, форм, стереотипів, ознак, функцій тощо) в українських пареміях є факт з’ясування певних закономірностей у спілкуванні українців, що, як виявляється, підпорядковуються загальновідомим комунікативним законам. Сукупність комунікативних законів українців утворюють своєрідний комунікативний кодекс у формі українських прислів’їв і приказок, що виступають «паремійною метамовою» у комунікації. Метод формалізації дозволяє встановити зв’язок між об’єктом і предметом дослідження, що сприяє зміцненню зв’язків теорії і практики.

Отже, система традиційних методів, принципів, методик, описана у цій науковій розвідці, цілком відповідає сучасним лінгвістичним напрямам і спроможна забезпечити різноаспектні пареміологічні дослідження. Уважаємо, що методологічний реєстр не є таким, що сформований остаточно, оскільки наукові парадигми перебувають у стані постійного руху, а це означає, що існує можливість виявлення аспектів, які зумовлять появу нових методів і засобів дослідження.