2. Попит на продукт монополіста

2.1. Крива попиту чистого монополіста

Монопольне становище фірми діаметрально протилежне до становища підприємців при досконалій конкуренції. Підприємець зустрічається з такою малою частиною ринкового попиту при досконалій конкуренції, що попит на те, що він продає, абсолютно еластичний. Монополіст же має справу з усім ринковим попитом. Друга частина ринку - пропозиція - це тільки він. Кожне рішення монополіста, що стосується кількості, яку він пропонує чи ціни, яку запроваджує, одразу змінює ринкову рівновагу. Щоб максимізувати прибуток, монополіст бере до уваги не лише витрати виробництва при різних обсягах продукції, але також і те, як кожна зміна кількості або ціни вплине на величину попиту, а отже і на прибуток.

Оскільки чистий монополіст сам є галуззю, його крива попиту або крива виторгу є кривою попиту галузі. А крива галузевого попиту не є досконало еластичною, а швидше спадною (рис. 4).

Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва.

2.2. Формування граничного продукту чистого монополіста

Насамперед слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додатковий доход отриманий від її продажу (граничний доход).

Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукцію, а й на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний доход продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.

На рис. 6 показано, що втрата доходу від зниження ціни дорівнює площі фігури АВСD (S₁), а додатково отриманий доход від збільшення обсягу продаж - площі фігури DКMN (S₂). Залежно від співвідношення цих площин граничний доход може бути позитивною величиною (S₂ > S₁), від’ємною (S₂ < S₁) або дорівнювати нулю (S₂ = S₁).

Валовий доход фірми-монополіста при збільшенні обсягів продажу зростає не завжди - динаміка валового доходу тісно пов'язана з рівнем граничного доходу. Якщо граничний доход має позитивне значення, то валовий доход зі збільшенням обсягів продажу зростає. Якщо граничний доход має від'ємне значення, то валовий доход зменшується. Отже, максимального значення валовий доход набуває у точці, де граничний доход дорівнює нулю:

MR=0 TR-max

2.3. Наслідки спадної кривої попиту

Існує три наслідки кривої попиту

1. Спадна крива попиту означає, що чистий монополіст може збільшити свій виторг тільки тоді, коли призначатиме нижчу ціну за одиницю продукції. Оскільки монополіст мусить знижувати ціну, щоб збільшувати продаж, граничний виторг менший за ціну (середній виторг) за кожного обсягу продукції, окрім першого, тому що зниження ціни стосуватиметься не лише додатково проданого обсягу продукції, але й усіх інших одиниць продукції, які інакше можна було продати за вищого ціною. Кожна продана додаткова одиниця продукції приєднуватиме до загального виторгу свою ціну мінус сума зниження ціни, за якою можна продати всі попередні одиниці продукції.

2. За умов недосконалої конкуренції для всіх ринків характерна спадна крива попиту. Це означає, що фірма проводить певну цінову політику за умов монополії, олігополії чи монополістичної конкуренції. Завдяки спроможності фірми впливати на загальну пропозицію на недосконало конкурентних ринках, рішення цих фірм щодо обсягу виробництва неминуче впливають на ціну продукту.

Це твердження найвірогідніше для чистої монополії, коли одна фірма контролює весь обсяг виробництва. За спадної кривої попиту, коли кожний обсяг продукції пов'язаний з деякою конкретною ціною, монополіст, ухвалюючи питання щодо обсягу виробництва, неминуче запроваджує ціну. Отже, монополіст одночасно встановлює і ціну і обсяг виробництва.

Однак усе це не означає, що монополіст "вільний" від ринкових сил при встановленні ціни та обсягу виробництва, а споживач повністю перебуває під його владою. Зокрема, спадна крива попиту монополіста означає високі ціни, пов'язані з низькими обсягами продажу, і, навпаки, низькі ціни - із великими обсягами виробництва.

3. Монополіст ніколи не вибере таку комбінацію ціни і обсягу продукції, за якої ціна спричиняла б зниження загального виторгу (граничний виторг є від'ємним). Монополіст, який максимізує прибуток, завжди намагатиметься уникнути нееластичного відрізка його кривої попиту на користь деякої комбінації ціни та обсягу продукції на еластичному відрізку. При зниженні ціни до нееластичної частини загальний виторг зменшуватиметься. Проте нижча ціна пов'язана з більшим обсягом виробництва, а отже, і з вищими загальними витратами. Менший виторг і вищі витрати означають менші прибутки.

Як вже було сказано вище, в умовах монополізованого ринку крива пропозиції відсутня, отже, нема пропорційної залежності між ціною і кількістю виробленої продукції. Пояснюється це тим, що рішення монополіста по обсягу виробництва залежить не тільки від граничних витрат, але і від форми кривої попиту. Зміни в попиті не призводять до пропорційних змін ціни і пропозиції, як це відбувається з кривою пропозиції на ринку чистої конкуренції. Замість цього зміни в попиті можуть призвести до зміни цін при постійному обсязі виробництва, зміни в обсязі виробництва можуть відбутися без зміни ціни або ж змінитися можуть як ціна, так і обсяг виробництва. Отже, галузь з конкуруючими виробниками пропонує відповідну кількість продукції по кожній ціні. Такого взаємозв'язку нема для монополіста, який в залежності від того, як зміниться попит, може пропонувати різну кількість продукції по тій самій ціні, або однакову кількість по різних цінах.

3. Максимізація прибутку монопольними фірмами в короткостроковому періоді

   3. Правило MR=MC.

Нам відомо, що максимального значення валовий доход набуває у точці, де граничний доход дорівнює нулю та при одиничній еластичності попиту, тому ми отримаємо залежності наведені на рис.7.

Рис. 7.Вибір монополістом ділянки кривої попиту

Їхній аналіз дає змогу визначити межі, в яких виробник буде обирати співвідношення "ціна-продукт". Якщо він обере ціну, яка відповідає нееластичній ділянці кривої попиту (Р₂), то отриманий ним валовий доход (ТR₂) може принести і продаж значно менших обсягів продукції (О₃<0₂). Очевидно, що виробник, який намагається максимізувати прибуток, буде завжди намагатися уникнути нееластичної ділянки кривої попиту на користь певної комбінації "ціна-продукт" на еластичній ділянці.

Яку ж конкретну комбінацію ціни та кількості проданого продукту обере монополіст? Це залежить не тільки від попиту, а й від витрат монополіста на виробництво. Виробник вироблятиме кожну додаткову одиницю продукції до того часу, поки доход від її продажу буде перевищувати додаткові витрати на її виробництво. Таким чином, монополіст зможе максимізувати прибуток при такому співвідношенні ціни та обсягу продаж, яке зрівнює граничний доход і граничні витрати (МR=МС).

На рис.8 наведено модель вибору монополістом співвідношення ціни та обсягів продаж, що максимізує його прибуток.

Рис. 8. Максимізація економічного прибутку монополістом

2. Мінімізація збитків чистого монополіста.

Ймовірність отримати економічний прибуток у чистого монополіста значно вища, чим у чисто конкурентного виробника, але незважаючи на панування на ринку, монополіст може зазнати збитків через слабкий попит і відносно високі витрати. На рис. 9 показано, що якщо попит Dслабкий, а витрати високі, монополіст залишиться без прибутків. ОскількиPmперевищуєAVC, монополіст мінімізуватиме збитки у короткостроковому періоді, виробляючи обсяг продукції, за якогоMR=MC.

.

Рис. 9. Мінімізація збитків чистого монополіста

В даній ситуації монополіст продовжуватиме виробляти продукцію, адже загальні збитки менші від постійних витрат (у точці Qm ціна монополіста Pm перевищує його середні змінні витрати).

3.3.Вимірювання монопольної влади.

Продавець володіє монопольною владою (або владою над ринком), якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу продукції.

Звичайний спосіб визначити монопольну владу – це дослідити надлишок, на який ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати. Спосіб вимірювання монопольної влади був запропонований в 1934р. економістом Абба Лернером, а тому він називається лернерівським ступенем монопольної влади:

L= (P-MC)/P

Значення індексу Лернера завжди перебуває в межах між нулем та одиницею. Чим більше значення L, тим більшою є ступінь монопольної влади. Індексом Лернера зручно вимірювати величину монопольної влади, проте у разі його застосування до аналізу політики уряду щодо фірм можуть виникнути три проблеми. По-перше, оскільки граничні витрати визначити важко, замість розрахунків індексу Лернера часто користуються величиною середніх змінних витрат. По-друге, індекс Лернера визначає межу, до якої користуються монопольною владою, якщо фірма опускає ціни нижче від оптимального рівня (можливо, з метою уникнути конфліктів з законодавством), то її потенційна монопольна влада не можу бути визначена цим індексом. По-третє, даний індекс ігнорує динамічні аспекти ціноутворення, як наприклад, ефекти кривої досвіду, зміщення попиту тощо.

4. Максимізація прибутку монопольними фірмами в довгостроковому періоді