2. Чиста монополія, витрати виробництва і ступінь ефективності виробництва.
Середні витрати монополіста не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми і можуть бути як нижчими так і вищими, ніж у конкурентної фірми. Економісти виділяють такі основні принципи цих відмінностей:
— позитивний ефект масштабу;
— Х- неефективність;
— видатки на збереження монополій;
Проаналізуємо ці причини більш детально. Монополіст — це як правило велике підприємство, а тому на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 2).
Гіпотеза, що витрати виробництва на одиницю продукції у фірми, що діють за умов чистої конкуренції та чистої монополії однакові, не завжди підтверджується на практиці. За певної технології споживчий попит може бути недостатнім, що підтримує велику кількість фірм, які виробляють такий обсяг продукції, який дозволяє кожній з них реалізувати увесь наявний ефект для збільшення масштабів виробництва. Тому фірма і повинна бути монополістом, щоб виробляти продукцію ефективно (це випадок природної монополії).
Позитивний ефект масштабу у деяких випадках виправдовує існування монополії. Проте існування Х-неефективності передбачає, що фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило більші, ніж мінімально можливі (рис. 3).
Даний графік демонструє , що Х-неефективність — це неефективна внутрішня робота фірми, що призводить до витрат, які є вищими за можливі.
Х — неефективність пояснюється такими причинами:
1) Цілі менеджерів монополіста не збігаються з метою мінімізації витрат. Вони можуть:
— реалізовувати завдання зростання фірми, не рахуючись з витратами;
— ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати;
— брати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління;
2) Монополіст не відчуваючи „подиху в потилицю” конкурента, стає в’ялим, припиняє пошук нових технологій, які мінімізують витрати;
3) Монополія змушена нести додаткові витрати, пов’язані зі збереженням свого монопольного становища. Для підтримання або збільшення майбутніх економічних прибутків монополіст може витрачати значні суми на легальні платежі, задобрювання членів законодавчого органу і рекламу зв’язку із громадськими організаціями, щоб переконати уряд надати йому привілейоване становище або підтримати його. Такі видатки нічого не додають до обсягу виробництва, але збільшують її витрати.
3. Чиста монополія і нтп: динамічна ефективність
Ще однією відмінністю у витратах на одиницю продукції у монополіста та конкурента є «дуже довгострокова перспектива», яка передбачає технічний прогрес.
Масштаби монополії дають змогу виділити значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Але відсутність конкурентів означає, що на монополізованому ринку відсутні стимули до технічного прогресу. Чистий монополіст може дозволити собі бути неефективним. Він може відмовитися від реалізації технологічних вдосконалень і у сфері методів виробництва, і у сфері продукції, щоб повністю використати наявне капітальне устаткування. Також монополіст може приховувати нові та вдосконалені технології й продукти, щоб уникнути збитків, спричинених раптовим моральним зношенням діючих машин і устаткування.
Існує два контраргументи, що доводять, що науково-технічний прогрес вигідний монополістові:
По-перше, науково-технічний прогрес знижує витрати виробництва на одиницю продукції та збільшує прибутки (нижчі витрати сприятимуть максимізації прибутку, що викликатиме збільшення обсягу продукції та зниження ціни). Збільшення прибутків не буде тимчасовим, адже бар’єри для входження у галузь захищатимуть монополіста від зазіхань конкурентів на ці прибутки.
По-друге, наукові дослідження і технічні нововведення стануть для монополіста одним із бар’єрів, що ускладнюватиме входження інших фірм у галузь, тому монополіст повинен досягти успіху у сфері інновацій.
Цінова дискримінація. Ефект (наслідки) цінової дискримінації.
Термін цінової дискримінації вказує на ситуацію, коли виробник встановлює ціни таким чином, що дві одиниці одного й того ж товару або послуги продаються за різними цінами, чи одному й тому ж споживачеві чи різним. Ця дискримінація зумовлена як цілеспрямованою діяльністю виробника, так і характеристиками споживачів (рис.4). Одним з перших дослідників цінової дискримінації був А.Пігу, який розглядав цей феномен з позицій регулювання добробуту. Він розрізняв цінову дискримінацію першого, другого та третього ступенів.
1-й ступінь цінової дискримінації – це абсолютна дискримінація, коли виробник благ досягає своїх цілей шляхом привласнення всього надлишку споживача.
2-й ступінь цінової дискримінації – випадок неповної інформації щодо переваг споживачів і неповна можливість “захоплювати” надлишки споживачів.
3-й ступінь цінової дискримінації – монополіст здійснює продаж товарів чи послуг різним особам за різними цінами, але кожна одиниця проданого товару деякій з груп осіб продається за єдиною ціною.
Застосування цінової дискримінації передбачає досягнення трьох умов.
Продавець повинен володіти хоча б певним ступенем монопольної влади, щоб мати можливість контролювати обсяг продукції і ціну.
Продавець повинен мати змогу розподіляти покупців на окремі групи, кожна з яких має різну готовність або спроможність платити за продукт. Цей поділ ґрунтується на різних еластичностях попиту.
Якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Такі галузі послуг, як перевезення, юридичні, медичні, де перепродаж неможливий, найбільш вразливі до цінової дискримінації. Якщо ж покупці з цієї частини ринку, де низькі ціни зможуть перепродувати товар за вищими цінами, тоді стратегія цінової дискримінації створюватиме монополісту конкурентів на частині ринку з високими цінами. Така конкуренція знижуватиме ціну і підриватиме політику цінової дискримінації.
Наслідками цінової дискримінації є:
збільшення прибутків монополіста, що використовує цінову дискримінацію;
монополіст, який практикує цінову дискримінацію, вироблятиме більший обсяг продукції, ніж монополіст, що не практикує цінової дискримінації.