Є.Маланюк. Нариси з історії нашої культури

змістом, „поліфонічна" і, коли вже не гармонічна, то „контрапунктична".

Людина Шевченка — то величезний діяпазон (саме цього слова вжив кн. Микола Рєпнін, слухаючи твори Шевченка у виконанні автора). Від „нордичного" Гамалії до майже „остійського" — „поставлю хату і кім­ нату". Від „проклинать і світ запалити" — до „садка вишневого". Від нещадного Ґонти — до „нехай собі, а Бог поможе, то й так забудеться колись"... І навіть одночасно, в тім самім моменті:

І день, і ніч ґвалт, гармати Земля стогне, гнеться;

Сумно, страшно, а згадаєш — Серце засміється.

Шевченко зцілив, скомасував і — Духом Нації на­ тхнувши — відродив і утвердив Українську Людину.

Недарма другий великий син нашого народу — Іван Франко стверджує, як науковець, що Шевченко „в укра­ їнську поезію вносить те, чого їй перед ним бракува­ ло, — пристрасть, вогонь... якусь стихійну силу"

І тут корениться кардинальна, органічна різниця поміж Шевченком і Гоголем. Коли Шевченко у тьмі іс­ торичної ночі був могутнім вибухом вулькану з його грізним громом і палючим полум'ям, то Гоголь був таємничими відгуками ночі та містично чарівним, мі­ сячним, отже „холодним" світлом її.

14.1.1954