Принципи інтенсивної терапії

 

1) Забезпечення адекватної оксигенації, легеневої вентиляції та гемодинаміки. Проводиться залежно від стану пацієнта за загальноприйнятою тактикою підтримки вітальних функцій;

 

2) екстрена протисудомна терапія: діазепам 0,1-0,2 мг/кг внутрішньовенно або 0,3-0,4 мг/кг внутрішньом’язово; мідазолам 0,2 мг/кг внутрішньовенно чи інтраназально, 0,4 мг/кг внутрішньом’язово або 0,7-0,8 мг/кг ректально; натрію оксибутират 70-130 мг/кг; барбітурати (тіопентал натрію) 5-10 мг/кг (при можливості забезпечити ШВЛ);

 

3) у новонароджених можливе призначення фенобарбіталу в дозі насичення 20 мг/кг з підтримувальною дозою 3,5 мг/кг на першому тижні життя та 5 мг/кг з другого тижня життя;

 

4) при порушеннях дихання, неефективності протисудомних препаратів чи тривалих судомах, що розпочинаються після закінчення дії протисудомних засобів, показана міорелаксація та ШВЛ;

 

5) при гіпокальціємічних судомах — 10% розчин хлориду чи глюконату кальцію 0,5-1,0 мл/кг внутрішньовенно повільно;

 

6) при судомах на тлі гіпоглікемії в/в 20-40% розчин глюкози з розрахунку 0,5 г/кг маси тіла з доданням тіаміну або кокарбоксилази;

 

7) дегідратаційна терапія при судомах не є обов’язковою. Вибір тактики інфузійної терапії залежить від причини судом і має забезпечити адекватну мозкову перфузію;

 

8) після припинення нападу судом доцільно вирішити сумісно із неврологом питання про планове призначення антиконвульсантів. Вони часті­ше не показані лише при одноразових фебрильних судомах чи на тлі початку нейроінфекції та при метаболічних судомах (гіпоглікемія, спазмофілія).

Будь-які судоми є загрозливим станом, що може спричинити ушкодження мозку дитини або навіть летальний кінець у разі епілептичного статусу, тому невідкладна допомога повинна починатися якомога раніше, тривати під час транспортування дитини до лікарні. Госпіталізація дитини із судом­ним синдромом частіше здійснюється до відділень інтенсивної терапії. Якщо судоми вперше виникли, сполучаються із вогнищевою симптоматикою та ознаками підвищення внутрішньочерепного тиску, обов’язковим є проведення комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії.

 

СУДОМНИЙ СИНДРОМ

Невідкладна допомога

Діагностика

Генералізований загальний судорожний припадок характеризується наявністю тоніко-клонічних судорог у кінцівках, що супроводжуються втратою свідомості, піною з рота, нерідко - прикусом язика, мимовільним сечовипусканням, іноді дефекацією. Наприкінці припадку спостерігається різко виражена аритмія дихання. Можливі тривалі періоди апное. По закінченні припадку хворий знаходиться в глибокій комі, зіниці максимально розширені, без реакції на світло, шкіра ціанотична, нерідко волога.

Прості парціальні судорожні припадки без утрати свідомості виявляються клонічними чи тонічними судорогами у визначених групах м'язів.

Комплексні парціальні припадки (скронева епілепсія чи психомоторні припадки) - епізодичні зміни поводження, коли хворий утрачає контакт із навколишнім світом. Початком подібних припадків може бути аура (нюхове, смакове, зорова, відчуття "уже баченого", мікро- чи макропсії). Під час складних приступів може спостерігатися гальмування рухової активності; або цмокання губами, ковтання, безцільне ходіння, одягання власного одягу (автоматизми). По закінченні приступу відзначається амнезія на події, що мали місце під час приступу.

Еквіваленти судомних припадків виявляються у виді грубої дезорієнтації, сомнамбулізму і тривалого сутінкового стану, під час яких можуть відбуватися неусвідомлені найтяжкі асоціальні вчинки.

Епілептичний статус - фіксований епілептичний стан унаслідок тривалого епілептичного припадку чи серії припадків, що повторюються через короткі інтервали часу. Епілептичний статус і часто повторювані судорожні припадки є небезпечними для життя станами.

Судорожний припадок може бути проявом генуїнної ("уродженої") і симптоматичної епілепсії - наслідком перенесених захворювань (травма головного мозку, порушення мозкового кровообігу, нейроінфекція, пухлина, туберкульоз,

сифіліс, токсоплазмоз, цистицеркоз, синдром Морганьї-Адамса-Стокса, фибриляція шлуночків, еклампсія) і інтоксикації.

Диференційна діагностика

На догоспітальному етапі з'ясування причини судорожного припадку часто вкрай важко. Велике значення мають анамнез і клінічні дані. Необхідно виявляти особливу увагу у відношенні, насамперед, черепно-мозкової травми, гострих порушень мозкового кровообігу, порушень серцевого ритму, еклампсії, правця й екзогенних інтоксикацій.

Невідкладна допомога

1. Після одиночного судорожного припадку - діазепам (реланіум, седуксен, сібазон) - 2 мл внутрішньом‘язево (як профілактика повторних припадків).

2. При серії судорожних припадків:

- попередження травматизації голови і тулуби;

- відновлення прохідності дихальних шляхів;

- зняття судомного синдрому: діазепам (реланіум, седуксен, сібазон) - 2-4 мл на 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду внутршньоівенно чи внутрішньом‘язово, рогіпнол 1-2 мл внутрішньом‘язово;

- при відсутності ефекту - натрію оксибутират 20% розчин з розрахунку 70 мг/кг маси тіла внутрівенно на 5-10% розчині глюкози;

- протинабрякова терапія: фуросемід (лазікс) 40 мг на 10-20 мл 40% розчину чи глюкози 0,9% розчину натрію хлориду (у хворих цукровим діабетом) внутрівенно;

- зняття головного болю: анальгін 2 мл 50% розчину; баралгін 5 мл; трамал 2 мл чи внутрішньовенно внутрішньом‘язово.