Кашлюк і паракашлюк
Кашлюк – гострий бактерійний антропоноз, що характеризується приступами спазматичного кашлю, ураженням дихальної та нервової систем переважно у дітей раннього віку. Паракашлюк – також бактерійний антропоноз, за клінічним перебігом нагадує легку форму кашлюку.
Етіологія. Збудник кашлюку – Bordetella pertussis, паракашлюку– Bordetella parapertussis. Це грамнегативні палички, які мають капсулу і ростуть лише при наявності кисню (аероби). Збудники обох хвороб дуже близькі між собою, однак належать до різних видів.
Бактерії не стійкі до фізичних і хімічних чинників: швидко гинуть при висиханні, дії світла, високої температури, дезінфектантів. У сухому харкотинні зберігаються декілька годин, в крапельному аерозолі – 20-23 год. Дуже вибагливі до умов лабораторного вирощування: потребують складних живильних середовищ.
Джерело збудника – хвора людина і здоровий носій. Легко й нетипово інфекція перебігає у щеплених осіб (до 75 % від усіх хворих), а також у дорослих. Тому саме вони становлять особливу епідеміологічну небезпеку. Найбільша заразність хворого припадає на перші 2 тижні захворювання. Заразний період триває до 4-5 тижнів. При легкій формі кашлюка і в разі паракашлюка тривалість виділення збудників менша, ніж при тяжкому перебігу хвороби. Носійство короткочасне і тому має другорядне епідеміологічне значення.
Механізм і шляхи передачі. Кашлюк і паракашлюк поширюються лише краплинним шляхом. Через особливості клінічної картини (продукування в’язкого бронхіального секрету, а також надсадний спазматичний кашель) хворий виділяє переважно великі крапельки слизу, що робить ці інфекції менш «летучими», ніж кір. Відтак збудники поширюються в межах до 2 м довкола джерела. Реалізація пилового і контактно-побутового шляхів передачі збудників неможлива у зв’язку з низькою стійкістю бактерій у довкіллі.
Прояви епідемічного процесу. Кашлюк виявляється в усіх країнах, але завдяки обов’язковій вакцинації рівень захворюваності низький. Зараз епідемічні спалахи бувають дуже рідко, переважно в дитячих колективах серед невакцинованих. Поряд зі зниженням захворюваності на кашлюк зменшується й число хворих на паракашлюк.
Підйоми захворюваності на паракашлюк, як і при більшості інфекцій дихальних шляхів, спостерігаються в осінньо-зимові місяці. Для кашлюка сезонність не характерна. Випадки цієї інфекції спостерігаються протягом усього року і досить часто влітку. Можливо, це пов’язано з тим, що передача збудника у теплу пору року може реалізуватись не лише у приміщенні, але й на відкритому повітрі. Крім того, посилюється спілкування маленьких дітей на вулицях і в подвір’ях.
Спостерігають періодичні (з інтервалом 2-3 роки) підйоми захворюваності.
Новонароджені мають материнський імунітет, але він короткочасний (1-1,5 міс.) і замінюється високою сприйнятливістю. Найчастіше хворіють діти віком до 6 років і переважно ті, які відвідують дитячі дошкільні заклади. Дорослі хворіють дуже рідко.
Кашлюк і паракашлюк не дають перехресного імунітету. Тому діти, котрі перенесли кашлюк, можуть захворіти на паракашлюк, і навпаки.
Інтенсивність епідемічного процесу вища серед міського населення порівняно з мешканцями сіл. Очевидно, це пов’язано з більшою кількістю людей і їх скупченістю у містах.
Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні осередку кашлюку і паракашлюку слід виявити джерело збудника (особливо хворих із стертими формами), з’ясувати контакт у сім’ї, дитячому закладі, школі. З цією метою використовують бактеріологічні дослідження (метод «кашлевих пластинок» і мазок із задньої стінки глотки – на 1-2-му тижні захворювання) та серологічні реакції (РЗК, РА, РНГА – на 2-3-му тижні і пізніше).
Епідеміологічний нагляд передбачає ретроспективний аналіз захворюваності на кашлюк (враховують багаторічну динаміку захворюваності, зокрема серед організованих і неорганізованих дітей, захворюваність за віковими групами, щеплених дітей), оцінку щеплень дітей АКДП-вакциною, вибіркове обстеження вакцинованих дітей на наявність протикашлюкових антитіл.
Протиепідемічні заходи спрямовані головно на першу ланку епідемічного процесу. Вони такі:
виявлення (дітей з кашлем активно виявляють під час щоденного прийому в дитячі дошкільні заклади) й ізоляція хворих (вдома або, при відповідних клінічних чи епідеміологічних показаннях, у стаціонарі;
ізоляція припиняється при відсутності клінічних явищ на 31-й день хвороби без даних бактеріологічного дослідження або на 25-й день при двох негативних результатах досліджень мазків із задньої стінки ротоглотки, зроблених через 1-2 доби;
контактні з хворим діти до 7 років при відсутності клінічних ознак хвороби роз’єднуються на 14 діб від моменту останнього спілкування;
встановлення медичного спостереження протягом 14 днів за дітьми віком понад 7 років, а також працівниками дитячих закладів;
діти до 7 років, котрі спілкувались з хворим весь період хвороби (при лікуванні вдома) роз’єднуються на 14-25 діб від початку хвороби, а за старшими дітьми і працівниками дитячих закладів спостерігають стільки ж часу.
на дитячі садки накладають карантин тривалістю 14 діб. При цьому організують 3 ізольовані одна від іншої групи дітей: хворі, контактні й усі решта.
Специфічна профілактика. Головним заходом щодо кашлюку є активна імунізація вакциною АКДП, до складу якої входить кашлючна вакцина. Створення достатнього імунного прошарку серед дітей приводить до зниження захворюваності.
АКДП-вакциною щеплять дітей віком з 3 міс., які не мають протипоказань для її введення. Курс щеплення складається з 3 внутрішньом’язових ін’єкцій препарату (по 0,5 мл) з інтервалом 30 діб. Через 1,5-2 роки здійснюють ревакцинацію – одноразово вводять АКДП-вакцину (0,5 мл). Вакцинації проти паракашлюку не роблять.
Важливо запобігати спілкуванню дітей до одного року з хворим на кашлюк чи паракашлюк. Якщо ж такий контакт відбувся, то усім дітям першого року життя (нещепленим чи щепленим неповно) або нещепленим віком до 2 років, а також ослабленим рекомендується вводити донорський імуноглобулін.
