1.3. Аналіз стану готельних послуг в україні

Аналіз сучасного стану засобів розміщення в Україні виявив неузгодженість як термінологічну, типологічну, статистичну, так і за формами управління, володіння і рівнями комфорту. Наприклад, у статистичному бюлетені Держкомтуризму України за 1998 р. усі засоби розміщення згруповані за двома напрямами: підприємства готельного типу (Hotel facilities) і підприємства оздоровлення і відпочинку (табл. 1.4).

Багатопрофільність засобів розміщення потребує їхньої уніфікації (термінологічного, типологічного і понятійного апарату) за видом функціональної програми: туристські комплекси, санаторні комплекси, комплекси відпочинку.

Туристські комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різних за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених на туристському маршруті й об'єднаних загальною функціональною програмою — туризм. Туристські комплекси включають різноманітні типи туристських підприємств: туристський готель, туристська база, авто туристські підприємства (мотор-готель, мотель, кемпінг), водні туристські підприємства (Ботель, ботоксмпінг, фотель, флотокемпінг, акватель), мобільні туристські підприємства (потяг, теплохід), флайтель, туристський притулок і хатина.

Санаторні комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різних за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у лікувальній місцевості (курорті) і об'єднаних загальною функціональною програмою — лікування. Санаторні комплекси включають різноманітні типи санаторних підприємств: санаторій, санаторій-профілакторій, дитячий санаторій, спеціалізований санаторій, санаторний табір, лікарня.

Комплекси відпочинку — сукупність рекреаційних підприємств, різних за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у міській, приміській або міжосельній зонах відпочинку й об'єднаних загальною функціональною програмою — відпочинок-релаксація. Комплекси відпочинку включають різноманітні типи підприємств: база відпочинку, будинок відпочинку, пансіонат, дитяча дача, дитячий табір, молодіжний табір, санаторій-пансіонат, курортний готель.

Сучасна типологія засобів розміщення визначається розвитком рекреаційної інфраструктури, забезпеченням її нормативно-експлуатаційними актами, виявленням функціонально-технологічних структур.

Типологічна уніфікація засобів розміщення дає змогу створити стандарт засобів розміщення, центральною частиною якого має бути їхня класифікація на основі класифікації засобів розміщення, розробленої ВТО (табл. 1.5).

Усі засоби розміщення можна класифікувати за формами, видами й типами. Форми засобів розміщення визначаються основним видом діяльності: тільки розміщення або розміщення плюс послуги. Традиційно тільки розміщення надавали підприємства не готельного типу. Розміщення плюс послуги надавати підприємства готельного типу. Види засобів розміщення визначаються соціальними умовами розміщення: колективні, індивідуальні, приватні. Типи засобів розміщення визначаються їхнім функціональним профілем.

Відмітною рисою підприємств готельного типу є технології готельних послуг.

Структурні зміни в готельному господарстві України вимагають упровадження уніфікованих технологій для створення нової політики "готельної марки": підвищення якості послуг і комфортності підприємств, використання нових технологій та комплексної автоматизації технологічних процесів.

Засоби розміщення є основними джерелами статистичних даних із внутрішнього туризму. Для обстеження засобів розміщення використовуються конкретні методи:

1) реєстрація засобів розміщення;

2) перепис засобів розміщення;

3) обстеження гостей у засобах розміщення.

За статистикою в 1990 р. у колишньому Радянському Союзі налічувалося близько 350 тис. готельних місць.

Нині у Росії — 250 тис. готельних місць (у Москві — 75 тис. місць, у Санкт-Петербурзі — близько ЗО тис. місць); в Україні — 120 тис. місць (у Києві — 16 тис. готельних місць).

За статистикою ВТО майже половина готельних місць світу (40 %) розміщені в Європі.

Показник забезпеченості готелями визначається кількістю готельних місць на 1000 жителів.

Нормативним показником вважається 10 готельних місць на 1000 жителів. По Україні такий показник становить 2,3 готельних місця на 1000 жителів, по Києву — 6 готельних місць (для порівняння: у Москві — 9,3 готельних місця; у Санкт-Петербурзі — 6,4; у Парижі — 38,4; у Відні - 25,6).

Показник забезпеченості готелями змінюється по регіонах.

Аналіз статистичних даних щодо засобів розміщення з 1995 р. виявив тенденцію зменшення їхньої кількості до 1999 р. на 70 одиниць (5%) (табл. 1.6).

Статистичні дані характеристик найбільш поширеного типу засобів розміщення — готельного підприємства — включають: час уведення в експлуатацію, місткість, середню завантаженість, середню вартість номера, оборот ресторану, розташування, форми управління.

Для управління готельним підприємством, організації функціонального і технологічного процесів використовують ряд визначальних показників:

1. Рівень завантаження готельного підприємства — відсоток завантаження — становить:

Кількість проданих номерів/Кількість номерів, запропонованих до продажу*100

Відсоток завантаження дає можливість порівнювати роботу двох цілком непорівнянних за своїми характеристиками готельних підприємств.

Загальне середньорічне завантаження готелів коливається в межах 70—72 % і є результатом багатьох чинників: фізичного стану підприємства, попиту на певний день тижня або сезону, конкуренції на ринку, місця розташування і т. д.

2. Кількість номерів, зайнятих більше ніж однією особою, — відсоток подвійного завантаження — становить:

Кількість гостей – Кількість проданих номерів/ Кількість проданих номерів *100

Цей показник дає уявлення про якісну сторону завантаження номерів і має значення за наявності одно - і багатомісних номерів.

Середня кількість гостей, що припадає на один проданий номер, становить:

Кількість гостей/Кількість проданих номерів

3. Статистичний показник ефективності роботи персоналу готелю – відсоток зайнятості ліжко-місць — становить:

Кількість зайнятих місць/Кількість місць у готелі*100

Потенціал готелю не використовується повністю, тому що двомісні номери звичайно продаються за вищу ціну, ніж одномісні.

У США заселити у двомісний номер сторонніх один одному гостей не можна без їхньої згоди, оскільки існує право на усамітнення і захист. Тому використовується ціна на номер, а не на місце.

4. Середня ціна готельного номера становить:

Загальний прибуток від номерного фонду/Кількість проданих номерів.

При низькому рівні завантаження готелю середня вартість номера буде нижча. Сегментація номерного фонду за рівнем сервісу і ціни ставить за мету реалізацію в першу чергу дорожчих номерів.

Світова статистична служба готельної індустрії в 1997 р. (журнал "Готель" за 1999 р., №1, с. 4, 5) опублікувала результати досліджень: середня зайнятість номерів у Європі становила 65,4 %; у США і Канаді - 68,6 %; у Латинській Америці - 65,4 %; в Азії — 71,2 %; в Австралії і Новій Зеландії — 72,8 %.

Оперативна статистика, зібрана в 25 країнах світу, засвідчила, що найвищих показників щодо зайнятості номерів досяг Сінгапур — 79,4 %, найменші виявилися в Хорватії — 42,3 %.

В Україні у 1997 р. показник середньої зайнятості номерів/місць становив 21,6 %, у 1998 р. - 21 %; у Києві в 1997 р. - 42,95 %, у 1998р. - 35,5 %, у 1999 р. - 21,46 %. Наприклад, заданими 1997 р. місткість готелів — 119 803 місця; продано ліжко-місць за рік — 9 418 000.

Загалом, у світі нараховується близько 307 683 готелів, із загальною кількістю номерів 11 333 199. На кожний готельний номер припадає приблизно один службовець. У світовій готельній індустрії зайнято 11194418 готельних службовців, що становить 5 % від загальної кількості службовців, зайнятих у туристській індустрії. Світова готельна практика пропонує градацію відношення чисельності персоналу до кількості готельних місць: 0,22—0,76.

В Україні починаючи з 1992 р. спостерігається скорочення числа готельних підприємств, зменшення кількості місць і чисельності персоналу. Так, з 1992 по 1995 р. кількість готелів зменшилася на 15,6 %, номерів — на 11,6 %, місць — на 16,6 %, число готельних службовців — на 3,4 %. З 1995 по 1998 р. скорочення кількості готелів сповільнилося і становило 4,9 %, номерів — 11,1 %, місць — 13,05 %, але зріс відсоток скорочення готельних службовців до 7,4 %. При цьому показник чисельності персоналу на одне готельне місце з 1992 р. постійно зростав (від 0,18 до 0,21), а з 1995 р. - стабілізувався (0,215 - 1995 р.; 0,217 - 1996 р.; 0,219 - 1997 р.; 0,216 - 1998 р.) (табл. 1.7).

У Києві з 1995 р. змінюються кількісні й якісні характеристики готельних підприємств: кількість готелів скоротилася на 5,75 %, номерів — на 17 %, місць — на 27 %, число готельних службовців — на 12,3% (табл. 1.8) На чисельність персоналу впливає рівень комфорту — категорія готелю, підтверджена сертифікатом.

За статистикою 1998 р. в Україні 50,8 % готельних підприємств було заявлено на сертифікацію (табл. 1.9). Станом на 11.06.2000 р. підтвердили свою категорію тільки 9 % готельних підприємств по Україні та 43% — по Києву (табл. 1.10).

Динаміка сертифікації підприємств готельного типу визначається існуючими формами власності та управління. За статистикою 1998 р. готельні підприємства колективної форми власності становили 57 %, державні — 40,5 %, приватні — 2,6 % від загальної кількості готельних підприємств. При цьому було заявлено на сертифікацію: з колективних — 45,6 %, з державних — 56 %, з приватних — 80 % (табл. 1.11).

Крім того, форми управління готельними підприємствами визначаються їхньою підпорядкованістю різним відомствам (за статистикою 1998 р. таких відомств було 18 по готельних підприємствах і 41 по санаторних).

Таке розходження і неузгодженість форм управління впливають на технологію, якість і вартість готельних послуг. Наприклад, за статистичними даними 1997 р. середня ціна проживання в готелях України зросла за рік на 11 %, у готелях Києва — на 26,5 %. Зростання цін визначило динаміку прибутків від експлуатації за рік (табл. 1.12).

Зростання доходів (у 1999 р. на 71 % порівняно з 1996 р.) при загальному зниженні інших показників (місткості — на 17 %, надання ліжко-ночей — на 25 %) пов'язано з інфляційними процесами і ринковими умовами ціноутворення. На рівень цін впливає кілька чинників: розмір собівартості й нормативного прибутку, рівень конкуруючих цін, співвідношення попиту і пропозиції.

Собівартість виробництва послуг є вихідною базою калькуляції цін, нижче яких готель не може продавати свої послуги. Завдання зниження собівартості до рівня купівельної спроможності вимагає скорочення чисельності персоналу, впровадження високопродуктивних ресурсозберігаючих технологій, комплексної автоматизації технологічних процесів.

РЕЗЮМЕ

1. Концепція розробки уніфікованих технологій готельних послуг передбачає створення спеціальних технологічних стандартів, спрямованих на розробку єдиної "готельної марки".

2. Аналіз сучасного стану засобів розміщення в Україні виявив неузгодженість як термінологічну, типологічну, статистичну, так і за формами управління, володіння і рівнями комфорту. Так, у статистичному бюлетені за 1998 р. Держкомтуризму України всі засоби розміщення згруповані за двома напрямами: підприємства готельного типу (Hotel Facilities) і підприємства оздоровлення та відпочинку .

3. Типологічна уніфікація засобів розміщення дає змогу створити стандарт, центральною частиною якого має стати їхня класифікація на основі класифікації, розробленої ВТО.

4. Усі засоби розміщення можна класифікувати за формами, видами й типами.

5. Структурні зміни в готельному господарстві України вимагають упровадження уніфікованих технологій для створення нової політики "готельної марки": підвищення якості послуг і комфортності підприємств, використання нових технологій та комплексної автоматизації технологічних процесів.

6. Зростання доходів (у 1999 р. на 71 % порівняно з 1996 р.) при загальному зниженні інших показників (місткості — на 17%, надання ліжко-ночей - на 25%) пов'язане з інфляційними процесами і ринковими умовами ціноутворення. На рівень цін впливає кілька чинників: розмір собівартості й нормативного прибутку, рівень конкуруючих цін, співвідношення попиту і пропозиції.

Завдання для самоконтролю

1. Визначте поняття "засіб розміщення".

2. Розкрийте поняття засобів розміщення за формами, видами та типами.

3. Визначте поняття стандарт засобів розміщення.

4. Розкрийте поняття показника забезпеченості готелями.

5. Наведіть показники, що визначають рівень організації технологічних і функціональних процесів.

6. Визначте динаміку показника чисельності персоналу на одне ліжко-місце.