6.3. Історія становлення й розвитку

сільського туризму в Карпатському регіоні

У розвитку сільського зеленого туризму в Карпат­ському реґіоні ми виділяємо три основні етапи:

1. "Літниськовий" етап, або становлення сільського туризму (середина XIX — середина XX ст.).

2. Етап розбудови приватного квартирного сектора :у рекреаційних зонах (60—80-ті РР- XX ст.).

3. Етап становлення сільського зеленого туризму як самостійної галузі.

Кожен з цих етапів характеризується особливостя­ми організації, реґіонами поширення, функціональни­ми завданнями, напрямками та формами туристичної Діяльності.

Згідно з науковими розвідками [41], у Західній Укра­їні витоки організованого відпочинку на селі сягають початку XIX ст. Члени "Руської трійці" Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький були пер­шими у питанні організації такого виду туризму в Га­личині, Північній Буковині та на Закарпатті. У другій половині XIX ст. "Просвіта", молодіжні організації, українська інтелігенція пропагували і масово захоплю­валися подорожами у сільській місцевості, досліджу­вали свій край, відвідували українські села, вивчали фольклор.

Іван Якович Франко ініціював створення студент­ської туристичної організації з метою вивчення життя й побуту сільського населення. Він виступив організато­ром кількох експедицій у Карпатський край, упродовж яких були описані колорит карпатських сіл та численні історико-етнокультурні й природні атракції краю.

У кінці XIX ст. у Науковому товаристві імені Тара­са Шевченка (НТІП) у Львові була створена етногра­фічна комісія, активними учасниками якої стали Іван Франко, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса та інші.

На початку XX ст. особливо активними у цій сфері були спортивна організація "Сокіл" та організація "Чорногора" із Станіслава (Івано-Франківськ). Остання мала тісні контакти з польським та угорським товариствами, зміцнювала свою матеріально-технічну базу, займала­ся науково-дослідницькою та просвітницькою діяльні­стю, видавала літературу.

Після Першої світової війни у Львові з’явилася нова туристична організація "Плай" із філіями в інших обла­стях, яка, як і "Чорногора", проіснувала до 1939 р.

Місцями, що обиралися для відпочинку, найчасті­ше обиралися території з мальовничими ландшафта­ми — височини Розточчя й Опілля, низькогір'я Сколів-ських Бескидів і Стрийсько-Сянської верховини, Чор­ногора, Покуття, Рахівські гори, Буковинські Карпати. Відпочиваючих приваблювали атракційні місця річ­ки, озера (с. Янів, населені пункти на Дністрі), значні Лісові масиви, а також лікувальні джерела (Корчин, Моршин, Верхнє Синьовидне та інші). На час літниськ селяни забезпечували відпочиваючих харчуванням, нічлігом, надавали допомогу в організації відпочинку. Для багатьох рекреаційних центрів Передкарпаття — курортів Трускавець, Моршин, Любінь Великий І літниськовий рух був першою формою рекреаційного освоєння цієї місцевості.

Найпопулярнішими з огляду на привабливість та збереження традицій у цей період були літниська на Гуцульщині (Яремча, Дора, Косів тощо).

Літниська як окрема форма рекреації синтезувала кілька напрямків туризму: власне відпочинковий, оз­доровчий, пізнавальний (вивчення місцевих історичних місць та природних цінностей), а також активний І піший та лещатарський. Це була досить поширена форма відпочинку, як правило, сімейного, й охоплювала села поблизу доріг та залізничних станцій з мальовничишими місцевостями й відпочинковими та оздоровчими ресурсами (джерела, лісові масиви).

Після Другої світової війни, коли Карпатський регіону його сучасних межах ввійшов до складу Української РСР, традиція літниськ почала зникати хоча ще навіть у 1960-х рр. залишалася популярною серед меш­канців великих міст — Львова, Дрогобича, Станіслава.

З середини 1960-х до 1980-х рр. у колишніх літниськових селах і місцевостях почалося формування мо­дерної рекреаційної інфраструктури. У Передкарпатті, Карпатах й Закарпатті зводилися численні курортно-оздоровчі комплекси (Трускавець, Моршин, Свалява, Східниця тощо), туристичні бази, гірськолижні комп­лекси, які від початку свого функціонування вабили значну кількість людей для відпочинку та лікування, а також занять активними видами туризму.

У пікові сезони — літній та зимовий — у рекреацій­них районах Карпат у наші дні має місце переванта­ження нічліжної та оздоровчої бази наявної туристичної інфраструктури. Тому у ці періоди частина рекреантів (які лікуються чи відпочивають) з 1980-х рр. традиційно обирає для себе сільську оселю (у тому числі й з еко­номічних причин).

у 1970__1980-тірр. сільська оселя виступає як до­повнюючий елемент інфраструктури рекреаційних зон Карпатського реґіону.

Ознакою впровадження концепції власне сільського туризму у його сучасному трактуванні ставало переоб­ладнання горянами особистого житла для рекреаційних потреб шляхом збільшення кількості помешкань, кра­щого облаштування технічної інфраструктури. Сіль­ський господар на цьому етапі забезпечував функції, властиві певному рекреаційному центру, об'єкту чи міс­цевості, — оздоровчі чи відпочинкові.

Новий етап розвитку сільського зеленого туризму в Україні у цілому та у Карпатському реґіоні зокрема розпочався з другої половини 1990-х рр. і пов'язаний з його організаційним становленням як виду туристичної діяльності на селі.

У квітні 1996 р. в Києві відбулася установча конфе­ренція, на якій було засновано Всеукраїнську непри­буткову громадську організацію "Спілку сприяння роз­витку сільського зеленого туризму в Україні". Головна

мета організації така: популяризація відпочинку в укра­їнському селі, сприяння розвитку сільської інфраструк­тури, самозайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю, гостинних мешканців сільської місцевості, культурного та історичного надбання українського народу, сприяння збереженню навколишнього середовища.

Ініційоване Всеукраїнською спілкою відродження сільського зеленого туризму зорієнтоване на привабливість для городян природних та культурних атракцій, традицій, навколишнього середовища та домашнього харчування. Водночас це може бути одним з найдешев­ших видів відпочинку. Особливістю цього етапу є те, що він охоплює райони з рекреаційними, атракційними передумовами, але без розвинутої інфраструктури. Тому в Карпатському реґіоні спроби розвинути сільський зелений туризм охоплюють різні місцевості: від поліських рівнин Львівщини до передгірних територій Закарпаття.

Парадокс перших років становлення Спілки в тому, [ що до неї охоче приєднувалися люди без досвіду прийо­му відпочиваючих, які розглядали членство як певний шанс спробувати себе у новому виді діяльності й отри-| мати додатковий заробіток. Тому певна частина проектів І Спілки мала бюрократичний характер, і радше приносила результати донорам проектів, ніж реципієнтам. І Досвідчені оператори сільських садиб рекреаційних І реґіонів не ввійшли до Спілки, надаючи перевагу перебуванню у "тіні". Тому результати організаційної роботи Спілки були відчутнішими у "нетрадиційних", але і багатих на природні та культурні атракції туристичних реґіонах України, ніж у "традиційних" рекреаційних районах.

Треба констатувати той факт, що досвідчені сільські Організатори відпочинку приєднаються до Спілки лише за умови, коли вона реально зможе захистити на зако­нодавчому рівні їхню діяльність. Але Закон про сіль­ський туризм в Україні досі не прийнято.

На початок XXI ст. (станом на 2005 р.) в областях Карпатського реґіону склалася доволі потужна розга­лужена мережа осель сільського зеленого туризму.

Зеленим туристам, які бажають відпочивати у гір­ських селах реґіону, Львівська обласна спілка сприян­ня розвитку зеленого туризму пропонує близько 200 агроосель, Івано-Франківська спілка — понад 300 агро-осель, Закарпатська — понад 360 агропансіонатів і садиб, Чернівецька — близько 80 агроосель з харчуванням і цікавими подорожами. Щорічно ці кількісні показни­ки неухильно зростають. Вартість проживання в агро-оселях реґіону коштує в середньому 15—40 грн. за добу. Проте через жорстку систему оподаткування значна частина власників зелених садиб досі надають послуги неофіційно, уникаючи проблем, пов'язаних з ліцензу­ванням.

Області Карпатського реґіону також активно вико­ристовують допомогу міжнародних фондів для підтрим­ки розвитку зеленого туризму. Так, у 1999—2001 рр. у краї реалізовано проект ТА8ІС "Підтримка місцевого розвитку та туризму Карпатського реґіону" (вартість інвестиційного проекту склала 1,5 млн. євро). А впродовж 2002—2004 рр. завершилася реалізація нового масштаб­ного проекту ТА8ІС "Збереження навколишнього сере­довища та розвиток сільського зеленого та екотуризму" (вартість проекту становила 1,4 млн. євро). У карпатські області періодично надходять малі гранти для розвит­ку сільського зеленого туризму в окремих гірських се­лах і районах.

Подальший розвиток екологічного й сільського ту­ризму в Карпатському реґіоні пов'язаний, на думку експертів РАПСІ, з такими екологічно орієнтованими

продуктами, як науково-пізнавальні тури на заповідні об'єкти, кваліфікований туризм у гірських районах, екоетнічні тури [72]. Для забезпечення пріоритетного розвитку цих перспективних туристичних екопродуктів у цьому дослідженні спільно з адміністраціями націо­нальних парків та місцевими органами влади визначе­но пріоритетні завдання щодо першочергової розбудови таких об'єктів інфраструктури:

— для Ужанського національного природного пар­ку — візит-центру у Великому Березному та екоосвітнього осередку "Школа у пралісах" в с. Стужиця;

— для Карпатського національного природного пар­ку — розбудову системи екопізнавальних маршрутів Чорногірським хребтом;

— для національного природного парку "Сколівські Бескиди" — створення тематичних пізнавальних при­родничих стежок;

— розбудова нічліжної бази малоформатного профі­лю для Яворівського і Синевирського національних при­родних парків;

— створення тематичних атракцій: "Містечко Свя­того Миколая" у Карпатському національному природ­ному парку та "Гуцульське село" у національному при­родному парку "Гуцульщина";

— розбудова мережі транс'європейських, реґіональних і локальних піших та велосипедних трас в Україн­ських Карпатах;

— облаштування інфраструктури для водного туриз­му на ріках Дністер, Черемош, Тиса та інших;

— створення інфраструктури для кінного туризму, у тому числі з використанням гуцульських коней.