Іспанія

Держава здійснює контроль та регулювання цін на товари першої необхідності, а також на товари та послуги, виробництво яких монополізоване. Перелік товарів та послуг, що підпадають під примусове ціноутворення, регулярно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це стосується як підприємств державного сектора економіки, так і приватних компаній.

Контроль над формуванням цін здійснюється Вищою радою з питань ціноутворення при Міністерстві економіки та фінансів, яка є виконавчим органом Урядової комісії з економічних питань.

Державне регулювання цін має такі форми:

• Дозвільні ціни. Державне, або приватне підприємство, передбачаючи підвищення цін на конкретний товар чи послугу, відправляє повідомлення до Вищої ради з питань ціноутворення і після отримання дозволу від урядової комісії має право підвищити ціни. Такі ціни встановлюються на електроенергію, газ, бензин, керосин, дизельне пальне, нафту та інші види палива; соєве масло; фармацевтичні товари; послуги страхування у сільському господарстві; поштові та телеграфні послуги; послуги телефонного зв'язку залізничні, автомобільні пасажирські та вантажні перевезення; морські пасажирські перевезення в межах країни, а також авіатранспортні перевезення.

• Повідомлені ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилізоване молоко олія, фуражне зерно, мінеральні добрива, відбувається лише за умови

повідомлення Вищої ради з питань ціноутворення за один місяць до планованого підвищення.

• Місцеві ціни. Підвищення цін на водопостачання, міські пасажирські перевезення, медичні послуги здійснюється за рішеннями провінційних цінових комісій.

За роки в країні перелік товарів та послуг, ціни на які підлягають державному регулюванню, значно скоротився. Питома вага встановлених

безпосередньо державою та регульованих цін у загальній споживчій структурі товарів і послуг складає близько 10 %.

Греція

Державне регулювання здійснюється як шляхом прямого встановлення цін та контролю за їх дотриманням, так і проведенням цінової політики на певних етапах розвитку країни у межах загальноекономічної політики або в окремих галузях економіки. Ціни приблизно 20 % споживчих товарів та послуг

регулюються державними органами. Правовою основою регулювання цін є затверджений у 1989 р. «Кодекс ринкового регулювання», згідно з якого усі товари та послуги, що підпадають під цінове регулювання, поділяються на дві групи:

І група — товари та послуги, встановлення цін на які належить до урядових понижень та компетенції інших державних і частково недержавних організацій. Це сільгосппродукти масового виробництва (пшениця, тютюн, родзинки), тарифи на електроенергію, цивільний транспорт, зв'язок та поштові відправлення, авіатранспорт та деякі інші послуги. Вирішення питань про зміну цін на зазначені товари та послуги покладене на Міжміський комітет з питань доходів, який очолює міністр національної економіки. До складу комітету входять міністри органів промисловості, сільського господарства, торгівлі, праці, охорони здоров'я та ін.

II група — всі інші товари та послуги. Регулювання цін на них здійснює Міністерство торгівлі. Водночас передбачене делегування виконавчих повноважень (цілком або частково) місцевим органам влади. Однак останні відіграють допоміжну роль, оскільки їхні рішення не мають юридичної сили без підтвердження міністра торгівлі.

Цікаво відмітити, що з 1987 р. розмір орендної плати за житло встановлюється державою, хоча майже весь житловий фонд є приватною власністю. Вона визначається з урахуванням вартості земельної ділянки, ступеню зносу будівлі та коефіцієнту поверховості. Ціни встановлюються на 2-річний термін. Контроль за дотриманням встановлених цін та збір інформації про рівень ринкових цін здійснює спеціальний відділ Міністерства торгівлі. До складу міністерства входить також спеціальна служба — ринкова поліція, яка систематично здійснює контроль за цінами на ринках та в магазинах. За порушення правил формування цін або правил конкуренції Комітет по конкуренції уповноважений приймати рішення про сплату штрафів у розмірі від 300 до 30 тис. дол. США.