
- •Нова Зеландія
- •Назва та її етимологія
- •Історія[ред. • ред. Код]
- •Полінезійський період
- •Європейський період
- •Сучасна історія
- •Державно-політичний устрій
- •Принципи державного устрою
- •Вищі органи державної влади Глава держави[ред. • ред. Код]
- •Генерал-губернатор
- •Парламент
- •Палата представників
- •Голова уряду
- •Кабінет міністрів
- •Виконавча рада
- •Судова система[ред. • ред. Код]
- •Внутрішня політика Виборча система
- •Основні політичні партії
- •Міжнародне становище і зовнішня політика[ред. • ред. Код]
- •Основні принципи зовнішньої політики
- •Регіональні питання
- •Членство в міжнародних організаціях
- •Міжнародні рейтинги[ред. • ред. Код]
- •Державна символіка Державний прапор
- •Державний герб
- •Державний гімн[ред. • ред. Код]
- •Географія
- •Основні географічні відомості
- •Природа[ред. • ред. Код] Рельєф[ред. • ред. Код]
- •Геологічна будова
- •Корисні копалини
- •Зовнішні моря
- •Внутрішні води
- •Водні ресурси
- •Ґрунти[ред. • ред. Код]
- •Тваринний світ
- •Рослинність
- •Екологія
- •Міста[ред. • ред. Код]
- •Часовий пояс
- •Адміністративно-територіальний устрій[ред. • ред. Код]
- •Адміністративний устрій
- •Королівство Нової Зеландії[ред. • ред. Код]
- •Острови Кука
- •Токелау[ред. • ред. Код]
- •Ніуе[ред. • ред. Код]
- •Територія Росса
- •Населення
- •Автохтонне населення
- •Сучасна історія
- •Сучасне демографічне становище[ред. • ред. Код]
- •Соціально-економічні проблеми[ред. • ред. Код]
- •Мови спілкування[ред. • ред. Код]
- •Мова маорі
- •Новозеландська жестова мова[ред. • ред. Код]
- •Культура та спорт[ред. • ред. Код]
Геологічна будова
Вершина гори Кука.
Місто Роторуа — на знімку добре видно пар з численних гейзерів.
Острови, що утворюють Нову Зеландію, розташовуються в кайнозойській геосинклінальній області між двома літосферними плитами —тихоокеанською та австралійською. Впродовж тривалих історичних періодів місце розлому між двома плитами піддавалося складним геологічним процесам, постійно змінюючи структуру і форми земної кори. Саме тому, на відміну від більшості островів Тихого океану, острови Нової Зеландії утворені не тільки в результаті вулканічної активності, але і в результаті скидів і складені з геологічних порід різного складу і різного віку.
Активна тектонічна діяльність в земній корі цього регіону продовжується і на сучасному геологічному етапі формування нашої планети. І результати її помітні навіть за історично короткий термін з початку освоєння островів європейцями. Так, наприклад, внаслідок руйнівного землетрусу 1855 року берегова смуга поблизу Веллінгтона піднялася більш ніж на півтора метра, а 1931 році, також внаслідок потужного землетрусу біля міста Нейпір на водну поверхню піднялося близько 9 км² суші.
Розташування Нової Зеландії історично пов'язано з активною вулканічною діяльністю на її території. Дослідники припускають її початок у період раннього міоцену, а період формування сучасних зон підвищеної вулканічної активності був завершений в період пізнього пліоцену. Найбільші вулканічні виверження, імовірно, мали місце в період пізнього пліоцену — раннього плейстоцену, коли приблизно 5 млн кубічних кілометрів породи могло вивергнутися на поверхню Землі.
На сучасному етапі зоною підвищеної тектонічної активності і сполученою з цим високим числом землетрусів є західне узбережжя Південного острова і північно-східне узбережжя Північного острова. Щорічна кількість землетрусів у країні становить до 15 000, більшість з них невеликі і лише близько 250 щороку можуть належати до помітних або сильних[30]. У сучасній історії найсильніший землетрус зафіксовано 1855 року поблизу Веллінгтона, силою близько 8,2 бала; найбільш руйнівним став землетрус 1931 року в районі Нейпіра, що забрав 256 людських життів.
Вулканічна активність у сучасній Новій Зеландії, як і раніше висока, і на території країни активні 6 вулканічних зон, п'ять з яких розташовані на Північному острові. У районі озера Таупо імовірно 186 року до н. е. відбулося найбільше в історії людства вулканічне виверження[31]. Наслідки виверження записано в історичних хроніках таких віддалених місць, як Китай і Греція. На місці виверження тепер розташовпно найбільше в тихоокеанському регіоні прісноводне озеро, своєю площею порівнянне з територією Сінгапура.
Корисні копалини
Відкрита розробка вугілля на Південному острові.
Нова Зеландія розташовується на кордоні індо-австралійського і тихоокеанського сейсмічних кілець. Процеси їх взаємодії, в тому числі швидке підняття гірських масивів і активна вулканічна діяльність протягом двох мільйонів років, визначили геологію земельного масиву островів.
Незважаючи на різноманітність природних копалин, промислово розробляються лише родовища газу, нафти, золота, срібла, залозистого пісковика і кам'яного вугілля. Крім перерахованого вище, є великі запаси вапняка і глини (в тому числі і бентонітова глина). Алюміній,титановий залізняк, сурма, хром, мідь, цинк, марганець, ртуть, вольфрам, платина, барит і цілий ряд інших корисних копалин, що часто зустрічаються, але розвідані промислові запаси їх невеликі.
Особливо слід відзначити, що всі родовища і весь видобуток нефриту з 1997 року віддано під управління маорі, у зв'язку з тією важливою історичною роллю, яку вироби з нефриту (маор. Pounamu) відіграють у культурі цього народу.
Підтверджені запаси золота в Новій Зеландії становлять 372 тонни. 2002 року видобуток золота становив трохи менше 10 тонн[32].
Підтверджені запаси срібла в Новій Зеландії становлять 308 тонн. 2002 року видобуток срібла становив майже 29 тонн[32].
Підтверджені запаси залозистого пісковика становлять 874 млн тонн. Його промисловий видобуток розпочато в 60-і роки XX століття. 2002 року видобуток становив близько 2,4 млн тонн[33].
Підтверджені запаси природного газу в Новій Зеландії становлять 68 млрд м³. Промисловий видобуток газу розпочато 1970 року. 2005 року видобуток його становив приблизно 50 млн м³[34].
Запаси нафти становлять орієнтовно 14 млн тонн, промисловий її видобуток розпочато 1935 року. Видобуток нафти в країні помітно знижується в останні роки[35]. У 2005 році видобуток нафти в країні склав трохи більше 7 млн. барелів[36].
Обсяги видобутку вугілля неухильно підвищувалися багато десятиріч, стабілізувалися на початку XXI сторіччя завдяки програмам, спрямованим на зниження споживання твердого палива. Близько третини видобутого вугілля нажходить на експорт. У країні продовжують діяти 60 вугільних шахт[37].