Безпосередній об‘єкт злочину (поняття, значення).

Якщо родовий об‘єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об‘єктом посягання.

Під безпосереднім об‘єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об‘єкта як елементу складу злочину безпосередній об‘єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб‘єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об‘єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об‘єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об‘єктом вбивства є життя людини. У певних випадках кілька злочинів мають безпосередній об‘єкт: напр., безпосереднім об‘єктом розкрадань державного або колективного майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати є відносини власності. Об‘єктом злочинів, передбачених ст.101-106 – здоров‘я особи. У деяких статтях КК безпосередній об‘єкт зазначається у самому законі. Напр., у ст.56 як безпосередній об‘єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність або державну небезпеку України. Найчастіше безпосередній об‘єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст.147 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об‘єктом цього злочину є інтереси і права споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам, або комплектної продукції і товарів. Безпосереднім об‘єктом злочину можуть бути і різні види найважливіших соціальних цінностей.

Безпосередній об‘єкт злочину є конструктивною (обов‘язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов‘язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об‘єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів. Напр., дуже схожі такі злочини, як масові безпорядки і хуліганство, але об‘єкти цих діянь різні. Об‘єктом масових безпорядків є основи громадської безпеки, а хуліганство посягає на громадський порядок.

“По горизонталі” безпосередні об‘єкти можуть поділятися на основні та додаткові. Напр., основним об‘єктом розбою є право власності, а додатковим – життя та здоров‘я особи.

Предмет злочину.

Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб‘єктам суспільних відносин. Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв‘язків між людьми з приводу цих предметів. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпеченого діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленої в законі. Включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов‘язковою (конструктивною) ознакою об‘єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину – це те, на що впливає злочинець, то знаряддя – це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об‘єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Так розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства (ст.83) від спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.87). предметом шахрайства є майно, яке на момент вчинення злочину знаходилось у державних фондах чи фондах колективної організації, а предметом злочину, передбаченому ст.87, - майно, яке лише повинно було надійти в ці фонди. Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку. Ті, чи інші ознаки предмети посягання можуть бути пом‘якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. Наприклад, викрадення документа утворює склад злочину, передбаченого ч.1 ст.193. Викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч.2 ст.193. Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об‘єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ.

16. Кожний злочин вчиняється у певний час, у певному місці, в певній обстановці, певним способом, у багатьох випадках використовуються певні засоби та знаряддя при його вчиненні. Але далеко не завжди законодавець вважає, що будь-яка із вказаних обставин повинна впливати на кваліфікацію злочинного діяння. И справді, мабуть, не треба по-різному оцінювати в правовому плані крадіжку, вчинену вдень і вчинену вночі, вчинену в місті і в селі тощо. Але у значній кількості випадків вказані обставини є настільки важливими, що законодавець вважає злочинними певні діяння тільки при наявності якоїсь із зазначених обставин, що характеризує ці діяння як суспільно небезпечні, або її наявність робить злочин кваліфікованим (у деяких випадках — привілейованим).

Там, де зазначені обставини в законі не вказані, вони в багатьох випадках виступають як такі, що пом'якшують або обтяжують покарання. Всі названі обставини можуть бути умовно об'єднані в поняття четвертої ознаки об'єктивної сторони складу злочину, що має факультативний характер, тобто є такою, що повинна бути обов'язково врахована при кваліфікації тих злочинів, де на неї прямо вказує закон, або яка випливає з тексту закону. Ця ознака можлива як у злочинах з матеріальним складом, так і в злочинах з формальним складом. Час вчинення злочину — це певний період, протягом якого вчинюється суспільно небезпечне діяння. Так, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю створює склад військового злочину, передбаченого ст. 429 КК. Частина 2 ст. 342 КК передбачає відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під часвиконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Місце вчинення злочину є певною територією, що пов'язана із вчиненням злочину, або його вчинення саме у цьому місці робить діяннякваліфікованим. Так, незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду є злочином, передбаченим ч. 1 ст. 248 КК. В ст. 393 КК йдеться про втечу з місця позбавлення волі або з-під варти тощо. А розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій, є кваліфікуючою ознакою такого злочину, як насильство над населенням у районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК). Обстановка вчинення злочину — це конкретні й специфічні об'єктивні умови, в яких скоюється суспільно небезпечне діяння. В одних випадках обстановка вчинення злочину може вказувати на умови, в яких і тільки в яких може вчинюватися конкретний злочин. Наприклад, добровільна участь військовослужбовця у роботах, що мають військове значення, визнається злочином, передбаченим ст. 431 КК, тільки у випадку, коли той перебуває в полоні. Тільки при зіткненні суден вважається злочином непові- домлення капітаном судна іншому судну, що зіткнулося з ним на морі, назви і порту приписки свого судна (ст. 285 КК). В інших випадках обстановка вчинення злочину може вказувати на умови, в яких перебуває потерпілий. Наприклад, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). У багатьох випадках вчинення злочину в певній обстановці свідчить про підвищений ступінь його суспільної небезпеки. Наприклад, невиконання наказу в бойовій обстановці є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 403 КК. Погроза або насильство щодо начальника, вчинена в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 405 КК), недбале ставлення військової службової особи до служби, вчинене в умовах воєнного стану, якщо це заподіяло істотну шкоду або спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 425 КК), є особливо кваліфікуючими ознаками.

Водночас привілейованими, порівняно з основним складом умисного вбивства або умисного тяжкого тілесного ушкодження, є умисне вбивство або умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118, 124 КК). Спосіб вчинення злочину — це форми прояву суспільно небезпечної дії або бездіяльності. Саме за способом дії розрізняються один від одного злочини проти власності. Так корисливе посягання на власність, вчинюване шляхом крадіжки, кваліфікується за ст. 185 КК, шляхом грабежу — за ст. 186 КК, розбійного нападу — за ст. 187 КК, вимагання — за ст. 189 КК, шахрайства — за ст. 190 КК, привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем — за ст. 191 КК. Способи вчинення певного злочину можуть бути викладені в законі вичерпно (наприклад, три форми державної зради, перелічені у ст. 111 КК) або невичерпно, коли вказані тільки найбільш ймовірні з них (наприклад, у ст. 113 КК, поряд з конкретно визначеними формами диверсії, називаються й інші дії, які відносяться законом до диверсійних; у ст. 127 КК — катування можливе як шляхом нанесення побоїв, мучення, так і вчиненням інших насильницьких дій). Вказівка на спосіб вчинення злочину може обмежувати рамки кримінальної відповідальності. Так, доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство буде злочином тільки тоді, коли вказаний факт є наслідком жорстокого з неюповодження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності (ч. 1 ст. 120 КК). У ряді випадків способові вчинення злочину надається кваліфікуюче значення. Так, кваліфікованим буде вбивство, якщо воно вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), одержання хабара, якщо воно поєднане з вимаганням (ч. 2 ст. 368 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження, якщо воно вчинене способом, що має характер особливого мучення (ч. 2 ст. 121 КК), тощо. Засоби та знаряддя вчинення злочину — це предмети зовнішнього світу (пристрої, зброя, транспорт тощо), використовуючи які злочинець впливає на об'єкт злочину та його складові елементи. Так, забруднення моря вчиняється матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами (ч. 1 ст. 243 КК), піратство, пов'язане з використанням озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна (ст. 446 КК) тощо. Як кваліфікуючі ознаки засоби та знаряддя виступають у ч. 2 ст. 248 КК (незаконне полювання з використанням транспортних засобів), у ч. 4 ст. 296 КК (хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень) тощо. Розмежування засобів та знарядь вчинення злочину від предмета злочину подавалося раніше. Щодо розглянутих обставин, то випадки їх урахування при призначенні покарання наведені у п. 7, 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК і пп. 10, 11, 12 ч. 1 ст. 67 КК (обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання). З перелічених обставин за наявності вказівки на них у законі час, місце і обстановка характеризують злочин із зовнішньої сторони; щодо способу, а також засобів і знарядь вчинення злочину, то вони найтіснішим чином пов'язані з самим діянням, характеризують його сутність. 17. Вплив нездоланної сили, фізичного и психічного примусу на кримінальну відповідальність

Дія чи бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. При цьому воля особи може знаходити безпосередне вираження в її особистих конкретних діях (фізичних або інформаційних) чи опосередкування у її вчинках із застосування різних механізмів, знарядь (наприклад, вбивство із застосуванням зброї чи отрути), або ж проявитися у діяльності інших осіб (наприклад, залученням до вчинення злочину осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, психічного хворих тощо). Отже, вольовий зміст дії або бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про кримінальну відповідальність.

Але трапляються ситуації - коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких випадках у зв'язку з наявністю певних обставин вчинене діяння, в котрому немає прояву волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутня і об'єктивна сторона злочину.

До таких обставин відносяться:

1) непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайної необхідності.

Непереборна сила - це надзвичайне і невідворотне за даних умов явище. Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ, природи, механізмів і пристроїв, хвороба та ін. У діянні, вчиненному під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутне саме діяння і об'єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставити не може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст.113 КК лікар, який не зміг з'явитися до хворого і подати йому медичну допомогу внаслідок землетрусу або повині. Так само не підлягає кримінальній відповідальності особа і за активні дії. Наприклад, під час зіткнення трелейбусу з вантажною машиною К. був викинутий з тролейбусу і при паданні збив Н., заподіявши йому тілесні ушкодження. Дії К. були обумовлені непередбаченою силою.

Під небереборканим фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство - застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в результаті насильства рух тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчинає тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний примус непереборний (наприклад, зв'язаний охоронець не може перешкодити злочинцям вчинити розкрадання, касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи немає прояву її волі. Непереборенний фізичний примус "Руйнує, знищує його цілеспрямований і вольовий характер. В разі непереборного фізичного примусу немає дії або бездіяльності (в кримінально-правовому розумінні) тієї особи, яку примушують, внаслідок чого вона не може нести кримінальної відповідальності.

Якшо ж фізичне насильство було переборене, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключає можливості діяти за своїм розсудом (за своєю волею), наприклад, внаслідок побоїв, що не становлять серйозної небезпеки для життя або здоров'я, вона повинна нести кримінальну відповідальність. Однак фізичний примус, котрий має місце, повинен розглядатися як обставина, що пом'якшує відповідальність (п.3 ст.40 КК).

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії, або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи моральної шкоди. В разі психічного примусу має місце залякування особи, яка піддана примусу, з тим щоб приневолити її діяння або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто погрожує. Безумовно, волю особи, яка піддана примусу, деякою мірою обмежено, внаслідок чого вона відчуває ускладнення в обранні того чи іншого варіанту поведінки. Однак, таке обмеження не носить абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підпріплюється фізичним насильством. У даному разі волю особи, щодо якої здійснюється насильство, повністю не паралізовано і вона має можливість обрати той чи інший варіант поведінки.