7.Педагогічна цінність аскетизму

Аскеза (від грец.. ασκεσις — «вправа»), аскетизм — вид духовної практики, навмисне самообмеження, самовідданість, або виконання важких обітниць, часом включає в себе самокатування. Мета аскези — досягти певних духовних цілей або набути надприродніх здібностей. Подібна практика поширена у всіх типах традицій і культур. Аскет — людина, що практикує аскезу. У ширшому сенсі аскетизм — спосіб життя, що характеризується самообмеженням, перш за все на задоволення і розкіш; крайня скромність і стриманість. Не слід плутати з недобровільним обмеженнями, пов'язаними з матеріальними труднощами.У християнстві аскеза розуміється як прагнення людської волі за допомогою подвигів до стяжіння Божественної благодаті, яка рятує, зцілює, перетворює і відновлює людське єство, яке піддалося гріхопадінню. Аскетизм — це напружене зусилля людини до стяжіння благодаті Святого Духа як запоруки спасіння і Царства Небесного. У християнство термін прийшов з античної культури. Слово походить від дієслова грец. аскео, яке означало майстерне і старанне оброблення грубого матеріалу, прикраса або облаштування житла, вправа, розвиваюча тілесні і душевні сили. Християнство зберегло це слово в значенні напруги, праці, зусилля і вправи. Разом з цим до цього слова додався новий зміст, який не був знайомий язичницького світу. Святитель Феофан Затворник підкреслює, що всі людські подвиги — піст, праця, пильнування, усамітнення, видалення від світу, зберігання почуттів, читання Святого Письма та інші залишаться лише вправами, якщо через них не пройде Божественна благодать. Святитель говорить: «Вступаючи у подвиг, не на ньому зупиняй увагу та серце, але проминай його, як щось стороннє, розкривай себе для благо­даті як готову посудину, повним відданням себе Богові» (Боротьба з пристрастями, 260). Присутність благодаті в людській душі знаменує себе соусложденіем всього духовного, любов'ю до Бога і ближнього, великою кількістю духовних сил для виконання євангельських заповідей. Стяжіння благодаті є живе Богооспілкування. Пости, стриманість, чування, суворий спосіб життя, злидні, що розуміється як нестяжіння, як небажання «мати», як свобода від влади над нами матеріального світу, послух, як перемога над своєю егоїстичної, «індивідуальної» волею і як одне з високих і прекрасних виявлень нашої любові до Бога і ближнього, відлюдництво, як наслідок шукання внутрішньої кліті, де можна «помолитися Батькові в таємниці», повчання в слові Божому, не в сенсі «зовнішнього», так би мовити академічного знання, а як напоєні себе тим духом благодаті життя і богопізнання, який укладено в Священному Писанні і в творах Св. Отців, цнотливість, як подолання плотських «безсловесних» рухів і взагалі «комплексу плоті» через перебування в пам'яті Божої, мужність, довготерпіння і смиренність, співчуття і милостиня, як вираз любові до Бога і ближнього, віра, як той же подвиг любові, — все це може і повинно бути розумним і вільним подвигом людини, але аж поки не прийде всеутверждающее дію Божественної благодаті, доти все це залишиться лише людським дією і отже — тлінним. Все це розуміється у християнства як аскеза.