Аналіз промови оратора
Після ораторського виступу необхідний аналіз. Перш за все для того, щоб знайти, виділити і врахувати допущені недоліки.
Схема аналізу промови
Яка тема виступу? Чи досягнута його мета? Чи підходить тема аудиторії, чи викликає інтерес?
Який матеріал використаний у тексті виступу?
Яка композиція промови? Які методи викладу матеріалу використовуються?
Чи логічна, чи доказова промова?
Чи відповідає промова критеріям правильності, точності, виразності, багатства мовлення?
Який спосіб виголошення промови?
Чи дотримувався оратор вимоги техніки мовлення?
Який зовнішній вигляд оратора, чи доречні жести і міміка? Наскільки вільно він тримається перед слухачами?
Чи встановлений контакт з аудиторією? За допомогою яких засобів?
Визначте, до якого мовного типу належить оратор (за класифікацією С. Ф. Іванової).
Типи ораторів
С. Ф. Іванова в роботі «Специфіка публічної промови» (М. , 1978) виявила індивідуальні мовні типи:
Раціонально - логічний. Оратори цього типу схильні до аналізу явищ, до міркувань і строгої аргументації своїх і чужих учинків. Їхня підготовка до будь-якого виступу відрізняється послідовним добором і суворою систематизацією матеріалів, обмірковуванням і розробкою докладного плану. Цей виношений план ніби «сидить у них усередині», і оратори під час виступу не користуються ним. Їх часто турбує інше: як зробити свою промову більш яскравою , емоційною, які дібрати приклади, щоб зацікавити аудиторію. «Логіками» найчастіше бувають сангвініки.
Емоційно - інтуїтивний. Представники цього типу говорять жагуче, захоплено, пересипаючи свою промову гострими словами, каламбурами, але не завжди можуть устежити за твердою логічною послідовністю промови і «звести кінці з кінцями». План своїх виступів пишуть не завжди, вважаючи, що він їх сковує. Спостерігається збіг емоційного мовного типу з холеричним темпераментом.
Філософський. Оратори - «філософи» більш-менш емоційні, схильні до аналізу, іноді бувають дуже організовані у своїй роботі, а іноді без усякої видимої організації розкривають яке-небудь одне питання, добираються до кореня, і раптом, як променем світла, опромінюють усе знайденою ідеєю. Їхня загальна риса - прагнення до дослідження, глибокого осмислення явищ прямо на очах у слухачів, бажання й уміння втягнути в цей процес аудиторію. Найчастіше дану групу складають люди флегматичного темпераменту.
Ліричний, чи художньо - образний. Глибока емоційність, ліризм, внутрішнє хвилювання, гостра вразливість, проникливість - риси, характерні для цього типу. Найчастіше в основі його - характер витончений, меланхолійний.
Доповідь і промова як жанри ділового спілкування
Доповідь - це розгорнуте повідомлення з певної теми з метою сформувати думку слухачів про порушені питання, визначити характер подальших практичних дій. У доповіді дається аналіз проблеми , наводяться відомості, ставляться задачі, даються рекомендації й оцінки діяльності колективу. У звітній доповіді характеризуються результати роботи підприємства чи організації за певний період, а також формуються перспективи розвитку.
Промова - це вид публічного виступу, у якому здійснюються короткі повідомлення на службових нарадах, у ході дискусії, на урочистих зустрічах, презентаціях. Промова відрізняється від інших жанрів концентрацією ряду якостей: емоційністю, чіткістю постановки проблем, насиченістю, конкретністю, дієвістю, а також стислими часовими межами.
Промови поділяють за видами:
Інформаційна промова (повідомлення) звучить на нараді. Звичайно це актуальне повідомлення, що дає нове уявлення про розглянутий предмет чи явище, гіпотезу розв’язання проблеми.
Привітальна промова може бути присвячена ювілею особи , організації, зустрічі делегації, врученню нагороди, початку роботи конференції, пам'ятній даті ... Головна задача цієї мови - створити піднесений , святковий настрій, надихнути слухачів. Привітальна промова повинна бути емоційною. Оратору варто використовувати яскраві приклади, асоціації, засоби мовної виразності. Привітальна промова, як правило, має таку структуру:
1) звертання, слова вітання,
2) коротка характеристика події,
3) успіхи і досягнення, перспективи,
4) побажання.
На презентаціях, зборах виголошують торгову промову. Історія її виникнення пов’язана до закликів глашатаїв , що ходили по вулицях давніх Афін і повідомляли про продаж рабів, худоби, виробів. Відомі також старі жанри усної реклами Київської Русі – закликання , вигуки, гострослів’я . У них як засіб залучення уваги використовувалися римування і мовна гра. Серед вуличних торговельників - балакунів у містах особливо виділялися продавці газет і книг. Цікаво, що у наш час усна торгова реклама повертається. На вулицях сучасних населених пунктів все частіше звучать голоси людей , що розхвалюють товар, закликаючи покупців.
Мета торгової промови - спрямований вплив на увагу, пам'ять, емоції, пізнання, систему мотивів слухачів. Ця мета обумовлює зміст і мову рекламного тексту. У ньому яскравими словами, наочно повинні характеризуватися 2-3 найважливіші якості товару чи послуги, підкреслюватися унікальні риси, переваги, які вони дають споживачу. Доцільно говорити про результат, наводити аргументи ,постійно повторюючи основні з них. Висловлення повинне бути побудоване у формі доброзичливої поради. Не можна «нав'язувати» щось аудиторії і лестити собі, поширюючи торгову інформацію про продукцію свого підприємства.
Зв’язки з громадськістю (ПР) як система масової комунікації.
Паблік рилейшнз (PR) є, безперечно, феноменом сучасного суспільства, який на підставі високорозвинених інформаційно-комунікаційних технологій створює принципово нові можливості інформаційного контролю та впливу на суспільну свідомість.
Сам термін зародився ще в XIX ст. Зокрема автор Декларації незалежності і згодом президент США Т. Джефферсон у своєму "Сьомому посланні до конгресу" акцентував на тому, що без цілеспрямованих конструктивних відносин з громадськістю демократія є неможливою або принаймні важкою для реалізації.
Один з успішних PR-менеджерів Е. Бернейс свідчить, що у 30-х роках XX ст. термін "public relations" використовувався для означення "дій заради суспільного блага" [78, с. 12].
Але нас цікавить не стільки етимологія цього поняття (існує понад 500 визначень), скільки інституалізація цього виду професійної діяльності.
Ми вже зазначали, що до появи цього терміна Папа Pимський Урбан VIII заснував конгрегацію пропаганди (1633), яка, по суті, займалася зв'язками з громадськістю в сучасному розумінні цього терміна.
Але ця "перша ластівка не створила весни". Довелося почекати до XIX ст., яке ознаменувалося появою подібних структур у державних і комерційних організаціях та установах.
Цей процес відбувався паралельно в різних країнах, наприклад, Британське Казначейство (1809) та Британська поштова служба (1854) запроваджують посади прес-секретарів.
У Німеччині фірма Круппа (1893) та міська влада Магдебурга (1906) створюють відповідно спеціальний відділ по роботі з пресою та міську прес-агенцію.
У США Гарвардський університет створює бюро пабліситі (1900), Пенсільванський університет (1904) — офіс пабліситі, а Айвер Л. Лі — першу службу PR (1903).
Поступово PR стає важливим елементом громадянського суспільства. Створюється перший спеціальний інститут PR у Великобританії (1948), "Суспільство PR" у США (1948), Міжнародна асоціація PR (International Public Relation Association (1955), яка об'єднує нині фахівців з 65 країн світу.
Історія PR як організованої форми діяльності свідчить, що без підготовки кадрів відповідної кваліфікації розвиток цієї сфери суттєво гальмується. Тому й не дивно, що 1965 р. вже в 14 університетах США присуджувалися бакалаврські ступені, а нині вже більше двохсот американських університетів і коледжів готують фахівців з цієї спеціальності.
Зрозуміло, що підготовка такої кількості фахівців викликана наявністю відповідної кількості робочих місць. Наприклад у США РИ-консалтингом займається більше 500 компаній, а обслуговують цей вид діяльності понад 250 тисяч рекламістів, більш як 130 тисяч журналістів і майже 10 тисяч фахівців з комунікацій [39, с. 410].
Знаючи, що досить багато людей займається цією справою, варто детальніше зупинитися на суті зазначеної діяльності.
Але, на нашу думку, потрібно використовувати поняття не "зв'язки з громадськістю", а "громадські зв'язки", якщо передбачати рівноправність суб'єктів комунікації у глобальному сенсі. В цьому випадку будемо мати на увазі комунікаційні зв'язки між:
• суб'єктами громадянського суспільства;
• суб'єктами держави і громадянського суспільства;
• суб'єктами держави.
Найпоширеніші нині варіанти використання терміна паблік рилейшнз пов'язані з активною роллю суб'єкта, який намагається покращити свій імідж. І тоді громадськість розглядається як об'єкт впливу і маніпуляцій, а власне комунікаційний процес — як несиметричний процес передачі інформації з переважанням інтенсивності передачі інформації від суб'єкта до об'єкта комунікації. Навіть якщо інформація деякою мірою і надходить у зворотному порядку.
Якщо ж інформація передається тільки в одному напряму, тут, очевидно, втрачає сенс використання як терміна "громадські зв'язки", так і терміна "зв'язки з громадськістю", оскільки ключова функція власне "зв'язку" попросту зникає.
Відповідно до усталених у науковому товаристві підходів до цього терміна (з акцентом на "зв'язки з громадськістю"), на думку Д Ольшанського, під паблік рилейшнз розуміють спеціалізовану діяльність відповідних підрозділів державних, корпоративних, політичних, громадських, економічних та інших структур, спрямовану на посилення відкритості, взаємної інформованості і створення ілюзії взаємозалежності між структурами, які здійснюють РИ, і суспільством, населенням, групами людей, на яких спрямована ця діяльність [39, с. 400].
На відміну від попереднього автора, Г. Почепцов вважає паблік рилейшнз наукою, що займається організацією комунікаційного простору сучасного суспільства [48, с. 28].
Очевидно, не зовсім праві і Д. Ольшанський, який відмовляє в існуванні науці паблік рилейшнз взагалі (себто, це виключно діяльність) і Г. Почепцов, який вважає, що ця наука займається організацією комунікаційного простору (наука досліджує, вивчає, аналізує тощо, але аж ніяк не організує).
На нашу думку, паблік рилейшнз треба розглядати як:
1. Царину наукових знань, що досліджує інформаційно-комунікаційну сферу суспільства в контексті контролю та маніпуля-тивного управління суспільною свідомістю.
2. Спеціалізовану галузь менеджменту інформаційно-комунікаційної сфери суспільства, яка спрямована на організацію і відносну гармонізацію комунікаційних зв'язків у суспільстві з метою підвищення ефективності функціонування інститутів держави і громадянського суспільства.
Певною мірою можна стверджувати, що як наука паблік рилейшнз ще перебуває в стадії становлення і накопичення технологічного і практичного досвіду. Водночас, спираючись на розробки психології (психології масових комунікацій та політичної психології), політології, соціології, інформатики (прикладної та соціальної), маркетингу, лінгвістики, семіотики, журналістики, герменевтики, віртуалістики та інших суспільних наук, паблік рилейшнз вже має свій об'єкт і предмет дослідження і певне методологічне і методичне підґрунтя.
Насправді паблік рилейшнз пов'язані із соціальною комунікацією, є масовими за масштабами, завданнями та способами поширення за допомогою ЗМК.
Рівночасно міжособистісні механізми впливу на людей дають певні підстави вважати РИ видом маркетингової комунікації.
Проте в психологічному плані, на відміну від комерційної реклами та інших видів маркетингової комунікації, РИ практично не користується методами прямого впливу на психіку людей.
До того ж на рівні нюансів РИ створює такий контекст, який підштовхує людей до думок в необхідному напрямі.
Це дозволяє простіше проходити бар'єри психологічного захисту без використання прямого впливу і переконання.
Залежно від інтелектуального рівня об'єктів паблік рилейшнз можна виокремити такірівні РК-впливу:
I рівень (відносно несамостійно мислячі люди — більшість), коли не потрібно вживати методів особливо тонкого впливу, і елементарний бізнесовий РИ наближається до реклами, а політичний — до пропаганди;
II рівень (лідери думок), коли використовується опосередкований РИ, який діє хитро і замасковано;
III рівень (еліта), коли використовується тонкий, рафінований РИ, що діє дуже м'яко, напівнатяками, і навіть не твердженнями, а запитаннями і роздумами.
Об'єднує всі ці рівні один психологічний підхід: людина під впливом РИ все робить сама. І це зовнішньо виглядає як м'який засіб переконання, що має наслідком досить жорсткий спосіб впливу, оскільки людині здається, що вона сама ухвалює рішення і сама ж несе за нього відповідальність.
Якщо порівнювати РИ і журналістику, то можна відзначити, що журналістика описує події, а РИ їх створює. Зрозуміло, що згодом РИ-акції знаходять кероване висвітлення в засобах масової комунікації.
Основний продукт масової комунікації — віртуальна реальність, яка складається з природних і штучно сконструйованих іміджів. Але не можна ототожнювати іміджмейкінг і РИ.
Іміджмейкінг, на думку Д. Ольшанського, є процесом створення певного "матеріалу", а РИ — управління каналами поширення таких матеріалів [39, с. 417].
Як наслідок, можна говорити про РИ як опосередковане управління засобами масової комунікації, а відтак — й іміджами.
При цьому найефективніший варіант такої діяльності полягає не стільки в корегуванні існуючих іміджів (в кращий або гірший бік), скільки за рахунок фонових маніпуляцій (візуальних чи аудіальних).
Керуючи засобами масової комунікації шляхом маніпуляції семантичним простором ("соціалізм", "комунізм", "глобалізм", "демократія", "патріотизм", "антисемітизм", "націоналізм" тощо РИ використовує різноманітні технологічні і технічні прийоми.
Серед них маніпуляція "порядком денним" (робочій день президента), "розкрутка теми", "задушення теми", "вигідні контексти" та ін.
Остання маніпулятивна технологія є найнебезпечнішою, оскільки на основі створення вигідних контекстів (понять, образів, уяв) на рівні підсвідомості, свідомість згодом сама буде "додумувати" те, що підкаже підсвідомість.
РR є невід'ємною складовою сучасної інформаційно-комунікаційної сфери суспільства, що глобалізується і набуває рис віртуальної реальності. Остання ж потребує систематичної роботи із засобами масової комунікації.
Тема доповіді: «У чому особливості спілкування лектора з аудиторією?»
Для того щоб спілкування лектора й аудиторії мало позитивний результат, треба дотримуватись певних вимог. Першою вимогою є орієнтація лектора в умовах спілкування. Щоб воно було успішним, лектор має визначити цілі та мотиви аудиторії, з’ясувати для себе її специфіку, знати час і місце проведення зустрічі. Характер орієнтування перед зустріччю з аудиторією дещо інший, аніж при міжособистісному спілкуванні, коли важливо, щоб до початку розмови співбесідники вже знали дещо одне про одного: про особливості характеру, коло інтересів, рівень знань, мотиви поведінки тощо. При публічному спілкуванні оратор не створює образ кожного з майбутніх «співрозмовників», бо це неможливо. У нього формується загальний образ аудиторії. Причому це не якийсь середній слухач, а зовсім нове, специфічне явище, що не є сукупністю окремих особистостей. Велике утруднення полягає в тому, що цей образ треба порівнювати з реальними людьми, які сидять у залі, коригувати його, відчуваючи їхню реакцію. Якщо цього не робити, контакт підтримувати важко, і зустріч стане неефективною. Важливим компонентом орієнтації спілкування є завчасна інформація про вік, основні соціальні та професійні характеристики людей, про кількість можливих учасників зустрічі й приміщення, в якому відбудеться лекція.
Психологи приділяють велику увагу саме орієнтації спілкування в аудиторії й дають такі рекомендації:
забезпечити «глибину» орієнтації, якої потребує саме ця лек¬ція;
налаштуватися саме на конкретну аудиторію;.
оволодіти технікою «читання» за обличчями і поведінкою лю¬дей, тобто моделювати внутрішні особливості присутніх в ауди¬торії особистостей, використовуючи зовнішні ознаки, невербальні засоби спілкування.
Другою умовою успішного спілкування з аудиторією є визначення її мотивації. Діяльність людини, як правило, завжди є мотивованою, проте в кожний конкретний момент переважає якийсь один мотив.
У публічному спілкуванні, як правило, домінує комунікативно-пізнавальна потреба. Психологи виокремлюють такі види мотивів:
пов’язані з об’єктом і метою взаємодії, тобто із соціальною діяльністю (скажімо, виступи колег за професією або відомих учених);
пізнавальні (коли слухачі хочуть задовольнити свою потребу пізнати щось важливе, значуще для себе). Потреба в зустрічі з лектором виникає особливо тоді, коли питання, що цікавить людину, не досить зрозуміле для неї;
соціальні (наприклад, зустрічі, на яких висуваються кандидати в народні депутати);
особистісні (усі так роблять, бо промовця всі добре знають — це улюблений актор, письменник, громадський діяч, який чимось викликав у даний момент особливий інтерес).
Третьою умовою ефективного спілкування в аудиторії є цілеспрямованість. Конкретна мета зумовлена темою лекції або виступу, характером аудиторії, умовами спілкування.
Розрізняють кілька типів цілей, що визначають вплив на аудиторію:
пробудження інтересу до нових знань і пошукової діяльності, до творчої активності, до розвитку потреби в самоосвіті;
передавання повідомлень, що мають практичну цінність;
формування певної системи оціночних суджень або зміна оцінок, що були зроблені раніше.
Отже, публічне спілкування, що реалізується говорінням лектора, промовця та слуханням аудиторії, передбачає активну мислительно-мнемічну діяльність людей, концентрацію і спрямованість їхньої уваги, інтерес до процесу прийняття та обробки інформації.