12.Гегель про співвідношення гром. Сусп.-ва,держ. Права.

Філософ узагальнивши і проаналізувавши договірні теорії про громадянське суспільство англійських і французьких філософів XVIII ст., прийшов до висновку, що те, що англійці і французи називали державою, у дійсності нею не являється, а є системою соціально-економічних відносин людей, яких Гегель назвав громадянським суспільством.Відносини людей всередині цього суспільства визначаються їхніми матеріальними інтересами (системою потреб),  існуючим у суспільстві поділом праці і різними способами задоволення цих потреб.Громадянське суспільство - сфера реалізації особливих цілей і інтересів окремої особистості. З погляду розвитку поняття права реконструюється.Гегель зображує громадянське суспільство як суперечливе інтересам антагоністичне суспільство, як війну всіх проти всіх.Є три основних моменти громадянського суспільства:- система потреб;- відправлення правосуддя;- поліція і корпорація.

Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства і суду присяжних. Критикуючи концепцію всюдисущої поліцейської держави.Відзначаючи розвиток соціальних антагоністичних протиріч у сучасному  суспільстві, Гегель не бачить можливості для їх подолання. Гегель не мислить іншого суспільства, крім буржуазного, він цілком залишається в полоні уявлень про непорушність основ цього ладу.

Громадянське суспільство  і держава, по Гегелівській концепції, співвідносяться: громадянське суспільство - це “зовнішнє держави”, “держава розуму”, а справжня держава - розумна. Тому у філолофсько-логічному плані громадянське суспільство розцінюється Гегелем як магніт держави.Розвиток громадянського суспільства вже припускає, по Гегелю, наявність держави як його підстави.Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля - це опосередкована працею система потреб, що базується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. З твердження абсолютного значення держави Гегель робить два висновки:по-перше, держава має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами окремої особи, вона “має найвище право у відносинах окремих людей, найвищим обов'язком яких є бути членом держави”.по-друге, не можна розглядати державу лише як засіб для охорони інтересів окремої особистості.Гегелівська ідея держави являє собою правову дійсність, в ієрархічній структурі якої держава, саме будучи найбільш конкретним правом, з'являється як правова держава. Воля ж означає досягнення такої  правової держави. Оскільки в Гегеля сама держава є правовим утворенням (конкретне право), а різні права і свободи дійсні лише на базі й у рамках держави, гегелівська концепція права і держави являє собою специфічний  варіант буржуазної доктрини “панування права”.Політична держава підрозділяється на три різні влади, якими є: законодавча влада, урядова влада і влада государя.Гегель, в цілому погоджуючись з ідеєю своїх попередників, вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної волі.

13.М. Вебер- класик західної політичної думки

Значною мірою на формування сучасної парадигми політичної науки вплинули праці соціолога, історика Макса Вебера). Він перший з європейських учених, котрий усвідомив фундаментальність феномена влади та вторинність державно-правових інституцій, відмовився від суто юридичного уявлення про владу. Стрижневою лінією його міркування є тлумачення панування як влади , що дає право керувати одним і вимагає послуху від інших.

М. Вебер, виходячи з аналізу соціальної дії, виділяє три види легітимного панування, яке ґрунтується на довірі підданих або громадян до влади: раціонально-легальне, традиційне і харизматичне. Раціональне панування, що існує в країнах Західної Європи і США, передбачає підпорядкованість не особам, а законам, вимагає професіоналізму владних структур. Традиційне спирається на віру у святість традиційних суспільних порядків. Цей тип передбачає не професійне управління і поділ влади, а особисту відданість слуг своїм панам. Харизматичне панування спирається на віру людей у надзвичайний дар політичного вождя. Йому властивий авторитарний стиль управління, при якому ігноруються закони і традиції.

Політику М. Вебер розглядав як участь у здійсненні влади або прагнення впливати на її розподіл усередині держави і між державами. Держава, за М. Вебером, є спільністю людей, яка в межах певної території користується монополією на законне фізичне насильство.

На сьогодні особливо актуальною є постановка М. Вебером питань про: відокремлення політики і бізнесу; розмежування політики та адміністративної діяльності; етику переконань (принциповість, послідовність у відстоюванні своїх поглядів) і етику відповідальності (готовність поступитися принципами задля досягнення важливих суспільних цілей) політиків.