8.Н. Макіавеллі – засновник світської політичної думки.

Наприкінці Середньовіччя держави починають виходити з-під впливу церкви, відбувається процес становлення сучасних держав. Епоха Відродження, що прийшла на зміну, дала поштовх розвитку інтелектуального життя і поширенню знань. Центром Відродження стала Італія. Саме з історією цієї країни, і зокрема з Флоренцією, яку називають колискою Ренесансу, пов'язана доля найзнаменитішого політичного мислителя цього періоду Ніколо Макіавеллі. Заперечивши філософсько-етичну і релігійну традиції попередніх епох, він розробив оригінальну концепцію політики. Макіавеллі вважав, що моральні критерії добра і зла не можуть поширюватися на політику. Вона має власну автономну систему цінностей, головні з яких - інтереси держави. Заради останніх політик може зневажити моральністю. З його роздумів випливав висновок: "мета виправдовує засоби". Обґрунтований мислителем принцип виявився дуже затребуваний у політичній практиці для виправдання жорстокості і терору інтересами держави або іншими вищими завданнями. В політичному лексиконі затвердилося поняття "макіавеллізм", під яким розуміють політику, засновану на зневажанні норм моралі, на інтригах і на насильстві.Якщо у мислителів минулого головною була проблема, як використати державну владу, щоб досягти справедливості і спільного блага, то для Макіавеллі - проблема самої влади і засобів, які дозволяють цю владу завоювати, утримати і розширити. Розкриттю подібних владних технологій він присвячує свою головну працю "Правитель".Серед порад, які він дає політикам, такі:вміти грати людськими пристрастями;покладатися на силу або закон;використовувати страх і любов, але віддавати перевагу діям на підданих через силу і страх;прагматично використовувати брехню і відмовлятися від обіцянок.

Ідеалом для Макіавеллі виступає політик, який поєднує риси лева та лисиці: силу, вміння навіяти страх у підданих і одночасно хитрість, здатність до інтриг. Макіавеллі відкрито заявляє про утилітарне використання релігії. Для нього релігія - це засіб впливу в руках держави. Він визнає доцільність політичних вбивств. Не випадково прототипом для створення образу правителя для нього став Чезаре Борджа, який прославився своєю жорстокістю і зрадами.Н. Макіавеллі ввійшов в історію політології як мислитель, який розмежував суспільство і державу. Він, власне, ввів у науку і сам термін "держава" (stato).

9.Політ. Концепції нового часу.Політ. Ідеї Гоббса, Локка.

Новий час у Європі - епоха буржуазних революцій і наступного розвитку капіталізму на основі промислового перевороту та політичних перетворень. Початок Нового часу пов'язаний із формуванням ідеології Просвітництва, яке інтелектуально підготувало буржуазні революції. Ідеологія засновувалася на переконанні в здатності людського розуму пізнати діючі у світі закони і змінити всю систему суспільних відносин. Політична думка починає приділяти велику увагу проблемі індивіда як громадянина і характеру його взаємовідносин з державою. Згідно з думками англійського мислителя Томаса Гоббса, природний стан людей - це постійний конфлікт, війна всіх проти всіх. Подібна війна випливає з егоїстичної природи людей, зі схильності робити один одному зло, що склалося внаслідок своєрідної рівності людей, права, яке припускає робити все, що завгодно і проти кого завгодно. Інстинкт самозбереження штовхає людей до укладення договору. Жертвуючи своєю свободою, вони здобувають захист з боку суверена - держави. Саму державу Гоббс порівнює то зі штучною людиною, то з витвореним Богом, то Левіафаном, біблейським персонажем, що є величезним морським чудовиськом. Тільки навіюючи страх своїм підданим, держава здатна припинити постійну війну людей. Уклавши договір, люди вже не мають права від нього відмовитися, не мають права опиратися діям суверена. Лише в тому випадку, якщо влада не здатна гарантувати самозбереження підданим, вона перестає бути законною. Будучи прибічником абсолютної монархії, Гоббс наполягав на неподільному характері державної влади і був супротивником принципу поділу влади.Співвітчизник Гоббса Джон Локк дав інше трактування природному стану і відносинам людей з державною владою після підписання договору. Він вважав, що більшість людей наслідують природним правам через свою розумність і доброту, хоча можуть тягтися до владної вигоди. Тому вони потребують незалежного суддю. Створивши державу (своєрідного опікуна), народ виступає як його підопічний і як його засновник. Останнє дає право народу відміняти закони, які протирічать його інтересам.Більше того, народ має право відібрати владу у правителів, які порушують його природні права. Дж.Локка називають батьком лібералізму. Саме його уявлення про природні права людини лягло в основу формування ліберальної ідеології.До природних, невідсуджуваних прав людини він відніс такі:

право на життя, що захищає безпеку людини;право на свободу, що знищує пригнічення людини і дає можливість визначити своє життя відповідно до своїх бажань;право на власність - право працювати і володіти результатами своєї праці. Дж. Локк виправдовував приватну власність, бо вважав, що вона створюється індивідуальними зусиллями й ініціативою.