62. Рівні і типологія політичної культури

В політичній культурі відокремлюються три основні рівні політичної культури:

Світоглядний рівень є базовим. На цьому рівні відбувається самовизначення людини у світі політики, вибір нею тих чи інших політичних орієнтацій і норм політичної поведінки. Такий вибір залежить від життєвих позицій людини, від надання переваги нею індивідуальним чи колективістським цінностям, від визнання нею норм західної чи східної цивілізації, від її релігійного чи матеріалістичного світосприйняття, від її ставлення до ідеології, насильства тощо.

Цивільний рівень. На цьому рівні формується «ядро» політичної культури. Даний рівень характеризує відношення людей до влади як до публічного центру панування і примусу. Людина, стикаючись зі світом політики або вступаючи до нього, неминуче формує своє ставлення до влади, до її можливостей і повноважень. А на основі сприйняття влади людина визначається стосовно своїх цивільних прав і обов'язків.

Політичний рівень. На даному рівні складається ціннісне ставлення людини до власне політичних явищ, від держави і міждержавних зв'язків до самосприйняття як суб'єкта політики. Остаточно “прояснюються” взаємини людини і політики. Визначається роль політики в житті людини. Ціннісні орієнтації матеріалізуються в політичну (або аполітичну) поведінку. Досягнувши цього рівня, люди активно включаються в політичне життя суспільства чи свідомо усуваються від політики. При цьому певна частина людей займають і позицію “спостерігачів”. Вони воліють сподіватися на те, що їхні проблеми коли-небудь вирішить хтось інший.

Традиційна політична культура виступає у трьох різновидах:

. Традиційна племінна культура, для якої характерні значна влада віча та істотні обмеження влади вождя.

. Традиційна теократична культура, в якій володар є Богом або намісником Бога і його влада обмежується лише тим, як розуміється воля Бога. Ця культура притаманна тим народам, у яких політична система створювалась пророками нових релігій.

. Традиційна деспотична культура, в якій ставлення підданих до володаря грунтується на визнанні його абсолютної, нічим не обмеженої влади над ними. Володар є паном над усіма підданими і їх власником.

Ці різновиди політичної культури в історії переплітаються. Поряд з традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип — політична культура станової демократії, за якої значна частина, навіть більшість, населення повністю відсторонена від участі в політичній системі і найчастіше позбавлена будь-яких особистих прав. Політичні права існують лише для меншості з привілейованих станів.

Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя створили масову політичну культуру — культуру не якоїсь класової меншості, а широких верств суспільства. Буржуазне суспільство знає два основних типи політичної культури: демократичний та автократичний. Для першого типу характерні активність громадян, їх включення у політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, а також принципу контролю громадян за діяльністю держави.

Автократичний тип буржуазної політичної культури є запереченням буржуазно-демократичного типу. Ідеалом держави він визнає сильну й неконтрольовану владу, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Цей тип втілився в різного роду мілітаристських і фашистських режимах XX ст. і має два різновиди: авторитарну й тоталітарну політичну культуру. Перша відрізняється від другої тим, шо не передбачає активної участі мас, їх політичної мобілізації і використовує ідеологію лише як інструмент для забезпечення пасивного послуху мас.