4.Методологія політичної науки.

Методичний інструментарій політичної науки різноманітний і включає загальнотеоретичні, загальнологічні та емпіричні методи дослідження. Група загальнотеоретичних методів сучасної політології містить:

Ø соціологічний підхід – аналіз політики "від суспільства", з'ясування соціальної обумовленості політичних явищ, впливу на політичну систему відносин, що складаються в інших соціальних підсистемах;

Ø структурно-функціональний метод розглядає політику як цілісність, систему зі складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення і виконує певні функції, спрямовані на задоволення потреб системи;

системний підхід передбачає аналіз політики як складно організованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через "вхід" і "вихід" системи;

інституціональний метод полягає у вивченні інститутів, за допомогою яких здійснюється державна влада тощо;

історичний метод розглядає політичні явища в їх послідовному часовому (хронологічному) розвитку і виявляє зв'язок минулого, теперішнього та майбутнього;біхевіористський метод передбачає вивчення поведінки окремих осіб та груп і вимагає експліцитності й верифікації;психологічний метод розглядає конкретного індивіда, враховуючи його родові характеристики, соціальне оточення, суб'єктивні механізми поведінки, типові психологічні мотивації та роль підсвідомого (З. Фрейд, К. Юнг) чинника в його поведінці.

Загальнологічні методи містять аналіз і синтез, індукцію, дедукцію, абстрагування й конкретизацію, поєднання історичного й логічного аналізу, моделювання, уявний експеримент, прогнозування та ін.

Емпіричні дослідницькі методи ґрунтуються на отриманні початкової інформації про політику, про політичний процес. Вони охоплюють використання статистики, аналіз документів, анкетування, теорію ігор, спостереження та ін. У даний час значення емпіричних прийомів у політології істотно зростає, що пояснюється збільшенням потреби в об'єктивних знаннях про політичну дійсність. На конкретні факти спираються всі політологи й політичні лідери. У сучасній політології широко використовується експеримент, що проводиться у формі ігрового моделювання. Політолог шляхом створення ігрової ситуації відтворює цікавий для нього політичний процес (засідання парламенту, політичні переговори і т. ін.) і "програє" численні варіанти його розвитку.Великий вплив на розвиток політології справило використання кібернетики. У результаті широкого вживання в ній математичних і статистичних методів аналізу політологія в закордонних країнах одержала статус точної науки.Детальний розгляд застосовуваних в політології методів демонструє багатоаспектність та складність політологічного аналізу як такого, що синтезує соціологічні й власне філософські підходи в поєднанні з методами, запозиченими з інших наук.

5.Політичні вчення Стародавнього Сходу.

Політична думка має своє коріння у IV - III тисячоліттях до нашої ери. Основа її зародження лежить у Стародавніх Єгипті та Межиріччі. По мірі перетворення первісного ладу в рабовласницький і з появою державних утворень виникають перші паростки політичної думки, що стосуються суспільних відносин та державного устрою.Джерела, які дійшли до наших днів, свідчать про апологетичну концепцію обґрунтування ієрархічної структури суспільства. Зокрема йдеться про "Повчання Птахетепа" у Стародавньому Єгипті та "Закони царя Хамурапі" у Межиріччі. Вони є спробою підвести політико-правову основу під необмежену владу правителів, базуючись при цьому на містично-релігійному фундаменті. По суті це були одні з перших паростків тоталітарного режиму в історії людства.У І тисячолітті до н.е. з розвитком суспільного виробництва, що зумовило певний стрибок у духовній культурі, людство робить свої перші кроки до раціонального самопізнання.Так, у Стародавній Індії основним документом, який давав інформацію щодо раціоналістичних уявлень про політику, був трактат "Артхашастра" (“Вчення про користь”). Його автором вважається Каутілья, один з вищих сановників IV століття до н. е. Маючи за мету збереження каст, він обирає для цього практичну користь, як основу й головний принцип політичної діяльності, яка відповідає завданням сильної влади.

У стародавньому Китаї стовпом філософської і політичної думки був Конфуцій. Головним у його поглядах було поняття про ідеальну державу. Основою даної держави та суспільства мала бути ідеальна людина, яка володіє певним набором моральних якостей, а саме: милосердям, гуманністю, чесністю, справедливістю, повагою до батьків, предків та літніх людей.