43.Поняття і типи партійних систем.

Партійна система — це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем: двопартійна система (біпартизм), багатопартійна система й «система двох з половиною партій».

Однопартійна система є найхарактернішою для тоталітарних і авторитарних політичних режимів. Однопартійна система володіє низкою достоїнств:

1)вона здатна інтегрувати соціальні групи, гармонійно поєднувати їх різні інтереси;

2)концентрувати ресурси і направляти їх на рішення актуальних проблем.

Ця партійна система характеризується монополією на владу з боку однієї партії. Створення інших партій заборонено законом. В такій системі партія зростається з державою. Відсутність опозиції прирікає правлячу партію на застій, бюрократизацію. Досвід соціалістичних країн, де монопольно володарювали комуністичні партії, підтверджує небезпеку політичної монополії, яка обертається відривом керівництва партії від мас.

Двопартійна система (біпартизм) припускає наявність двох сильних партій, кожна з яких здібна до самостійного ухвалення влади і її здійснення в результаті виборів. Ці партії періодично зміняють одина одну у парламенті.

Біпартизм не виключає існування в країні і інших, менш впливових партій. Вони також беруть участь в політичному процесі, але не в змозі реально претендувати на владу. Двопартійна система:

)складається з декількох партій з помітним переважанням двох найвпливовіших;

)забезпечує можливість створення стабільного уряду, що спирається на підтримку парламентської більшості, оскільки партія. що перемогла на виборах володіє абсолютною більшістю депутатських мандатів.

До сильних сторін двопартійної системи відносяться такі чинники як:

)стабільність політичної системи;

)високий ступінь керованості державою;

)передбаченість політичної діяльності.

До недоліків двопартійної системи можна віднести те, що:

• така система достатньо консервативна, нездатна адекватно виражати все різноманіття соціальних інтересів різних суспільних груп і класів;

• закрита для входження в політику «свіжих альтернативних сил»;

• правляча партія зрощується з державою.

Двох з половиною партійна система - по суті різновид двопартійної моделі. Вона має місце, коли поряд з двома основними партіями з'являється третя - відносно слаба, але здатна допомогти першій або другій отримати владу.

Багатопартійна система складається з трьох і більше впливих політичних партій. Жодна з цих партій не має в своєму розпорядженні достатньої підтримки з боку виборців і не в змозі без вступу до коаліції перемогти на виборах і формувати уряд.

Багатопартійна система більш диференційовано відображає різноманітні інтереси різних соціальних груп. Ця система є відкритішою для різного роду інновацій.

Проте вона менш стабільна і створені нею уряди також нестійкі. Розбіжності між партнерами по коаліції не завжди сприяють створенню ефективного і легітимного уряду. Пошуки компромісів під час формування уряду і в періоди ухвалення важливих рішень можуть привести до великої витрати часу і засобів на узгодження різних проблем, конфліктам і навіть розколу (розпуску) уряду.

Однією з найбільш деталізованих є типологія партійних систем, запропонована італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром:

) однопартійна;  ) з партією-гегемоном;  ) з домінуючою партією;  ) двопартійна;  ) поміркованого плюралізму;  ) поляризованого плюралізму;  ) атомізована.